ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ, або ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9 – ЛЕСЯ ВОРОНИНА (Народилася 1955 p.)
Українська література 6 клас – Л. Т. Коваленко
ПРИГОДИ І РОМАНТИКА
ЛЕСЯ ВОРОНИНА (Народилася 1955 p.)
ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ, або ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9
(Скорочено)
РОЗДІЛ І
Кактус показує колючки
Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження – ми живемо у сусідніх квартирах. Мама каже, що битися ми з ним почали, ще лежачи у візочках.
Досить було залишити наші колясочки поруч,
Я до цього давно звик і ставився просто, – як до неминучого лиха. Ми з Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте, раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса – через це його так і прозвали: Кактусом. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом.
Після цього я почав виходити з дому, як шпигуни у старих фільмах: полохливо озираючись, а потім біг до школи прохідними дворами. А коли все ж стикався десь із Сашком ніс до носа, то просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус реготав мені в спину і кричав:
– Підійди-но до мене, дитинко! Зараз як дам боляче!
Ось і зараз Кактус мене помітив, ошкірився і почав підманювати пальцем. При цьому він ще й приказував:
– Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи, – і було видно, що зайти до під’їзду мені так і не пощастить.
Я відчув, що втягаю голову в плечі, як черепаха, яка помітила небезпеку й намагається сховатися у панцир, і щодуху побіг геть, подалі від Сашка і від його нахабного переможного реготу. По ногах мене бив футляр від скрипки: я саме повертався з уроку музики і це, здається, смішило Сашка найдужче. Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.
Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.
РОЗДІЛ II
Я стаю піддослідним кроликом
Спершу я почув звук. Він долинав звідкись і здалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, – адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще – я зовсім не злякався. Почувався так, ніби дивлюсь кіно, а все, що зі мною відбувається, це якась комп’ютерна гра. Варто натиснути на кнопку – і все закінчиться.
Звідкись і згори почувся механічний голос:
– Шановний Климе Миколайовичу! Раді вітати вас у секретній лабораторії ТТБ.
– А що це таке – ТТБ? – запитав я.
– ТТБ – це Таємне Товариство Боягузів, – чітко відповів механічний голос. – А тепер прошу сідати.
Я відчув, що підлога під ногами сколихнулася, з неї ніби виросло м’яке крісло. Я зручно вмостився на ньому й приготувався до нових несподіванок. Та все ж, коли стіна перед і мною розсунулася й перетворилася на велетенський екран, я здригнувся. І навіть не через ці миттєві перетворення. На гігантському екрані я побачив вулицю, по якій щодуху мчала якась зіщулена перелякана істота. І раптом я впізнав себе: та це ж моя вулиця, по якій я тікаю від Кактуса, і це мене б’є по ногах скрипка, яку я стискаю в руці. Стало так соромно, що я відчув, як палають мої щоки. І сльози набігли на очі. Хто вони, ці люди, що так підступно підглядали за мною? Яке вони мають право? Я вже хотів схопитися з крісла й спробувати знайти вихід з цього дивного приміщення, але тут згори знову пролунав голос. Цього разу не механічний, а цілком живий. Було чутно, що жінка, яка зверталася до мене, ледь усміхається:
– Не поспішай, ми відпустимо тебе, як тільки ти цього схочеш. Але у нас є пропозиція. Хочеш взяти участь у таємному експерименті?
– В якому експерименті? – обурено вигукнув я. – Я навіть не знаю, хто ви. І чому ви за мною спостерігали? І як я опинився у вашій таємній лабораторії?
– Ми винайшли засіб від страху. Ти маєш стати першою людиною, на якій ми хочемо його випробувати. Але, повторюю, ти можеш відмовитися. Тільки зробити це треба зараз. Давши згоду, ти вже не зможеш стати таким, як раніше. Вирішуй!
Тримаючи схрещеними пальці, я кивнув і впевнено сказав:
– Я згоден!
Звичайно, тоді я собі не міг уявити, до яких неймовірних наслідків призведе ота моя необачна згода!
РОЗДІЛ X
Криївка блакитних жаб
Те, що відкрилося очам, було настільки дивним, що я навіть не встиг злякатися. У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи дивовижні створіння. З першого погляду було видно, що це космічні прибульці – на землі таких істот зроду не водилося. Вірніше, найбільше ті істоти скидалися на жаб, але жаб велетенських та ще й яскраво-блакитного кольору. Морди у потвор були сині, а банькаті очі світилися червоною барвою. Перед кожною блакитною ропухою, що розвалилася у кріслі, стояв столик із частуванням. А на столику купками було розкладено хробаків, мух та жуків. Найдивнішим було те, що блакитні жаби жваво перемовлялися, якщо можна було назвати мовою оті страхітливі звуки, що нагадували сюрчання міліцейських свистків і гупання барабанів.
