Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь”
Патріотизм – одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини “Я утверждаюсь” завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві. Вірш “Я утверждаюсь” поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово – віра, що так і буде. “Я утверждаюсь” – саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:
Фашистська
Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала дочок моїх, синів І як залізо, хліб та вугіль крала… О, як твій дух осатанів! Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ – бо ми нація сильна і мужня:
Я єсть народ, якого правди сила Ніким звойована ще не була…
Щоб жить – ні в кого права не питаюсь, Щоб жить – я всі кайдани розірву… Поет вірить, що перемога обов’язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну: Із ран – нове життя заколоситься,
Що в нього світ весь буде подивлять! Поезію П. Тичини “Я утверждаюсь” по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова “Я єсть народ”, які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного “я” з народом, а це “я” – це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь”
вовчок два сини аналіз
Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь”