Відгук на поєму Т. Г. Шевченка “Наймичка”
Шевченка знають усі. Його поезії з дитинства увійшли в життя кожної родини. Тому виділити щось “найкраще” з його творчості я вважаю неможливим. Просто на мене найбільше враження справила поема “Наймичка”. Я навіть знаю, чому саме: моя бабуся за трагічних обставин втратила колись дитину. В нашій сім’ї про це не згадують, але знають, що такого горя зазнала наша рідна бабуся.
І втрата власної дитини – це для мене і заборонена, і страшна, і пекуча тема. А її порушує Т. Г. Шевченко у своїй поемі. Тут мати не зовсім втратила свого синочка
Страшну таємницю все життя ховала в собі Ганна, вбачаючи свою провину в тому, що народила сина без батька. І, вмираючи, вона видихнула: “Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати”. Так дізнався дорослий, зрілий чоловік Марко про трагічну долю рідної матері. Так трагічно закінчується моя улюблена поема великого Кобзаря.
Відгук на поєму Т. Г. Шевченка “Наймичка”
к тайнам славянской мифологии
Відгук на поєму Т. Г. Шевченка “Наймичка”