РОЗДІЛ XI
Паганіні стає Чаком Норрісом
Усе ще намагаючись розібратися у вчорашніх неймовірних подіях, я вибіг із квартири і ніс до носа зіткнувся з Кактусом – моїм одвічним ворогом і сусідом Сашком Смиком. Кактус лиховісно посміхнувся і почав повільно підходити до мене. І я добре знав, що саме станеться наступної миті – я шкереберть полечу по сходах вниз. Кактус називав цю веселу гру живим футболом, і, як ви здогадуєтеся, м’ячем у цій грі був я. Тобто якщо я сам не тікав від Сашка, то він копав мене ногою.
Та що це? Замість того, щоб тікати, я, ніби виконуючи давно відомий мені прийом, широко розставив ноги і, пружинячи на ледь зігнутих колінах, поставив руки у блок.
– Ги-ги, – розвеселився Смик, – це вже щось новеньке. Поганський Паганіні хоче стати Чаком Норрісом!
Але це були останні слова, які вимовив Кактус. Якась незнана сила змусила мене підскочити, а потім з несамовитим криком, від якого мені самому позакладало вуха, мов лавина звалитися на свого ворога.
І сталося диво. Сашко Смик – непереможний Кактус – раптом осів, затулив руками обличчя й заскімлив тоненьким дівчачим голосочком:
– Відпусти мене! Я більше не буду!
“Що зі мною відбувається?” – думав я, перебігаючи прохідний двір і пірнаючи під залізні ворота сусіднього будівельного майданчика (цією дорогою – навпрошки до школи – було вдвічі швидше). Адже я навіть не злякався. Здається, страх відступив від мене після відвідин таємного лігвиська голубих монстрів.
Мабуть, усе, чого я боявся досі, тепер здавалося мені дитячими забавками.
Та не встиг я цього подумати, як чиясь липка, схожа на присоску лапа міцно вхопила мене заруку й потягла до піщаного кар’єру, на краю якого працював екскаватор. Я з жахом помітив, що ця довга лапа з перетинками між кістлявими пазуристими пальцями була яскраво-блакитного кольору.
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Від чийого імені ведеться оповідь у творі?
2. Назви частину твору, яка виконує в повісті роль експозиції. Про що ти з неї дізнаєшся?
3. Розкажи, що тобі етап о відомо про Клима Джуру. Відповідаючи, цитуй уривки з твору.
4. Виразно прочитай уривок від слів Я відчув, що втягаю голову в плечі, як черепаха… до кінця абзацу. Розкажи, що в цей час міг відчувати Клим. Назви слова у творі, які допомагають тобі зробити такий висновок.
5. Порівняй поведінку Клима підчас двох зустрічей із Сашком. Поясни, що змінилося в поведінці Клима і чим він сам таку зміну пояснює. Прочитай підтвердження своїх думок у тексті твору.
6. Прочитай уривок:
– Ги-ги, – розвеселився Смик, – це вже щось новеньке. Поганський Паганіні хоче стати Чаком Норрісом!
Як ти думаєш, з якою інтонацією вимовляв Сашко Смик цю фразу? Чому ти так думаєш?
Зверни увагу! Загальне значення фрази Сашка не випливає із суми значень використаних в цих реченнях слів. Читаючи, ти переосмислюєш ці значення і відчуваєш додатковий підтекст, тобто прихований, внутрішній зміст висловлювання, який вкладає персонаж у фразу. Наприклад, у наведеній вище фразі Кактус, називаючи Климка іменем відомого музиканта, насправді глузує з нього, тому що вважає, що навчатися музики – не хлоп ‘яче заняття.
7. Назви подію, яка є зав’язкою повісті. Свою відповідь обгрунтуй.
8. Розкажи, що таке в повісті ТТБ і кого воно об’єднує.
9. Поясни, чому, перш ніж запропонувати Климові вступити до ТТБ, йому показали, як він утікав від Кактуса.
10. Назви, які події в повісті є реалістичними (такими, як у житті), а які – вигаданими.
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Схопети за шкурки – упіймати.
Зіткнутися ніс до ніса – випадково зустріти когось.
ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ
Альпініст – людина, яка захоплюється сходженням на гірські вершини.
Криївка – схованка, приховане житло.
Паганені – прізвище славетного скрипаля Нікколо Паганіні.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Перекажи детально І і II розділи повісті.
2. Передбач. як можуть розгортатися події в повісті далі.
3. Прочитай наступні розділи й перевір свої здогади.
РОЗДІЛ XII
Міраж на будмайданчику
За останні дні я побував у стількох неймовірних ситуаціях, що був певен – тепер мене вже нічого не здивує. Та виявилося, що я глибоко помилявся.
