Головна ⇒ 📁Твори на вільні теми ⇒ Мотиви лірики Дмитра Павличка

Мотиви лірики Дмитра Павличка

Дмитро Павличко – наш сучасник, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Творчість його має дві сторони: Павличко водночас тонкий лірик, що вміє розтривожити людську душу й серце, і поет-філософ, здатний зробити об’єктивний зріз часу, історії, проблем нації й особистості. Збірка Дмитра Павличка “Таємниця твого обличчя” – одна з перлин української літератури.

Мені вона нагадує іншу відому книгу – “Зів’яле листя” Івана Франка. Споріднює ці збірки глибина подачі інтимних почуттів людини, щирість, витончена форма.

Серце і душа ліричного героя сповнені ніжним почуттям великого кохання. Закохана людина починає інакше дивитися на світ, бачить у ньому нове, прекрасне, чого раніше не помічала, серце наповнюється світлом, тремтить у передчутті незнаного, але такого очікуваного щастя: Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні.

А сонце по його блискучій грані Тече і душу сповнює мені. Кохана поета – це жінка прекрасна, як природа, нерозгадана, як людська доля, вічно юна і сповнена життєвою мудрістю, свята і грішна . Вона – втілення вічної таємниці жіночості, ніжності, добра. Втілення таємниці життя. Закохані

тонко відчувають почуття одне одного, розуміються з півслова: Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля.

Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить. Але у творчому доробку поета не тільки інтимна лірика. Павличка турбують загальнолюдські проблеми у їх суперечностях.

Митець-філософ розмірковує про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, осмислює, втілює у вишуканих образах. Так, у сонеті “Погляд у криницю” поет надає світлу всеохоплюючого значення: Я розумію світло. Це – душа, Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму.

Благословення миру. Палання рук. Веселощі трави. Тобто все на Землі, в космосі, в людській душі – має життєдайну силу світла. “А що ж таке темнота?”- запитує ліричний герой.

Це печаль самотності, заздрощі, злість. Але вони мусять існувати, бо ж “Без темряви свою снагу не може сяйво людям об’явити”. І так вони йдуть у парі – світло й темрява, радість і горе, червоне і чорне. Ця тема присутня й у відомій поезії “Два кольори”, що стала славнозвісною піснею. Сорочка, вишита матір’ю, стає уособленням людської долі. Як червоний візерунок переплітається з чорним, так і в житті поруч прямують радість і горе, любов і ненависть, звершення й поразки: Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Сьогодні Дмитро Павличко виступає в незвичній для письменника ролі: політик, державний діяч, що пристрасно відстоює інтереси нашої Батьківщини, її народу. Чи добре це? Думаю, що в будь-якій галузі громадського життя не буде зайвою людина духовно багата, яка вміє бачити й тонко відчувати красу.

(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)