Осуд бездуховності й егоїзму в повісті “Кайдашева сім”я” Нечуя – Левицького
В історії української реалістичної літератури творчість Івана Семеновича Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що широкий розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів – повісті й роману – є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українське літературне поле, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.
Широко розгорнуто сутність затяжного, безкінечного конфлікту, що сягає корінням
Письменник виводить цілий ряд виразних народних типів: старі Кайдаш і Кайдашиха, – їхні сини “з перцем” Мотря, тиха, мрійлива Мелашка. Селянське малоземелля, вічні не достатки, духовна темрява породжують в родині Кайдашів взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Стара Кайдашиха й Мотря змагаються за хатню першість і роблять у сварці між собою найбезглуздні вчинки: б”ють горщики, спалюють в печі обід, сидять в неметеній хаті. Та найбільше бентежить всіх груша, що виросла на межі ділянок Кайдашевих синів, власне
Змальовуючи “хатню війну”, письменник вдається до гоголівського засобу, що створює гострий комічний ефект. Цей засіб полягає в навмисному контрасті між “високим” пафосним стилем і жалюгідним змістом зображуваного. Чергову бійку в родині Кайдашів Нечуй-Левицький змальовує в дусі народного героїчного епосу: “Не чорна хмара з синього моря наступила, то виступила Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближається до тину стара видроока Кайдашаха…”
Сміх письменника в повісті поєднується з сумом, з теплим співчуттям до трудівників-селян. Крізь смішні недоладні вчинки Кайдашів, ворогуючих за хату, за межу, за Грушу, проглядає трагедія найширших верстатів селянства, яке потрапило у безвихідь нового переформеного лиха. Самі конфлікти виникають на грунті приватновласницької психології, що й надає їм затяжного характеру. В лаконічній редакції твору сварка за грушу закінчується примиренням: “Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім”ї помирились”.
У першій редакції конфлікт заходить у безвихідь (“Діло з грушею не скінчилося й досі. А груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться…”). Безвідносно до фіналу – всохла груша чи ні – письменник всією системою образів і відносин показав, що розростається не лише груша, а й непорозуміння, ворожнеча, дрібновласницький егоїзм, бо їхнє коріння сягало далеко соціального грунту. За силою й правдивістю художнього відтворення народного побуту “Кайдашева сім”я” займає почесне місце в колі відомих творів світової літератури про селянство (“Земля” Е. Золя, “Мужики” В. Реймонта та інші).
Осуд бездуховності й егоїзму в повісті “Кайдашева сім”я” Нечуя – Левицького
майстер корабля читати скорочено
Осуд бездуховності й егоїзму в повісті “Кайдашева сім”я” Нечуя – Левицького