Переді мною була рівна земля, без жодної травинки. Земля мала дивний іржаво-коричневий колір, її вкривали глибокі тріщини. Ніби щойно прокотився страшний смерч, вбивши навколо все живе. Але найгірше було те, що посеред цієї пустелі, яка раптом утворилася посеред будмайданчика, сиділо потворне банькате створіння.
Синьопикий широко роззявив пащу, і з неї вирвалися пронизливі звуки: свист, гуркіт, дзижчання і… кумкання.
Я мимоволі замружився (вуха я затулити не міг, бо мої руки були намертво приклеєні до боків), аж тут у голові моїй залунали слова:
– Слухай, нікчемне створіння! Ми, на відміну від вашої примітивної мови, володіємо досконалим мистецтвом передавати думки на відстані. Так отож, сьогодні вночі, рівно о третій, на вашу планету прибуває основний десант могутньої цивілізацїї блакитних жаб. Останньою перепоною на нашому шляху залишалося ваше таємне товариство. Досі нам не щастило захопити жодного члена ТТБ. Тепер вам кінець. Ти покажеш секретну лабораторію, і після цього експерименти проводитимемо тільки ми… над вами.
Блакитна тварюка висолопила довжелезного язика, на льоту вхопила якусь необачну муху та з апетитом схрумала її. Як видно, наші мухи були для космічних прибульців найбільшим делікатесом, бо споживання сердешної комахи захопило синьопикого цілком і повністю. Мабуть, земні комахи впливали на прибульці в ще і як снодійне. Бо думки потвор и почали плутатися, і вона, сама того не усвідомлюючи, вибовкала зайве:
– Підкоримо цю смачненьку планетку… Вона нам на один зуб… Лишилося проникнути в їхній штаб… Ням-ням, що може бути смачніше за мух… Тільки консервовані метелики під майонезом!
РОЗДІЛ XIV
Послання від бабусі
Підходячи до дверей своєї квартири, я сторожко озирнувся – космічні монстри могли спокійнісінько підстерегти мене саме тут. Тепер мені здавалося, що за мною стежать уже давно.
Тиша, що стояла у помешканні, зараз видалася мені моторошною й гнітючою. “Ну от, припливли! – подумки дорікнув я собі. – Вже й тиша тебе лякає…”
Та в цю хвилину я помітив на столі невеличкий предмет, схожий на комп’ютерну флешку. Однак коли я взяв предмет до рук, то з подивом виявив, що це звичайнісінький спортивний свисток на мотузці. Схожий свисток має наш учитель фізкультури. Я розгублено покрутив свисток у руках, аж раптом щось всередині клацнуло, і звідти почувся… голос моєї бабусі:
– Климе, якщо ти зараз чуєш моє послання, значить, мене захопили синьомордики. Не хвилюйся. Головне – зроби все точно так, як я тобі скажу. По-перше, підійди до вікна.
Я був настільки ошелешений, що слухняно рушив до єдиного у вітальні вікна.
– Бачиш вазон із калачиками? Витягни квітку, на дні горщика дістань ключ… – Спокійний бабусин голос продовжував давати вказівки. – Скоріше, часу залишилося зовсім мало. Діставай ключа. На подвір’ї, під старою грушею, стоїть жовтий автомобіль. Цим ключем відчиниш дверцята, сядеш за кермо, а далі отримаєш нові інструкції. І головне, онучку, нічого не бійся. Ми маємо план. Скоро ти про все довідаєшся. Пам’ятай, ТТБ у тебе вірить! – Бабусин голос якось дивно забринів, і мені здалося, що вона намагається стримати чи то сміх, чи то сльози.
За останні дні я звик до несподіванок, але те, що моя лагідна й завжди усміхнена бабуся якимось чином пов’язана з Таємним Товариством Боягузів, не вкладалося у мене в голові. Але тепер над цим ніколи було розмірковувати. Раптом я відчув, що синьомордики, як їх влучно прозвала бабуся, перейшли у наступ. І невідомо з якої причини, своїми першими жертвами вони вибрали нашу родину.
Під покрученою дуплавою грушею, що якимось дивом вижила посеред заасфальтованого міського подвір’я, стояв… обшарпаний горбатий “Запорожець”…
“Тю, – промайнуло у мене в голові, – і на цій іржавій консервній бляшанці ми збираємося перемогти космічних монстрів і врятувати світ?”
РОЗДІЛ XVI
Загадкова пані Соломія
Ми мчали автострадою з неймовірною швидкістю, якої я майже не відчував. Бачив лише, що дерева й кущі обабіч дороги зливаються у якусь суцільну зелено-жовту смугу.
– Прошу тебе бути уважним і все запам’ятовувати. Сьогодні прибуває основний десант космічних хижаків. Блакитні жаби – це тільки їхні розвідники. Десант прибуває в пустелю. Саме туди, де ведуть розкопки твої батьки. Рівно о третій годині ночі.
