Кумуляція

Related posts:

1. Звукова організація вірша Звукова організація вірша – інтонаційна впорядкованість звукових елементів у поетичному мовленні, на основі якої формується версифікаційна система (звукопис, ономатопея, зіткнення, алітерація, асонанс, евфонія, епіфора, анафора та інші засоби фоніки)....
2. Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не...
3. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. До її складу входила...
4. Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише...
5. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий...
6. Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи...
7. Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т....
8. Скільки видів повтору має в своєму арсеналі письменник? Повторення слів або словосполучень у тексті з метою звернути на них увагу читача прийнято називати повтором. Його використання підсилює виразність твору, емоційність, підкреслює найважливіші думки. Умовно повтори поділяються на закріплені і не закріплені за певним...
9. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ УКРАЇНЦЯ Тричі чоловік дивним буває: родиться, жениться та помирає. У сімейних обрядах переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, що за давніх часів були тісно пов’язані з магічними заходами, котрі мали на меті захистити родину від...
10. Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще...
11. Епіфора Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось....
12. Контраст Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття (див.: ). Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у...
13. ЗНО – Народна лірика Образотворчі засоби ліричних пісень – Анафора – Однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова. Антитеза – протиставлення з метою контрастного змалювання явищ (заперечення певного твердження, тези). – Епіфора...
14. Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: ). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове...
15. Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного....
16. Конкатенація Конкатенація (лат. concatenatio – зчеплення) – у художній літературі – те ж саме, що й “зіткнення”. У мовознавстві – накладання семантичних значень одного слова на інше: “меч сталевий” – “меч духовний” тощо....
17. МОНУМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ МОНУМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ – характерний для літератури Київської Русі XI ст. Його ознаками є економність стилістичних елементів, обмежена кількість прикрас, простота синтаксису, сталість формул, зосередження на змісті, на його “діловому” викладі. Думка часто доведена до афористичної...
18. Анімізм Анімізм (лат. апіта, animus – душа, дух) – світосприйняття, базоване на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту, Воно закладало основи первісного міфологічного світогляду, збережені...
19. Казка Казка – твір усного походження, один із основних жанрів народної творчості, в основі якого захоплююча розповідь про незвичайні вигадані події. За своєю тематикою вони поділяються на: казки про тварин; фантастичні; чарівні; побутові. Сюжет казки складається...
20. Бібліотека української усної народної творчості “Бібліотека української усної народної творчості” – багатотомна серія видань українського фольклору, виходить з 1984 у видавництві “Дніпро”: “Героїко-фантастичні казки”, “Українські прислів’я та приказки” (1984), “Соціально-побутові пісні” (1985), “Дитячий фольклор”, “Казки про тварин”, “Народні оповідання”, “Пісні...
21. Образ як форма буття художнього твору РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ 2.1. Визначення художнього образу 2.1.2. Образ як форма буття художнього твору Група вторинних значень поняття “образ” з’являється у зв’язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного...
22. Аналіз “Блакитна Панна” Поезія “Блакитна панна” – взірець пейзажної лірики. Поет М. Вороний оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності автор використовує біблійну урочисту лексику , метафори , мистецькі...
23. Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку...
24. Зачин Зачин – усталений, традиційний початок оповідних фольклорних творів, переважно казок: “Колись був у Києві”, “Був собі дід та баба”, “Був собі котик та півник”. Такі 3. називають ініціальними формулами (є ще медіальні і фінальні). Вони...
25. Експеримент Експеримент (лат. experimentum, від ехреrіоr – випробовую) – один із методів духовного освоєння світу і людської діяльності, що грунтується на дослідах, випробовуванні, моделюванні тощо. 3. такого погляду новаторську творчість письменника, який свідомо задається метою видозмінювати...
26. Адаптація тексту Адаптація тексту (лат. adapto – пристосовую) – спрощення^ тексту літературного твору, пристосування його для сприйняття дітьми або малопідготовленими читачами. А. т. широко застосовується при вивченні іноземних мов. А. т. творів художньої літератури вимагає збереження стилю...
27. Метатеза Метатеза (грецьк. metathesis – переміщення) – переставляння звуків та складів у словах (соша замість шосе, лерігія – релігія, ліворуція – революція, проліталіат – пролетаріат і т. п.), часто трапляється у дитячому мовленні (лопата – копата...
28. Домисел (вимисел) у літературі Домисел (вимисел) у літературі – народжена творчою уявою письменника, художньо трансформована дійсність. Д. – дофантазовування, додавання до того, що насправді існувало чи існує, чому є документальне чи якесь інше підтвердження; він полягає в художній трансформації...
29. Апогей Апогей (грецьк. apogeios – віддалені від Землі) – найвищий ступінь розвитку, піднесення духу, слави тощо. В художній літературі – найгостріший момент розв’язання драматичного конфлікту, сюжетної дії. Так, у повісті У. Самчука “Марія” розвиток подій народного...
30. Канон Канон (грецьк. kanon – палиця, переносно: норма, правило) – усталені, нормативні засади і принципи літератури і мистецтва певних періодів, художніх напрямів, стилів та ін. Канонічність властива передусім мистецтву давніх часів. У цей період К. є...