ОЛЕНА ПЧІЛКА – НАЙКРАЩЕ ДЛЯ ДІТЕЙ

Вступ Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач – Драгоманова, 1849 – 1930) посідаєзначне місце у розвитку української культури кінця XIX – початку ХХст.. Алеі та роль її – автора багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критика, публіциста, перекладача, фольклориста та етнографа редактора йвидавця, громадського діяча – стало відомим широкому загалові лише недавно. Впродовж майже семи десятиліть можновладці намагалися стерти той слід, якийзалишала ця видатна жінка вбити пам’ять про неї. Бо не могли їй вибачититой безкомпромізм,

який виявила в усьому, що стосувалося України (а це іпротести національних утисків і русифікації, і послідовне обгрунтуванняспроможності української культури посісти гідне місце в світовій культурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національнусвідомість). Деякі літературознавці під тиском тоталітарно-бюрократичної системи. Аподекуди й з кон’юктурних прагнень, намагалися принизити Олену Пчілку. Зводили на неї різноманітні наклепи. Її звинуватили у крайньомунаціоналізмі, повісили ярлик буржуазно-ліберальної письменниці. З болем проце писала І. Борисова у 1963 році: “В Україні тепер під окупацією їїпостаті майже не згадують. Спогадів, що давали б її правдивий духовнийобраз, не дозволять подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, щоОлена Пчілка жила в світі (наприклад, у біографії Лесі Українки), топодається її ім’я завжди з словами “буржуазна націоналістка” /30, с. 148/. У результаті цих сумнозвісних заходів протягом довгих сорока літ (від1923 до 1971-го) у нас не було видано жодної збірочки творів (оригінальнихі перекладних), статей, рецензій, заміток, епістоляріїв, що зберігаються уфонді письменниці, який міститься в Інституті літератури їм.. Т. Г. Шевченка АН України, чекають на публікацію. Подібна ситуація і з критичними розвідками творчості Олени Пчілки. Немає жодної монографії, яка б охоплювала усі аспекти багатогранноїтворчості письменниці. Визначною подією у літературному житті стало виданняу 1999 році наукового збірника “Олена Пчілка і Волинь”, до якого увійшлиматеріали науково-практичної конференції, що відбулася у Луцьку 29 – 30червня 1999 року. Тридцять авторів-науковців, краєзнавців, працівниківмузеїв подали свої дослідження, що явили собою розділи збірника: “ОленаПчілка: Життя і творчість” та “Родина Косачів: Джерела і публікації”. Змістзбірника виявився багатий на документальні свідчення, невідомі або маловідомі не тільки читацькому загалу, а й науковцям. На жаль, це науковевидання вийшло дуже малим тиражем (усього 250 прим. ) і тому, звичайно, єнедоступним для переважної більшості тих, хто цікавиться творчістю ОлениПчілки. Серед нечисленних критичних статей, присвячених Олені Пчілці танадрукованих переважно в періодичних виданнях, можна виділити декільканайбільш вдалих. Так, стаття Ольги Камінчук “Олена Пчілка: аспекти творчоїдіяльності” дає досить повну інформацію про плідну діяльність ОлениПчілки в галузі української літератури, етнографії, драматургії, видавництва тощо. Дослідниця, наскільки це можливо в межах однієї статті, аналізує літературну спадщину Олени Пчілки, зокрема подає в хронологічномупорядку перелік прозових творів письменниці. О. Камінчук звертає увагу нате, що більшу частину прозового доробку Олени Пчілки складають малілітературні форми, бо саме вони найбільше відповідали типу її художньогомислення. Розглядаючи поетичні твори Олени Пчілки, дослідниця розмірковуєпро їхню психологічно-особистісну орієнтацію, вказує на природу та їїемоційне сприйняття як важливий структурний елемент лірики поетеси. Аналізуючи драматичні твори письменниці, авторка статті акцентує увагу натаких рисах, як динамічність сюжету, яскрава окресленість, колоритністьперсонажів, жива розмовна мова, ” відсутність довгих монологів. До своєї грунтовної статті “Олена Пчілка: барви особистості і феномендуху” Г. Аврахов підібрав такий епіграф з Шевченка: “Благословенная вженах, святая праведная мати…”. У цій роботі дослідник подає оглядовийаналіз літературної творчісті Олени Пчілки, зосереджуючи більшу увагу