– Але чому ми їдемо туди самі? І як із усім цим пов’язана моя бабуся? І мама з татом? І як ти збираєшся встигнути? Навіть найшвидший “Запорожець” не може літати зі швидкістю ракети.
– Пані Соломія все продумала. Ми будемо вчасно.
– Пані Соломія? – вражено вигукнув я.
Це не вкладалося у мене в голові. Соломія – ім’я моєї лагідної й завжди заклопотаної хатніми справами бабусі.
– Пані Соломія – видатний учений. Це вона винайшла протиотруту від вірусу страху. А цим вірусом уже заражена більшість мешканців Землі. На жаль, синьоморди вистежили пані Соломію й зненацька захопили її. Тау неї, про всяк випадок, було підготовлено запасний план. І виконати його маєш ти.
РОЗДІЛ XIX
Політ крізь часопростір
“Запорожець” стояв посеред двору, і тепер, коли я знав, що це хитро замаскована машина часу, то подивився на маленький кумедний автомобільчик іншими очима. Я прискіпливо оглянув сидіння, виготовлені з якогось невідомого мені сплаву. Він був пружний і надзвичайно міцний. Коли я вмостився спереду, сидіння враз набуло форми мого тіла.
– Прошу пристебнути ремені безпеки. В разі невиконання цієї інструкції транспортований об’єкт може загубитися у часовому коридорі, – нагадав механічний інструктор.
– Нічого собі техніка! – обурився я. – А раптом ці іржаві дверцята відваляться під час перельоту і мене просто висмокче назовні. Тут ніякі ремені безпеки не допоможуть!
– Шановний Климе Миколайовичу, – озвався голос, чітко вимовляючи кожен звук, – вступаючи до ТТБ, ви заприсягалися допомагати нашій організації. Отож прошу зосередитися й приготуватися до переміщення.
Мені не залишалося нічого іншого, як відкинутися на зручному сидінні, пристебнутися, заплющити очі й сподіватися на те, що часоліт не провалиться у якусь часову яму чи не заблукає на манівцях часу і простору.
Однак тої ж миті я переконався, що стрибок у часі відбувся. Просто це сталося абсолютно непомітно. Ось ще секунду тому я був в українському селі, а тепер мій автомобільчик стояв на вершечку височенної усипальниці фараонів.
РОЗДІЛ XXI
У Всесвіті дрібниць не буває
– Ну, синку, ти саме вчасно, – почув я мамин голос, коли виліз із машини.
– А ми вже боялися, що синьоморди до нас ось-ось допадуться, – додав тато й обійняв мене за плечі.
Мені стільки треба було розповісти мамі й татові, що я просто не знав, з чого почати. А найголовніше, що мене здивувало, – це те, що вони поводилися зі мною так, ніби нічого надзвичайного не відбувається.
– Бабуся… – почав я.
Тато пильно глянув мені в очі й дуже серйозно сказав:
– Климе, заспокойся! Головне, що ти майже вилікувався від страху! На жаль, таких людей на Землі тепер дуже мало. Майже всі мешканці нашої планети заражені вірусом страху. Протиотруту від цієї жахливої епідемії винайшла наша бабуся, але річ у тім, що тепер вона потрапила в полон до синьомордів.
РОЗДІЛ XXII
Зброя проти комахожерів
– Послухай, мамо, я пригадав, що наша бабуся найчастіше співає пісню про коня з сивою гривенькою, а ще дуже любить мугикати собі під ніс пісню групи “Бітлз” “Yellow submarine”, що в перекладі означає – жовтий підводний човен. То, може, наш “Запорожець” коли не працює, як машина часу, то й під водою може плавати? А може, він працює і як космічна ракета? – Я сам засміявся від цього припущення.
Тау відповідь тато серйозно проказав:
– Що ж, цілком можливо, що ця машин а універсальна. Бабуся заклала в неї усі свої знання й уміння. А знає вона надзвичайно багато, повір мені. Щоправда, невідомо, чим закінчиться оця жаб’яча історія і де в сі ми врешті опинимося…
– А тепер поводьтеся дуже тихо, – наказав тато, – у синьомордів надзвичайно тонкий слух. До того ж вони вміють перехоплювати людські думки на відстані. Це дуже давня войовнича цивілізація. І вони мають багатий досвід у захопленні нових планет. Зброї проти них практично не існує.
Тут до розмови долучилася мама. Видно було, що вона вагається – чи варто розкривати мені якусь страшну таємницю. Та все ж вона зважилась і заговорила, ледь затинаючись. Вона завжди затиналася, коли виникала якась небезпека:
– Климчику, т-ти маєш знати, що ми не випадково почали вести розкопки саме т-тут.
