Поєднання комічного та жахливого у новелах Е. А. По (“Вбивство на вулиці Морг”, “Викрадений лист”, “Золотий жук”)

ЗАНЯТТЯ 5

Тема:

Поєднання комічного та жахливого у новелах Е. А. По (“Вбивство на вулиці Морг”, “Викрадений лист”, “Золотий жук”)

ПЛАН

– Провідний сюжет логічних новел, характерна їх ознака.

– Образи Д. Огюста і Леграна, відмінність героїв від “нишпорок” буржуазної розважальної літератури.

– “Логічні” новели. Характеристика новел “Вбивство на вулиці Морг” і “Викрадений лист”.

– Психологічна новела “Золотий жук”.

– Художні особливості новел.

Завдання для

підготовчого періоду

– Прочитайте і занотуйте матеріал про особливості детективної літератури і “логічних” новел. Подумайте, яке поняття ширше.

– Визначте суттєві особливості “логічних” новел і детективної літератури, складіть таблицю-схему.

Література

– Боброва М. Н. Романтизм в американской литературе XIX в. – М., 1972.

– Николюкин А. Н. Американский романтизм и современность. – М., 1968.

– Білянець О. Захоплюючий світ детективної літератури. (Е. По “Золотий жук”) // Зарубіжна література. – 2005. – № 21-24. – С. 94-96.

– Кашуба Є. І. Логіка за Леграном. Конспект уроку

за новелою Е. По “Золотий жук” 7 кл. // Зарубіжна література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – № 6. – С. 24-26.

Інструктивно-методичні матеріали

Біля витоків детективного жанру стоїть ім’я Е. По, який був засновником трьох головних напрямів у детективі – романтичного (власне сенсаційного), класичного (власне інтелектуального) та готичного (жахливого, страшного).

Детектив – це жанр прози, у якому сюжет будувався навколо кримінальної загадки, а головним персонажем був слідчий – представник поліції або приватний нишпорка.

Особливості детективу:

– у центрі лежала не трагедія злочину, а інтелектуальний процес пошуку істини;

– дія відбувалася у дуже обмеженому просторі;

– головний герой – єдиний, хто міг досягти успіху, який був ніби запрограмованим;

– читач мав можливість стежити за розвитком думки слідчого;

– відсутність рухів і емоцій;

– монотонність оповіді, довгі розповіді героїв про різні дрібниці.

Основні правила детективного жанру – чим складніша і заплутаніша справа, тим її простіше розв’язати.

Сюжет детективного твору складався з 4-х елементів (покажемо на прикладі оповідання Е. По “Вбивство на вулиці Морг”):

– постановка проблеми (вбивство двох жінок у їхньому будинку);

– поява даних, необхідних для її розв’язання (зачинена зсередини кімната, волосся, не схоже на людське, стрічка кашкета моряка тощо);

– вияв істини, тобто завершення розслідування детективом (вбивцею виявився орангутанг, який утік від свого господаря – моряка);

– пояснення, яким шляхом детектив дійшов до такого висновку (пояснення Дюпена на основі показань свідків та своїх власних узагальнень).

У детективі усі події, як правило, відбувалися у першій частині, а потім слідчий рухався вперед, поки повністю не розгадав загадки. Що ж стосувалося читача, то він теж діяв на рівні з великим нишпоркою.

У трьох відомих новелах Едгара По – “Убивство на вулиці Морг”, “Таємниця Марі Роже” і “Викрадений лист” – діяла “наскрізна” постать – С. Огюст Дюпен, створений уявою письменника. Дюпен – не поліцейський, не детектив, а любитель, який безпосередньо не брав участі в розслідуванні злочину, проте допомагає його розкрити завдяки невблаганній логічності, аналітичності свого розуму. Дюпен точно оцінював всі обставини злочину, його характер, причини, умоглядно вистежуючи злочинця. Дюпен – попередник таких образів світового детективу, як Шерлок Холмс (у А. Конан-Дойля) та інспектор Мегре (у Ж. Сіменона).

У новелі “Вбивство на вулиці Морг” автор познайомив нас зі своїм героєм, збіднілим молодим аристократом Дюпеном, людиною освіченою, ерудованою і начитаною. Дюпен – найпомітніша фігура серед усіх персонажів, створених Е. По. Письменник віддав йому все те, що хотів би дати людині. Дивним на перший погляд було усамітнене життя, яке вів Дюпен, його манера працювати вночі і опускати штори на вікна вдень. Але ці причуди мали пояснення. Подібно багатьом героям Е. По, Дюпен окутаний однією пристрастю і їй вклонявся. Він багато в чому схожий на інших героїв Е. По – Леграна, Ганса Пфааля – тому, що в ньому зібрано воєдино все те, що в останніх показано у вигляді окремих рис. Він не просто нишпорка – професіонал, майстер своєї справи, він нишпорка – артист.

