Головна ⇒ 📁Скорочені твори ⇒ Скорочено – МИХАЙЛО-СЕМИЛІТОК – АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ

Скорочено – МИХАЙЛО-СЕМИЛІТОК – АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ

Дуже давно панував у Києві князь Володимир. І був у нього син Михайлик, семи років.

Він був стрілець славний і лицар відважний. І батько, і весь народ дуже любили хлопчика.

Одного разу печеніги великою силою насунули на Вкраїну. Облягли Київ з усіх сторін, як чорна хмара. Але мури київські стоять, не подаються. А стріли лише вертають і ранять самих печенігів. Здивувалися печеніги, покликали ворожбитів. А ті й розповіли, що є в князя Володимира син, який є душею народу, його силою. І задумали тоді печеніги вбити малого. Та ворожбити відмовили,

мовляв, хіба ж можна душу живу вбити? Тоді вирішили на обман піти: пообіцяти, що знімуть облогу, якщо князь видасть їм Михайлика в заклад. Обурився Володимир. Та з’явився чорний дух і нашепотів князю, щоб той погодився. Та батьківська любов перемогла.

А чорні духи тоді намовили старшого сина князя Володимира Лихослава, щоб той переконав киян. Недобрий це був чоловік – лютий, хитрий та боягузливий. Народ не любив його. А він за те ненавидів Михайлика. І мовив Лихослав: “Панове громадо! Тяжке наше положення, тяжко й раду найти! Ворог наш сильний і вимагає від нас чималої січі. Знаю, що й ви се відчуваєте. Але тяжче

мусимо відчувати се ми: батько мій та я – се ж ворог хоче розлучити батька із сином, брата з братом. А одначе, хоч як се мені важко приходить, я не можу дати іншої ради, бо вище ставлю справу загальну над родинну, як лише сю, щоби дати їм у заклад Михайлика. Потішає тут мене се, що йому ніщо там лихого не станеться, його там шанувати будуть із огляду на нашого батька, а ми ось так увільнимося від облоги й могтимемо жити спокійно”. І підтримав його старий боярин Збигонь.

Почув усе Михайлик і засмутився. Та не тому, що кияни так легко згодилися на його видачу. Бачив він, що народ ще несвідомий того, кого він дає від себе, того, що сам собі готовить загибель. І він виступив перед громадою та й сказав, що, якби люди розум мали, вони б не віддали його печенігам. Тоді б і вороги Києва ніколи не дістали б. З дими словами сів на коня. І в одній хвилі в коня виросли крила, а від Михайлика вдарила така ясність, що весь народ аж жахнувся із дива.

А Михайло-семиліток узяв Золоті ворота на золоті стремена й вихором погнався між ворогів. Кінь летів на крилах, й землі не доторкаючися. А Михайлик гнався самою серединою ворожого табору. І що махне мечем по правий бік, – то ворог, як зрубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, – то ворог, як підкошена трава, стелиться. І таки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали.

І сказав наостанок, що повернеться лише тоді, коли отямиться народ і зрозуміє, що силу свою, власну душу віддав. Поїхав він далеко-далеко, за сьомі гори, за сьомі ріки. Там поставив золоті ворота та й стереже їх до слушного часу. Сидить він там і ніколи не старіється, – усе він такий, яким вийшов із Києва, молодий семиліток…

За основу казки А. Лотоцького покладено народні перекази. Як це часто буває у народних творах, у ній розповідається про чарівного та мужнього героя, який рятує свою родину та країну від ворога. А головне – рятує саму душу народу. Не зважаючи на те, що йому лише сім років. У казці ми зустрічаємо також і чорних духів, і підступних загарбників. Але безсмертна душа справжньої людини має велику силу і завжди здатна подолати злі чари.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)