Річ утім, що сім т-тисяч років тому Земля вже зазнала нашестя блакитних жаб… І сталося це саме в цьому місці, у Давньому Єгипті.
Врешті єгипетські вчені знайшли засіб, як боротися із синьомордами, т-та було запізно. Хоча космічні хижаки втекли з нашої планети, та все ж перед тим устигли знищити всю рослинність у цій колись квітучій долині. Все засипав пісок – зникли сади, міста, поля і ріки. На цьому місці постала піщана пустеля.
– Взагалі-то зброя є, – сказав я. – Щоправда, я не знаю, чи ми зможемо нею скористатися.
– Ти жартуєш! Яка зброя? – дорікнула мама. – Хіба можна сміятися у такий момент?
– Я не жартую. – Від хвилювання у мене пересохло в роті, і я ледве видавив із себе: – Мухи!
– Про яких мух ти говориш? Так, ми знаємо, що блакитні жаби люблять ласувати нашими комахами, але до чого тут зброя?
Я пригадав, як сьогодні зранку одна-єдина муха подіяла на довголапого прибульця, як він втратив пильність, а згодом повністю відключився і захропів.
Мені знадобилося лише кілька хвилин, щоб детально розповісти про з’їдену муху, яка вплинула на прибульця немов снодійне.
Батьки пер озирнулися, а тоді схопили мене в обійми і тихенько, щоб не почули хижі чужопланетяни, крикнули:
– Врятовані!
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Чи підтвердилися твої припущення, як розгортатимуться події в повісті?
2. Поясни, яку загрозу для мешканців землі становили космічні прибульці. Знайди і прочитай підтвердження своїх слів у творі.
3. Розкажи, чи вперше космічні прибульці намагалися підкорити собі Землю. Виразно прочитай, як це захоплення відбувалося.
4. Розкажи, у якій частині Землі висаджувалися раніше космічні прибульці та які наслідки це мало для нашої планети.
5. Поясни, чому тільки члени ТТБ можуть змагатися з космічними прибульцями. Відповідь підтверджуй цитатами з повісті.
6. Розкажи, яку роль в історії з космічними прибульцями відігравала Климова бабуся.
7. Назви події, які належать до розвитку дії. Яка їхня роль у творі?
8. Прочитай уривок із розділу XIV від слів Тиша, що стояла у помешканні… до кінця абзацу, потім уривок із розділу XXII від слів Послухай, мамо… до кінця абзацу. Проаналізуй, як змінюється характер Клима під час протистояння космічним прибульцям.
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Міторошний – страхітливий, загрозливий.
Ошелешений – переляканий, завмерлий від страху.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Склади простий план до прочитаних розділів.
2. Перекажи розділи XII, XIV, XVI, XIX, XXI, XXII двічі: перший раз стисло, другий – близько до тексту.
3. Передбач розвиток наступних подій у творі. Як ти думаєш, якою може бути кульмінація повісті? Прочитай закінчення повісті та перевір свої припущення.
РОЗДІЛ XXIV
Космічні загарбники прибувають
Нам в очі вдарило сліпуче світло, а потім ми побачили космічні кораблі прибульців. То були гігантські прозорі капсули, що зависли над пірамідою. З кожної капсули струменів потужний сніп світла, спрямований на зрізану верхівку піраміди.
Коли наша невеличка команда вийшла на верхній майданчик, усі світлові промені вмить зосередилися на нас. Я відчув себе таким же беззахисним і маленьким, як та муха, котру сьогодні вранці на моїх очах проковтнув довголапий синьоморд.
– Вони знижуються, – тихо промовила мама й взяла мене за руку.
РОЗДІЛ XXVI
Я розмовляю мовою синьомордів
Тепер я зрозумів, чому тато говорив про синьомордів як про представників страшної цивілізації міжгалактичних загарбників. На спині у кожного прибульця висів апарат із широким дулом і прилаштованим до нього балоном.
– Це газ, – сказала мама, – він може паралізувати будь-яку живу істоту. А потім ці почвари роблять з нею, що схочуть. Ми змогли захопити кілька таких балонів у тих космічних хижаків, що прибули першими, й дослідили IX.
Тато додав:
– Найстрашніше, що той газ абсолютно безпечний для самих синьомордів. І взагалі, як виявилося, представники цієї агресивної цивілізації не чутливі до жодної отрути. Вони самі можуть отруїти кого завгодно. Особливо небезпечний вірус, що його розносять ці космічні хижаки, – вірус страху.
Край неба поволі ставав рожевим, потім з-за обрію вигулькнуло пурпурове сонце, і над пустелею розвиднілося. Картина, що постала перед нашими очима, була фантастична. Скільки сягало око, пустеля була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що горічерева лежали на піску й голосно хропли.
– Вони просто обжерлися і впали у сплячку, – пояснив тато.
– Треба скоріше їх знешкодити,- по-діловому промовила мама.
