Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ Уроки історії, які ми маємо знати – Твір-розповідь

Уроки історії, які ми маємо знати – Твір-розповідь

Історія народу, його культура – ті компоненти без яких неможливе повноцінне існування людства, бо, як говорять, без минулого немає сьогодення, без сьогодення – немає майбутнього. Тож і хочу нагадати своїм ровесникам деякі сторінки історії України.

Можна було б починати розповідь від монголо-татарської навали, яка не тільки знищила нашу державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала біологічні сили, що він став легкою здобиччю сусідів, попав до них у неволю. Однак всупереч несприятливим обставинам фізичні й духовні сили народу

поступово зростали, нагромаджувались. Про це свідчать численні повстання, найбільшим з яких була національно-визвольна боротьба 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького Україні в оточенні могутніх сусідів не пощастило вибороти незалежність. Переяславська угода сала новим поворотним пунктом у нашій історії, новим напрямком, умовами, що визначали наше буття до останнього часу. І я, мабуть, відновлю в пам’яті ті найголовніші віхи, які характеризують цей шлях.

Що найбільше вразило мене як людину, що осмислено сприймає ту чи іншу інформацію? Відповідаю: ті сторінки, які пов’язані зі знищенням духовності. Згадаймо

1667 рік, коли була підписана Андрусівське угода, згідно з якою Україну було поділено між Польщею та Москвою. Доля українського народу вирішувалася без його представників: на переговори українську делегацію не було допущено. Найбільш згубною подією яка започаткувала деукранізацію українців було підпорядкування православної Київської митрополії Московському патріархату.

Далі розпочалося відверте переслідування української мови. Російський цар Олексій Михайлович відверто вимагає знищення всіх книг, друкованих українською мовою. Він називав ці видання “воровськими” і пророкував смертну кару тим, хто не буде виконувати його циркулярів.

Катастрофічною виявилася для мешканців України спроба І. Мазепи унезалежнитись від Москви. Послідовник Богдана, Іван Мазепа прагнув налагодити дружні політичні стосунки Зі Швецією. Сміливий виступ українського гетьмана викликав величезне незадоволення царського двору. І як результат – вирізано упень усіх жителів тодішньої столиці України м. Батурина; почалося нищення освітньої системи, друкарень, бібліотек і т. ін. За наказом Петра І – кількість учнів українського походження в Києво-Могилянській академії була зменшена з 2000 тисяч до 161. Кращих викладачів переведено на роботу з Києва до Росії. У зв’язку з цим почався духовно-культурний занепад українського суспільства. Петро 1 не обмежився цими діями. Ганебним вчинком російського уряду можна назвати спалення багатющою бібліотеки Києво-Печерської лаври, де зберігалися українські літописи, акти ще з княжої доби; започаткування цензури; вивезення до Москви архіву українства за Катерини II, котра вщент зруйнувала Запорозьку Січ…

І сьогодні, це очевидно, відбувається руйнація української духовності. І тут уже головну роль грають наші побратими; ті, хто багато говорить про український менталітет, толерантність нашого народу, моральну свідомість, а насправді порушують духовно-моральні вимоги, цінності… Мабуть керуються лише певними розрахунками у своїх діях. Але ж побутує думка, що людина, яка будує життя на розрахунках, надто байдужа, холодна, бездушна.

Зробімо, шановні люди, все для того, щоб тієї байдужості було менше в нашому житті.