на їїролі у розвитку української національної культури. В цьому аспекті авторстатті розглядає особливості виховання у родині Косачів і педагогічнийталант, за допомогою якого Олена Пчілка виростила своїх дітей справжнімипатріотами своєї держави і який намагалася використати у вихованні всьогопідростаючого покоління маленьких українців. Крім того, Г. Аврахов подаєцікаві дані про розправу над творчим спадком та самим ім’ям Олени Пчілки урадянські часи. Серед критичних розвідок, присвячених творчості Олени Пчілки якдитячої письменниці, слід назвати статтю О. М. Таланчук та Л. Ф. Дунаєвської”Олена Пчілка і дитяча література” . У цій роботі автори проаналізувалидекілька віршів Олени Пчілки для дітей, наголошуючи на їх виховному змісті. Також у статті наведені приклади використання письменницею у своїх творахдля дітей багатого фольклорного матеріалу. Зокрема, аналізується обробкаОленою Пчілкою таких народних казок, як “Казка про Козу-дерезу” та”Коржик”. Стаття також порушує питання участі Олени Пчілки у діяльностітовариства “Просвіта”, сподівань, які покладала письменниця на цюорганізацію в аспекті виховання молодого покоління в національному дусі. У статті “Олена Пчілка та українські діти” Л. Новаківськастверджує, що найбільше педагогічний талант Олени Пчілки виявився уредагуванні нею дитячого журналу “Молода Україна”. У статті розповідаєтьсяпро тематику часопису, про різножанровість творів, що друкувалися в ньому, про те, як ретельно Олена Пчілка добирала авторів журналу. Авторка статтітакож подає відомості про рубрики журналу, про багатство зібраного в ньомуфольклорного матеріалу для дитячого читання. Слід зазначити, що, якщо взагалі про літературну творчість ОлениПчілки та про її внесок у скарбницю української культури вже написано низкукритичних розвідок, то праця її на ниві дитячої літератури майже недосліджена. Хоча її роздуми про національне виховання, методи якого нинімодно шукати у досвіді інших націй, були б надзвичайно актуальні, аджепісля довгих років шовіністичної русифікаторської політики ми зустрілися зпроблемою, подібною до тої, яку намагалася розв’язати у свій часписьменниця. Непересічна постать Олени Пчілки потрібна нам особливо сьогодні, колиу боротьбі за національне самоутвердження ми знову і знову надихаємосяневгасимим світочем національної ідеї, що її виплекали минулі покоління. Якгромадський і політичний діяч вона поклала міцні основи для відродженнясвоєї нації. Особливу роль вона покладала саме на молоде покоління, і томувеличезне значення надавала вихованню дітей в національному дусі, “щоб невиростали вони перевертнями, щоб звикали вони шанувать своє рідне” . Саме тому метою цієї роботи стало дослідження творчості Олени Пчілкидля дітей, виявлення її специфічних особливостей, Адже різноманітна затематикою і жанрами творчість Олени Пчілки для дітей і тепер не втратиласвого педагогічного, культурного, естетичного значення і тому може активновикористовуватись у справі виховання підростаючого покоління. У процесі досягнення поставленої мети заплановано розв’язати такізавдання:1. З’ясувати місце творчої спадщини Олени. Пчілки в контексті розвиткуукраїнської літератури кінця XIX – початку XX ст. Виокреслити особливості розвитку дитячої літератури к. ХГХ – поч. XX ст. Розкрити жанрово-стильову своєрідність творів О. Пчілки для дітей. Методами дослідження літературних явищ обрано: художньо-порівняльний, аналітичний, функціональний. РОЗДІЛ І. Творча спадщина ОЛчілки в контексті розвитку української культурик. XIX – поч. XX ст. Починаючи розглядати напрочуд різнобічний та багатий творчий доробокОлени Пчілки, насамперед звернімо увагу на той творчий псевдонім, якийобрала для себе письменниця. Цей псевдонім – назва маленької комахи-трудівниці чи не найбільше вбирає в себе суть діяльності Ольги Петрівни. Зависловом В. Скуратівського, “вона, як і крилата трудолюбниця, невтомновпродовж всього життя горопашно заповнювала щільники нашої культури цілющимнектаром” . Внесок Олени Пчілки у скарбницю української культури справдівеличезний. Адже не було (чи майже не було) такої сфери українськоїгуманітарної науки та культури, до