– А головне – скоріше дізнатися, куди синьоморди заховали нашу бабусю, – озвався я. – Гадаю, найбільше про це нам може розповісти ось цей мухожер. – Я показав на мого давнього знайомого синьоморда, що лежав, розкинувши лапи, посеред майданчика.
– Цікаво, як довго синьоморди спатимуть? – замислено промовив тато. – Якщо кожен із них проковтнув щонайменше сотню комах, то зо п’ять годин вони хроптимуть. Що з ними робити далі, я поки що не знаю, але головне – чимшвидше їх знешкодити.
Я підійшов до чужинця й обережно поторсав його за плече. Тої ж миті в голові у мене залунало:
– Як смачно! Як поживно! Земні комахи – найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. Зовсім поруч з її будинком. Ги-ги. ЇЇ тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати буде нікому. Наш десант окупує всю цю планету. Спротиву аборигени не чинитимуть – всі вони заражені нашим вірусом. А хто не піддався, тому силоміць зробимо щеплення. І ніяка проти от рута не допоможе. Ось тільки б допастися до їхньої секретної лабораторії… Цивілізація блакитних жаб – найвеличніша цивілізація Всесвіту! Ми нездоланні! Люди стануть нашими рабами й працюватимуть на мушиних фермах – вирощуватимуть комах-бройлерів. Ми експортуватимемо чудові комашині консерви в кожен куточок галактики!
Я отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я настільки перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком.
Оговтавшись, я в кількох словах переповів усе, про що довідався, вступивши у телепатичний контакт із космічним хижаком, і побачив, як мої батьки захвилювалися.
Стало зрозуміло, що святкувати перемогу ще зарано.
РОЗДІЛ XXIV
Бабуся Соля дає нам інструкції
Ми переступили через поріг центру космічних прибульців, і нас засліпило яскраве сяйво. Коли очі призвичаїлися до світла, ми побачили, що посеред встеленої свіжою травою кімнати на маленькому дерев’яному ослінчику сидить бабуся Соля. Зараз вона перебувала у такому ж стані, як я, коли мене захопив головний синьоморд. Вона була щільно обмотана якоюсь слизькою гидотою так, що не могла поворухнутися.
Тато кинувся вперед, щоб звільнити бабусю, але вона крикнула:
– Не рухайтеся! Синьомордики влаштували спеціальні пастки на той випадок, якщо мене прийдуть рятувати. А ще запам’ятайте – вам треба
Якнайшвидше повертатися у завтрашній день. Бо зараз вам доведеться змінювати майбутнє, а це може викликати дивовижні й непередбачувані наслідки. Отож слухайте. У мене в лівій кишені фартуха лежить маленька, полотняна торбинка. Візьміть її з собою і мерщій вертайтеся в пустелю. Підніміться на піраміду й розвійте насіння по вітру Якщо я все розрахувала правильно й не помилилася у своїх припущеннях, космічні хижаки перестануть загрожувати нашій планеті.
Тато нахилився до бабусі й витягнув з кишені фартуха полотняну торбинку.
– Бабусю, а як же ти? – крикнув я і мало не заплакав.
Мені було шкода бабусі, яка сиділа, прип’ята до ослінчика, а хижі синьоморди от-от могли до неї допастися.
– Не хвилюйся, онучку, все буде гаразд. Головне – зробіть усе так, як я сказала. А тоді вертайтеся додому. Не забудьте поставити часоліт на те саме місце, де взяли – під старою грушею. Це дуже важливо. І зробіть так, щоб блакитні жаби не помітили, що ви тут побували. Заразу них обідня перерва, жеруть, нелюди, наших комашок. Але за дві хвилини вони повернуться…
І бабуся втомлено заплющила очі й почала тихо мугикати свою улюблену пісню: “Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька…”
РОЗДІЛ XXXIII
Як діє антижаб
Ми стояли на усіченій верхівці піраміди. Позаду був часовий стрибок з нашого подвір’я до пустелі у ранній ранок нинішнього дня. Сонце вже освітило гарячими променями безкраї піски й безліч нерухомих синьомордів та їхні прозорі космічні капсули. Звідси, згори космічні хижаки видавалися блакитними цяточками на сліпучо-жовтому піску.
– Почнемо, – сказав тато й витяг з кишені полотняну торбинку.
Він дочекався сильного пориву вітру, розв’язав мотузочок і витрусив дрібненькі насінинки собі на долоню. А тоді почав висипати їх зі своєї жмені – ніби сіяв у повітрі.
Вітер підхопив крихітні зернятка й поніс у пустелю. Ми всі – тато, мама і я, затамувавши подих, чекали, що буде далі. Але минула хвилина… дві… десять – і нічого не змінилося. Так само світило сонце і вітер гнав піщані хмари кудись ген за овид.
