Головна ⇒ 📁Твори з зарубіжної літератури ⇒ МАЦУО Басьо 1644-1694

МАЦУО Басьо 1644-1694

ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ

Те, що ми називаємо поезією, живе в нашому серці.

Пісня солов’я, плюскіт жабки, рух струмка – усе має свою поезію і творить її.

Кі-но-Цураюки, давній японський поет

Життя Японії неможливо уявити без поезії. Одна з найдавніших традицій у цій країні – довіряти свої почуття й думки віршам. Поетичні рядки тут можна знайти скрізь: на картинах, дерев’яних ляльках, рушниках, серветках тощо. Коли цвіте сакура, усі японці стають поетами, приколюють папірці зі своїми віршами прямо до квітучих

дерев або голосно декламують. З усіх майстрів японської поезії найвідомішим є Мацуб Басьо, про якого знають навіть найменші мешканці країни. У японців заведено називати спочатку прізвище, а вже потім ім’я людини. Тому Мацуо – прізвище поета, який народився 1644 р. в м. Іга-Уено (нині – Іга) на острові Хонсю. Хлопчика назвали Дзінсітіро, а коли він досяг повноліття. Його стали називати Мунефуса. Басьо – це літературний псевдонім митця. У середині XVII ст. в Японії стихли війни, почали розвиватися наука, ремесла та різні види мистецтва. А колишні воїни – самураї – стали заробляти на життя не мечами, а мирними

справами. Отож батько та старший брат Мунефуси, самураї за походженням, викладали каліграфію. Перші вірші Мунефуса написав “за компанію” зі своїм другом – Тодо Йошітада, сином володаря замку в Іга-Уено. Хлопці разом зростали, а задля розваги писали вірші. Утім, юний друг майбутнього поета раптово помер, і він із щемом у серці пішов із рідного міста шукати щастя в Едо (стара назва Токіо). На той час йому було 28 років. Знайти роботу було нелегко, та все ж таки Мацуо Басьо зміг улаштуватися вчителем поезії. Проте йому не сиділося на місці. Він багато мандрував різними містами Японії й привозив звідти нові враження, що навічно закарбувалися б його коротеньких віршах – хайку. Ця поетична форма була відома й раніше, але саме Мацуо Басьо зробив її довершеною.

Великий вплив на творчість митця справила філософія дзен – напрям буддизму1, який і тепер поширений у сучасній Японії. Для цієї філософії притаманне внутрішнє самоспоглядання, надання пріоритету духовному (а не матеріальному), пошук “просвітлення”, що може відкрити смисл усього сущого. У поезії Мацуо Басьо прагнув пізнання глибинної сутності речей, тому його не випадково називають поетом-філософом. Через опис природних явищ і деталей зовнішнього світу в його віршах завжди прихований глибокий зміст.

Поет став відомим, але потерпав від бідності. Тому один з його учнів, син багатого торговця, умовив батька подарувати вчителеві невелику хатинку біля озера в передмісті Едо – Фукагава. Посадивши біля хижки бананові дерева, назвавши її Басьоан (“Бананова хатинка”) й узявши собі відповідний псевдонім – Басьо (дослівно означає “бананова пальма” чи “бананове дерево”), письменник відчував себе щасливим, бо мав змогу творити.

Мацуо Басьо помер у мандрах. 1694 р. він вирушив у подорож до м. Осаки, але в дорозі йому стало зле. і згодом він помер в оточенні своїх учнів. Його поховали в храмі Йошінака (нині префектура Шіга).

1 Буддизм – давнє релігійно-філософське вчення, засноване на вірі в Будду й у духовне пробудження; поширене в Японії, Китаї та інших східних країнах.

Поезія японців дуже незвична для нас, європейців. Вона нерідко нагадує малюнок, створений тушшю лише кількома штрихами або на мокрому папері, і залишає великий простір для роздумів читача.

У ній немає рими, але має значення ритм (дуже простий), кількість складів і лаконізм. А ще вона сповнена натяків, недомовленостей та іносказань. Японською цей прийом називається юген (словами сказати мало, а змісту висловити багато). Те, про що європеєць скаже відверто (що він любить і відчуває, чого прагне і т. д.), у японських віршах буде висловлено через підтекст, тобто не прямо, а через образи природи, зовнішні деталі тощо. А ще в Японії існують особливі поняття для позначення того, що ми називаємо красивим. Сабі означає красу давнини, те, на чому лежить відбиток часу (тому японці, наприклад, милуються давнім храмом або навіть каменем, який кілька століть пролежав в одному місці й покрився мохом). Вабі означає принадливість буденного, звичайного (тому для японців можуть бути красивими будь-яка польова квітка, рідне помешкання чи предмети вжитку і т. д.). А шібуй – це краса, у якій поєднуються природність і стримана вишуканість. Японці дуже цінують неяскраву красу.

Хайку – традиційний жанр японської поезії; неримований вірш, що складається з трьох рядків: у першому – 5 складів, у другому – 7, у третьому – 5.

Робота з другим форзацем

1. Роздивіться опорні схеми “Жанр хайку” та “Уявлення японців про красу”. Прокоментуйте їх.

2. Виконайте завдання, подані на форзаці.