чого б не доклала своїх старань цядивовижна жінка. Вона виявила себе талановитою поетесою, прозаїком, драматургом, публіцистом, видавцем, науковцем, етнографом, її дочка ОльгаКосач-Кривйнюк писала про неї; ,Де занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і місце в… українському житті, і не з моєюкебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для українськоїкультури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а може, йзовсім не знала” . Свою творчу діяльність Олена Пчілка розпочала перекладами. Першоюлітературною спробою Олени Пчілки був переклад казок Андерсена за порадоюМ. Старицького. У 1880 р. опубліковані її “Переклади з Гоголя: Запискипричинного. Весняна ніч”, 1882 – книжка “Українським дітям”, до якої вонапереклала поетичні твори О. Пушкіна (“Анчар”), МЛермонтова (“Три пальми”,”Гілка Палестини”, “Мцирі”) та польського поета Сирокомлі (“Співець”).Перекладацькій справі письменниця приділяла велику увагу протягом усьогожиття. Олена Пчілка перекладала твори Кольцова, Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, Тургенєва, Фета, Надсона, Єсеніна, Овідвя, Сапфо, Свіфта, Міцкевича, Словацького, Гюго, Шіллера, Гете, Гейне, Діккенса, Уайльда, Андерсена, Брет-Гарта, Мопассана та ін. Метою популяризаціїрідного слова вона переклала російською мовою також власні оповідання іпоезії із збірки “Думки-мережанки”. Переклади Олени ЇІчілки “несуть ідейно-смислове навантаження, збагачують словник української мови, зберігають стиль і манеру письмаоригіналу, є довершеними літературними зразками” . Вважаючиперекладання засобом збагачення та розвитку рідної мови, Ольга Петрівна упередмові до власних перекладів з Гоголя писала: “Трудно зважить, що більшерозвиває мову, чи переклади, чи первотвори? Либонь, треба сказати так: ті йдругі однаково” . Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливимсвоїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноціннефункціонування та розвиток української мови може бути її перебування ускладі делегації до прем’єр-міністра Вітте у справі скасування заборон наукраїнську мову. У 80-х роках XIX ст. Олена Пчілка разом з М. Старицьким, М. Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статейОльги Петрівни читаємо такі рядки: “Багато перешкод, що маємо яко наслідокнашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, тадеспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвиватияк слід нашу багату, могутню мову” . На превеликий жаль, цейвислів актуальний і сьогодні. Аналізуючи творчість Олени Пчілки, не можна не загострити увагу на тихсуспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і працювати письменниці, а також на її власних поглядах на події, що відбувалися. На кінець ХЕХ – поч. XX ст. припадає розквіт українського відродження, коли стало легшепісля всяких цензурних утисків пробитися українському слову. Саме в цей часнаціональна ідея стала панівною в Європі. Ісайя Берлін писав з цьогоприводу: “той рух має своїх прихильників і ворогів… надихались ним людичину та митці, інтелектуальні еліти ч юрба… І все ж не будеперебільшенням стверджувати, що в сучасному світі це один з найвпливовіших, а подекуди на земній кулі – наймогутніший із земних рухів, і що частина зтих, хто не спромігся передбачити його еволюцію, поплатилися за це волею, ба життям. Мова про націоналізм” ^ Олена Пчілка ширше трактувала національну ідею, ніж І. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, БГрінченко, С. Васильченкоі Вона бачила не тільки класоверозшарування суспільства, в якому пани визискують народ. Вона вказувала нате, що ці пани заперечують також будь-які прояви народності, тобтоукраїнства, що для того, щоб бути інтелігентом, вважається необхіднимвідірватися не тільки від народних низів, але й зректися своєї нації. Для української передової інтелігенції того часу ідеалами були ідеалиросійської ліберальної чи соціалістичної інтелігенції. Вони щиро вірили, щозвільнена Росія дасть свободу й Україні. На відміну від них Олена Пчілкадобре розуміла, що ця течія загальноросійської демократії приведе Українудо загибелі. Ці погляди письменниці не зустріли розуміння з боку тих, хтоїї оточував, її вважали вузькою націоналісткою. Але сьогодні, з огляду наісторичні події минулого століття, сміливість та одержимість великою ідеєюцієї сміливої жінки стає для нас зрозумілою і викликає захоплення й повагу. Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у й’ творчості, зокрема упрозі. Найчастіше письменниця звертається до жанру оповідання; такожнаписала дві повісті “Світло добра і любові” (1886 – 1888; не закінчена) і”Товаришки” (1887), але визначила їх як оповідання. Малі літературні формибільше відповідали типу художнього мислення. Олени Пчілки завдяки своїмлокальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізаціїліричного бачення світу. Перші прозові твори письменниці біли надруковані на початку 80-х роківXIX ст. у львівському журналі “Зоря”. Це були оповідання “Шгмаліон” (1884),”Забавний вечір” (1885), “Чад” (1886). В оповіданнях “Пігмаліон” і “Чад” письменниця порушує тему фальшивогонародолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так іліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише насловах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національноїсправи і ставляться до неї лише як до модної забави. Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах ОлениПчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чомуакцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року:”Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живуконверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні уМирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмовуселянську, але розмови освіченого товариства – годі… Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в “Світлі”, і в “Чаді” . Незакінчена повість “Світло добра і любові”, на яку вказує І. Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань – пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі всуспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національноїкультури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень. У повісті “Товаришки” провідною є тема емансипації жінки, її додатковопоглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвомувиборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправністьжінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різніпозиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначиласама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена “пора першогопробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його дораціональної освіти й життя” . Для художньої структури повістей Олени Пчілки характернасуб’єктивована розповідь від третьої особи з авторськими коментарями, оцінками, ретроспективні відступи в описі передісторії життя головнихперсонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в якихвиявляється світогляд персонажів. Письменниця приділяє увагупсихологічній мотивації вчинків – через відтворення роздумів персонажа уформі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу. Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питанняхдобра і Зла, милосердя, цінності людського життя (Соловйовий спів”,”Забавний вечір”, “Рятуйте!”), проблемах стосунків у сім’ї (“Пігмаліон”,”Маскарад”, “Біла кицька”), на проблемах школи і освіти (“Півтораоселедця”, “Золота писанка”), інтелігенції та народу (“Чад”, “За правдою”).Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ(,,Атришоки”, “За двором”, “Пожди, бабо, нових правів”, “Збентеженазечеря”). Переважає суб’єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийомзвертання до читача. Загалом оповідання Олени Пчілки тяжіють до нарисового типу з розлогимописом подій. Творам нерідко шкодить уповільнений розвиток сюжету, переобтяженість другорядними подіями (“Пігмаліон”, “Маскарад”, “Заправдою”, “Золота писанка”). Новелістичні оповідання “Соловйовий спів”,”Біла кицька”, які виявляють особливості прози рубежу століть – зображенняподії, опосередковане суб’єктивно-емоційним сприйняттям, майстерністьпсихологічної деталі, – належать до художніх здобутків письменниці. У цихтворах по-новому осмислено архаїчну форму оповіді від першої особи, помітною є поглиблена психологічність. Поетична спадщина є значною у творчому доробку письменниці. ЗаГ. Авраховим, “не будучи аж надто великим поетичним талантом, ОленаПчілка під щасливу мить творчої наснаги сягала заповітних висот вічногомистецького” . Поетичні твори Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у ж. “Зоря”надруковані вірші “Сердечні турботи” і “На любій розмові”; до альманаху”Рада” (т.1) включені вірші “Волинські спогади” і “Гульча”, до другого тому(1884) – поема “Козачка Олена”. 