– Дивіться! – раптом скрикнув Заєць, показуючи рукою вниз. – Квіти!
І справді, на наших очах пустеля почала вкриватися різнобарвними квітами. Вони проростали скрізь, де лежали синьоморди й стояли їхні бойові капсули. Вони піднімалися до сонця й тріпотіли пелюстками. Ось уже перед нами колихався цілий велетенський строкатий килим. І не було видно ані блакитних космічних хижаків, ані їхніх кораблів.
Я побачив, що з кожної квітки випурхує величезний метелик. І крильця в метеликів точнісінько такої ж барви, як квіти, в яких вони народились.
– Погляньте, – вигукнула мама, – синьоморди заворушилися! Зараз вони розпочнуть полювання. Метелики – це ж їхня найулюбленіша їжа!
– Не хвилюйтеся, – тато показав нам клаптик паперу, який щойно витяг з дна бабусиної торбинки, – тут є чіткі інструкції. Але виконати їх може лише Клим. – І тато простягнув записку мені. Я одразу ж упізнав чіткий бабусин почерк:
Климчику, щойно синьомордики вдихнуть пилок цих квітів, як стануть слухняними й покірними. Ти маєш по думки віддати їм наказ чимшвидше забиратися геть із нашої планети й забути до неї дорогу назавжди. Адже тільки ти розумієш мову блакитних жаб і можеш з ними спілкуватися. Онучку, головне – не бійся. Тоді банькаті ненажери тебе послухаються.
Я зосередився й подумки наказав синьомордам, що голосно чхали й розгублено озиралися на всі боки:
– Усім вишикуватися в колону по два! Взятися за лапи! Кроком руш до своїх капсул!
Тієї ж миті космічні пірати почали шикуватися в колону, а тоді, побравшись за лапи, немов першокласники, слухняно попрямували до своїх літальних апаратів. Коли останній синьоморд застрибнув усередину капсули, я подумки передав їм останню настанову:
– Повертайтеся додому і ніколи, чуєте, ніколи не прилітайте на Землю! Бо наступного разу вам це так просто не минеться!
Крізь прозорі ілюмінатори я бачив, як блакитні жаби ствердно захитали головами, капсули беззвучно піднялися в небо – і за кілька секунд від грізних прибульців не лишилося й сліду.
На серці у мене було так гарно, як не було ще ніколи вжитті. Бо я точно знав: Землю врятовано, адже бабусині квіти виявилися сильнішими за най могутнішу зброю. І люди вилікуються від вірусу страху… А що ж тепер буде з нами?
– Все буде добре! – заспокоїв мене тато й усміхнувся; виявляється, я промовив уголос своє запитання.
– Ти повернешся до школи й нікому нічого не розповідатимеш, – сказала мама. – Мешканцям Землі ще зарано знати про деякі загадки Всесвіту.
РОЗДІЛ XXXV
Так народжуються пісні та легенди…
Ми з батьками, лишивши “Запорожця” під старою грушею, піднялися на наш дев’ятий поверх. Тато подзвонив у двері, і за мить на порозі з’явилася бабуся Соля. З кухні долинали пахощі свіжоспечених пиріжків, і бабуся сказала те, що я найменше чекав почути від неї зараз:
– Здорові були, діточки. Ви, певно, зголодніли з далекої дороги? Ану, швидше мийте руки й сідайте до столу!
Я здивовано глянув на батьків, та вони тільки усміхнулися й пішли виконувати бабусин наказ. А я кинувся за бабусею й запитав про те, що мене мучило всі останні дні:
– Бабусю, а що то за дивовижний засіб від переляку? І чому синьоморд казав, що на мене не подіяв вірус страху?
– Та все дуже просто, – озвалася бабуся. – Я винайшла універсальні ліки від переляку – вони блокують вірус страху. Це спеціальний сорт квітів, пилок яких знищує отруту, яку принесли з собою синьоморди. А крім того, цей пилок робить синьомордів безпорадними. Ти ж знаєш, все у світі пов’язано між собою. Синьоморд, що втратив свою лють і жорстокість, перетворюється на звичайну банькату ропуху. Тільки чужо-планетну…
Бабуся розповідала про свій чудовий винахід так буденно, що я навіть образився. Щиро кажучи, мені було прикро, що бабуся навіть не похвалила мене. Хіба це не я щойно наказав синьомордам забиратися з нашої планети? Хіба не я мандрував на часольоті й ледве втік від навіснілого ватажка блакитних жаб? Та бабуся Соля лише лагідно поглянула мені в очі й додала:
– Це був дев’ятий і, як бачиш, найуспішніший засіб від переляку. А клала я ті ліки… в пиріжки. Ти ж, Климчику, їх любиш найдужче. Тепер зрозумів? А зараз ходи за мною, допоможеш накрити на стіл.
