Громовик

Над річкою і лісом засинювалось небо: здалеку-преда-леку, погуркуючи та поблискуючи, накочувалася гроза. Потемніла вода в річці, зашуміли дерева, заметалися птахи.

І враз усе стихло. Стогін лісу подався далі й далі від грози. У високості сухо шелеснуло. Синьо спалахнула ріка. І ліс осяявся синьо.

То хмара, чорна і низька, пустила із себе першу стрілу-блискавицю. І раптом ліс охнув від жаху – так по ньому вдарило згори.

Аж тоді прокинувся у своєму дуплі сич-громовик. Прокинувся, заворушив крильми, видряпався з дупла і пішов по гілці сухого

береста вгору та вгору, сонно поводячи сюди-туди головою. Дощ мив йому маленькі гострі вушка, спинку та крила і лоскотав клинчик хвоста. Краплі води котилися по кривому дзьобові і скапували вниз.

Сич повів очима в один бік, у другий – ніде ані пташини, ані дрібної миші – й подумав спогорда й похмуро: “Боягузи! Жевжики!”

Блискавиці пролітали йому над самісінькою головою, громи котилися по його спині й розбивались об неї на грошенята. А сич дивився у спину вітрові та синьо-чорній хмарі й реготдв. Йому ще й ще хотілося громів і блискавиць, що жили у хмарі, йому ще й ще хотілося дощової купелі.

Але тут

визирнуло молоденьке сонечко й сказало сичеві: “Годі! Зась!” Він перестав реготати й, відчувши в очах різь, заплющився.

Він так і до дупла пішов по гілці – заплющений. Перед дуплом, на порозі своєї хижі, сич струснув із себе краплі дощу і повільно, вайлувато побрався на постіль із пір’я та сухого листя.




Громовик


речення з протилежними за значенням словами
Громовик