Народність поеми І. Котляревського “Енеїда”

Уже понад півтора століття поема І. Котляревського “Енеїда” не втрачає популярності серед українських читачів. І це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, Котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.

За римською міфологією, Еней був сином троянця Анхіза і богині Венери, який після загибелі Трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в Лаціумі. Згодом нащадки Енея заснували великий Рим.

А от як починається “Енеїда” Котляревського:

Еней

був парубок моторний

І хлопець хоч куди казак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

І одразу – де той Рим! Наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. І товариші його – хіба ж це греки? І пісні вони співають українські, і обід у них – “з салом галушки”, “лемішка і куліш”, і горілку та брагу п’ють вони, як справжні козаки. А боги поводяться, як дуже знайоме панство – скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря .

Еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити,

кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.

Коли Еней і його воїни потрапляють до Дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває – танцює, їсть та п’є, ніби й одружитися ладні. Але ось лунає “воля богів” або козацької долі – і ніщо їх не зупинить.

І пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні – про Сагайдачного, про вільну Запорозьку Січ.

Сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. У пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя – злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. Далі стоять “п’явки людські”, що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі.

Не обминає Котляревській тих, що прикидаються святими, волоцюг, п’яниць, невірних дружин.

А в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.

Дія поеми розгортається далі, разом з Енеєм ми бачимо нарешті праведників. Але й рай там не попівський, а козацький:

Для них все празники були;

Люльки курили, полягавши,

Або горілочку пили…

Потрапивши нарешті до берегів Тібру, Еней і його товариші освоюють цю землю. Чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. Бійка на землі переходить у бійку на небі – і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б’ються за якийсь мотлох:

Венера лайки не стерпіла,

Юнону стала кобенить…

Закінчується “Енеїда” перемогою Енея та здійсненням пророцтва. Але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного Січчю.

Котляревський зробив свою поему дійсно народною. І це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми вадами, життєрадісність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Народність поеми І. Котляревського “Енеїда”
чи можна зраду пробачити твір