Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ Образ собору в романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”

Образ собору в романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”

До жодної з монументальних споруд середньовіччя, мабуть, не ставляться з такою пошаною, як до собору Паризької Богоматері, який уславив у своєму романі Віктор Гюго.
В історії французької культури ця давня пам’ятка народного зодчества і чудовий літературний твір першої третини XIX століття наче злилися воєдино. Склепіння собору завжди нагадуватимуть про героїв роману Віктора Гюго – циганку Есмеральду, нещасного глухого і потворного Квазімодо.
У центрі роману – собор Паризької Богоматері, символ духовного життя французького

народу. Він збудований руками сотень безіменних майстрів, виплеканий буйною народною фантазією.
Опис собору стає натхненною поемою в прозі про французьку національну архітектуру. Гюго захоплюється своєрідністю дивовижних витворів мистецтва середньовіччя, неперевершених, оригінальних, далеких від наслідувань античної архітектури. Він постає на їх захист від руйнувань і спотворення.
Творіння національного зодчества – це не тільки втілення таланту народу; готичні церкви, за визначенням письменника, – це також “кам’яні книги середньовіччя”, за їхніми скульптурами та барельєфами неписьменний

люд читав Святе Письмо.
Разом з тим собор – це символ феодального гноблення, темних забобонів, які тримають у полоні людські душі. Недаремно в мороці собору під його склепіннями, зливаючись з чудернацькими мармуровими химерами, оглушений гулом дзвонів, у самотності живе Квазімодо, “душа Собору”, чий образ втілює середньовіччя. З ним контрастує прекрасний образ Есмеральди, що уособлює радість і красу земного життя, гармонію тіла та душі, тобто ідеали Відродження, яке йшло на зміну середньовіччю.
Цей роман Віктора Гюго наче перекидав місток від минулого до сучасного. Письменник виступав проти політичної реакції і соціальної нерівності свого часу. Весь твір осяяний відблисками народного піднесення, революційних подій, сучасником яких був автор. Це вплинуло і на зображення народу в “Соборі Паризької Богоматері”.
У розумінні автора роману народ – це не темний неписьменний натовп. Він сповнений творчих сил і волі до боротьби, за ним – майбутнє. Він ще не прокинувся, “його час ще не прийшов”. Штурм Собору паризьким людом, так яскраво зображений у романі, – це лише прелюдія до штурму Бастилії в 1789 році (не випадково король Людовик XI перебуває саме в цьому замку), прелюдія до революції, яка знищить феодалізм. “Коли з цієї вежі вдарять на сполох, коли загуркочуть гармати, коли страшним гуркотом впадуть стіни, коли солдати і натовп з гарчанням кинуться одне на одного, ось тоді і прийде цей час”.
Ця книга глибоко поетична, вона сповнена великої любові до Франції, до її історії, мистецтва, в якому, на переконання письменника, живе волелюбний дух французького народу.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)