Заняття детективним розшуком – для нього така ж естетична насолода, така ж “прекрасна гра”, як для музиканта гра на скрипці. В той же час це ритуал, щось схоже на чари, при цьому сам Дюпен на своїх “детективних сеансах” грав роль інтелектуального мага, чаклуна.

Розгадка таємниці незвичайного вбивства старої Д’Еспане та її доньки побудована на основі зіставлення газетних записок і показань свідків. Детектив діє з умінням нишпорки – професіонала: він відвідав місце вбивства, щоб своїми очима побачити картину. Дюпен оглянув місце злочину, тіла мертвих, будинок, подвір’я. Він врахував всі нюанси, які свідчили про характер злочинця, його звички, пристрасті, культуру поведінки, і діяв часто просто за законами формальної логіки і так званого “здорового глузду”. Герой завжди оригінальний, везучий у справах.

Основний інтерес оповідання склали пояснення, які детектив дав своєму приятелю. Це своєрідний щоденник роботи розуму, що склав сюжет детективних новел Е. По.

Загалом письменник у своїх новелах активно застосовував мотив недомовленості деяких деталей та епізодів, поклавшись на уяву та фантазію читачів. У “Викраденому листі” зміст листа залишив невідомим; в “Убивстві на вулиці Морг”, грунтуючись на Дюпенових припущеннях, можна було уявити конкретні подробиці нападу, під час якого розлючений орангутанг убив мадам Д’Еспане та її доньку. Багато спільного з Дюпеном мав і Вільям Легран, зубожілий джентльмен з новели “Золотий жук”, яку сам Е. По вважав своїм кращим оповіданням.

“Навряд чи розум людини може загадати таку загадку, яку розум іншої людини, якщо його спрямувати відповідно, не зміг би розгадати,” – говорив Е. По вустами Леграна – головного героя – нишпорки в оповіданні “Золотий жук”. Живучи відлюдником разом зі своїм слугою – негром Юпітером, Легран якось упіймав дивовижного, невідомого науці золотого жука, на спинці якого проступали обриси черепа і кісток. За допомогою жука головний герой знайшов дерево із загадковою криптограмою і розшифрував її. Процес розшифровування – це справжня “інтелектуальна пригода”, яка була запорукою оригінальності новели. Розгадка допомогла Легранові відшукати місце, де був закопаний скарб ватажка піратів, капітана Кідда – скриня із золотими та срібними монетами, з діамантами та іншими коштовностями, завдяки яким герой новели розбагатів і здобув гідне становище у суспільстві.

За обсягом – це невеличка, але містка за змістом психологічна новела. Основна дія розгорнулася навколо трьох героїв. Центральна подія – пошук скарбу, їй підпорядковані всі інші. Сюжет вибудований навколо зовнішньої (психологічної) та внутрішньої (інтелектуальної) дій.

Особливості оповідання:

– емоційне та інтелектуальне нерозривно поєднані;

– усі елементи мали смислове навантаження, не було нічого зайвого;

– виразні деталі (жук, кіт, пергамент, череп, скриня тощо);

– викликає роздуми, спонукає читача до роботи думки та уяви.

Тема: розгадування таємниці захованого скарбу вигаданим героєм Леграном.

Ідея: утвердження духовних цінностей, багатства внутрішнього світу особистості.

Новелу “Золотий жук” за жанровими ознаками зазвичай приєднували до знаменитих детективних оповідань Едгара По “Вбивство на вулиці Морг”, “Викрадений лист”, “Таємниця Марі Роже”, героєм яких була наскрізна фігура, детектив – аматор С. Огюст Дюпен, котрий допомагав розкриттю злочину. У цих оповіданнях з особливим ефектом виявилася сила логіки й аналітичного розуміння. Як правило ці оповідання починалися з викладення факту злочину, а потім відбувалися екскурси у минуле, де й розкривалися всі обставини його здійснення, з’являлися речові докази. Взагалі По широко використовував у новелах мотив недомовленості окремих деталей і епізодів, апелюючи до уяви та фантазії читача.