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. У повісті автор тричі наводить різні інструкції. Знайди їх і виразно прочитай. Поясни, яку роль вони відіграють у творі. А чи потрібні інструкції в повсякденному житті? Де саме?
2. Розкажи, які стосунки були між членами родини Клима Джури. Відповідаючи, спирайся на твір.
3. Як ти думаєш, завдяки чому Клим зміг подолати в собі страх і виховати сміливість і кмітливість?
4. На початку й наприкінці повісті Клима хвилювали різні почуття. Опиши їх. Поясни, чому змінилися його почуття.
5. Як характеризують головного персонажа повісті його вчинки? Відповідаючи, спирайся на твір.
6. Що про Клима думають оточуючі? Відповідь підтверджуй цитатами.
7. Що ти думаєш про героя?
8. Назви не менше трьох проблем (важливих питань), порушених у повісті.
9. Сформулюй головну думку твору.
10. Чому автор так назвала твір? Що вона хоче ним сказати?
11. Доведи, що “Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9” це пригодницька повість.
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Почвара – страшна істота, потвора. Горічерева – лежачи на спині. Аборигён – місцевий мешканець. Ослінчик – невеликий стілець.
ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ
Овед – горизонт.
З наступних речень добери слова, які є синонімами до слова овид. На обрії зажовтіла земля [М. Стельмах).
Чи ви любите любуватися круговидом? (І. Нечуй-Левицький).
Синь небесна виднокола снігом сіє (А. Малишко).
Від перешийка і до самого крайнеба – степи і степи (О. Гончар).
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй образ Клима, користуючись пам’яткою нас. 236.
2. Якщо тебе зацікавила повість, прочитай продовження твору під назвою “Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів”.
ТИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
У повсякденному житті кожному доводиться іноді мати справу з інструкціями, тобто зібранням указівок, як виконувати щось, користуватися чим-небудь: інструкція щодо користування праскою, телефоном тощо. Інструкцію ще називають пам’яткою: пам’ятка туриста, пам’ятка для водя.
Склади і запиши в зошиті інструкцію, як знайти справжнього друга. Якщо в тебе є молодший братик або сестричка, прочитай їм ці вказівки.
ТВОЇ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ
Склади гру-вікторину за матеріалами другого форзаца підручника. Зроби висновок про роль портрета в літературному творі.
ПЕРЕВІР, ЧИ СТАРАННО ТИ НАВЧАЄШСЯ
І. Дай усну відповідь на запитання
1. Як називається трилогія В. Нестайка про пригоди Яви і Павлуші?
2. Кого з письменників визнали кращим драматургом 1999 року?
3. Що таке сюжет?
4. Які є елементи сюжету?
5. Хто написав твір “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера”?
6. Які твори написала Леся Воронина?
7. Хто з письменників, творчість яких вивчається в цьому розділі, закінчив школу зі срібною медаллю?
8. Який твір називається пригодницьким?
9. Як звати головних персонажів твору “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера”?
10. Яка головна думка твору “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера”?
II. Вибери одну відповідь
1. Заблудилися в кукурудзі головні герої твору
А “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха
Б “Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку №9” Лесі Ворони ни
В “Тореадори з Васюківки” В. Нестайка
Г “Федько-халамидник” В. Винниченка
2. Кульмінацією у творі “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха є епізод, коли Сергій і Митько
А знаходять біля озера курінь
Б приїжджають до бабусі в село
В бачать на озері чудовисько
Г дізнаються, що в озері живе чудовисько
3. Має фантастичні елементи твір
А Я. Стельмаха В В. Нестайка
Б Лесі Воронини Г О. Іваненко
4. Захопилися зоологією герої твору
А “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха
Б “Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9” Лесі Воронини
В “Тореадори з Васюківки” В. Нестайка
Г “Федько-халамидник” В. Винниченка
5. НЕ належить до пригодницьких твір
А “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха
Б “Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9” Лесі Воронини
В “Тореадори з Васюківки” В. Нестайка
Г “Друкар книжок небачених” О. Іваненко
III. Продовж речення
1. Головна думка твору “Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку №9” Лесі Воронини… .
2. Мрія і дійсність, смішне, комічне та романтичне поєднано утворі… .
3. Домашнє завдання на літні канікули отримали головні герої твору….
4. Експозицією твору “Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера” Я. Стельмаха є та частина твору, у якій розповідається про….
5. Кульмінацією твору “Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9” Лесі Воронини є епізод, коли….
6. Наслідує Миколу Гоголя, пишучи про себе і свого друга, головний герой твору….
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ, або ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9 – ЛЕСЯ ВОРОНИНА (Народилася 1955 p.)
образи характери роману анна кареніна
ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ, або ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9 – ЛЕСЯ ВОРОНИНА (Народилася 1955 p.)