Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка

Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка

І все ж таки: в началі було – Слово.
І все ж таки: начальний дух – Любов!
Євген Маланюк
Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен рядок цих поезій.
Співцем рідної мови, рідного слова можна назвати Дмитра Павличка. У збірці “Правда кличе” поет піднімає гострі проблеми тогочасного українського суспільства: проблеми

розвитку української національної мови, історії, культури, мистецтва тощо. Так, поезією “Ти зрікся мови рідної” Павличко з гнівним обуренням звертається до українців-безбатченків, до тих, хто втратив свої національні корені, зв’язки з рідним народом, почуття національної приналежності, хто забув, “звідки” вони і “чиїх батьків діти”, до тих, хто десь у буденщині загубив потребу користуватися рідною мовою:
Ти зрікся мови рідної, нема
Тепер у тебе роду, ні народу,
Чужинця шани ждатимеш дарма –
В твій слід він кине сміх – погорду!
Дмитро Павличко вболівав за долю української мови.

У часи, коли сфера використання української мови була обмежена, коли любов до рідного слова, яке з маминих колискових супроводжувало людину, розглядалася як виявлення націоналізму, поет написав сонет “О рідне слово, що без тебе я?”. Вже у назві поезії, що є риторичним питанням, простежується глибока повага і любов до рідного слова. А ким же бачить автор людину, у якої немає такого рідного слова? Це:
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам’я.
У своїх віршах Дмитро Павличко наголошував, що занепад мови свідчить про духовне зубожіння народу, його культурну та моральну деградацію. Мова – головна ознака нації: коли мова йде в небуття, зникає і народ, розсіюючись між іншими народами.
Мова для Дмитра Павличка – джерело натхнення, енергії і сили:
Моє ти серце, пісня і відвага,
І прізвище, і сила, і сім’я.
Ти вся душа нескована моя,
В найтяжчі дні – надія і наснага.
У цих рядках втілено думки кожної людини, що не байдужа до рідної мови, народу, Батьківщини.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)