1886 року вийшла збірка поезій “Думки-мережанки”. Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові”Перший вінок”, журналах “Зоря” і,,Рідний край”. У другій половині 80-хроків письменниця працює над поемою “Орлове ^гніздо”. Значна частинапоетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архівіписьменниці. Лірика Олени Пчілки відзначається психологічно-особистісноюорієнтацією з акцентом на морально-етичних аспектах. Домінують медитативніжанри, в яких органічно розкривається внутрішній світ особистості. Основніжанри лірики Олени Пчілки – вірші-роздуми, ліричні медитації, послання, елегії, пісенні поезії, вірші-оповідання. Показовим для особистісно орієнтованої лірики Олени Пчілки є зверненнядо громадянсько-патріотичної проблематики у жанрі ліричної медитації, глибоке проникнення в душевний стан людини. Для лірики Олени Пчілки характерне звертання до проблем мистецтва вгромадянсько-патріотичній штерпретації: утвердження активної громадянськоїпозиції творчої особистості (лірична медитація “Минула молодість!.. Мовпісня прошуміла!..”), культуротворчої ролі мистецтва (поминальний вірш”Миколі Лисенкові”, вірш-роздум “Слово”). Ліричний талант поетеси найповніше розкривається у настроєвійвиразності ритмічно-композиційній і образній майстерності елегій(“Прощання”, “Осіннє листя”), пісенних поезій (“Та вже не ти!”,^октюрно”). Елегійність, пісенні прийоми поширені у всій медитативнійліриці Олени Пчілки. Наспівність лірики Олени Пчілки виявляється і вритмомелодиці – широке використання інтонаційно гнучких і мелодійниххореїчних форм, звукове багатство рими, динамічна строфіка з комбінацієюрізноскладових рядків. Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема. Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній періодтворчості. У легендах Олена Пчілка охоче використовує античні та біблійнісюжети, мотиви, образи (“Пророк”, “Найперші діаманти”). У поемах, Дозачка Олена” і “Орлове гніздо” постають події історичногоминулого України. В поемі “Козачка Олена” першорядною є ідея соціальноїактивності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночогообразу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов’язок унайширшому його розумінні. У поемі “Орлове гніздо” широко розгорнуто подіїполітичного життя України другої половини XVII ст. У центрі твору – державна діяльність гетьмана правобережної України Петра Дорошенка, йогопрагнення здобути політичну незалежність України. . Значний внесок Олени Пчілки і в розвиток української драматургії. Інтерес письменниці до. цього виду мистецтва у значній мірі зумовиликультурно-громадські та дружні зв’язки із засновниками українськогопрофесійного театру М. Старицьким та М. Кропивницьким. Драматичні твори Олени Пчілки були народжені бажанням поповнитинебагатий на той час репертуар українських театральних труп, розширититематичне коло української драматургії, обмежене сільською тематикою. Вперше на сцені представники освіченої частини українського суспільства, заговорили українською мовою. Здебільшого героями п’єс Олени Пчілки булипредставники української інтелігенції.. Треба зазначити, що це відбувалосятоді, коли,” за ІФранком, “цензура не допускала на українську сцену драм, узятих із життя інтелігенції, на тій підставі, що української інтелігенціїнема й не сміє бути” . Перу письменниці належать такі драматичні твори, як водевіль “Сужена – не огужена!” (1881), комедія “Світова річ” (І884), драма “Злочинниця”(1888), драма “Отрута” (не опублікована). Вже у 1914 – 1920 рр. вона написала ряд п’єс для дитячого театру. За висловом дослідниці творчості Олени Пчілки Любові Дрофань, у своїхдраматичних творах письменниця “показує не тільки внутрішній психологічнийконфлікт окремої особистості, а й еволюціонує у своєму письмі до соціально-філософських узагальнень.” Так, “у драмі “Отрута” … зображене середовищеміщан, у якому навіть невинна душа зрештою перетворюється на лицеміра…Отрута національної деградації, а відтак і особистісної, вплинула насередовище освічених людей. Письменниця філософськи осмислює причинивідкинення приналежності до своєї нації” . Як бачимо, і тут, вдраматургії, як і в поетичних та прозових творах, на перший планвисувається національна ідея. Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитячаписьменниця. 1918 р. вийшли друком п’єси “Весняний ранок Тарасовий” і”Казка Зеленого Гаю”, у 1919 р. написана дитяча опера “Дві чарівниці” тазбірка оповідань та віршів для дітей,,Книжка-Різдвянка”. Більшість дитячихп’єс Олени Пчілки, створених у 1917 – 1920 рр., було інсценізовано ваматорських гуртках Гадяча і Могелів-Подільського, але вони не друкувались. Крім розглянутої багатої літературної діяльності, Олена Пчілка значнуувагу приділила діяльності етнографічній та фольклористичній. До її творчоїскарбниці увійшли такі праці: “Украинский народний орнамент. Вьішивки, ткани, писанки” (1876), “Отживающая или начальная форма “вертепной драмьі”(1883), “Украинские колядки (текст волннский)” (1903), “Про легенди іпісні” (1926), “Українські узори” (1927) та ін. Праця “Украинский народнийорнамент” принесла Ользі Петрівні славу першого в Україні знавця даноговиду мистецтва. І. Франко високо оцінив цю дослідницьку роботу і навітьзвертався до Олени Пчілки з проханням написати статтю про українськінародні вишивки: “Для сього, здаєсь, компетентнішого робітника над вас незнайду” . Слід зазначити, що цю роботу Ольга Петрівна не покидала все життя, їїзбірка “Українські узори” витримала п’ять видань. Збірник містив зразки,3ипшвання, мережаних тканок і писанок”. До видання, що складалося з ЗОвеликих таблиць дослідниця додала об’ємну наукову передмову з поясненнямнаукової вартості свого систематично укладеного збірника зразків народногоукраїнського мистецтва. Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів’я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею восновному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо)вміщувались у збірниках М. Лисенка, В. Антоновича, М. Драгоманова, Комарова тав часописі “Киевская старина” (,3ертеп”, ,,Національні типи в українськійнародній словесності”). Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва іжурналістики. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років XIX ст. у луцьку вонаорганізувала видавництво “Невеличкий гурток волинський”, в 1880 р. упорядкувала й видала “Співомовки” Руданського. З 1881 брала участь увиданні літературного альманаху “Рада” (два випуски – 1883 і 1884). Разом зН. Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературнийальманах “Перший вінок”. З 1890-х років Олена Пчілка веде активну роботу як керівниклітературного відділу “Київського літературно-артистичного товариства”-організовує літературні вечори і концерти, присвячені пам’яті українськихписьменників. У 1908 – 1914 рр. була редакторам і видавцем журналу “Ріднийкрай” і, як додаток до нього, видавала журнал для дітей “Молода Україна”. Переїхавши до Гадяча після смерті Лесі Українки, Олена Пчілкаредагувала “Газету Гадяцького земства” (1917 – 1919). У 20-і роки ОленаПчілка жила в Києві, де працювала в літературно-історичній та етнографічнійкомісіях Всеукраїнської академії наук; у 1927 р. Була обрана членом-кореспондентом АН УРСР. Таким чином, літературна творчість Олени Пчілки відобразила рядвизначальних тенденцій розвитку українського письменництва – другої половиниXIX – початку XX ст.: майстерність психологічних деталей у прозі, психологічно-особистісну орієнтацію лірики, звернення до життя інтелігенціїяк у прозових, так і у драматичних творах. Крім того, Олена Пчілка залишилазначний етнографічний та фольклористичний спадок, зробила значний внесок урозвиток видавничої справи та публіцистики. РОЗДІЛ ІІ. Особливості розвитку української дитячої літератури к. XIX – поч. XX ст. Для з’ясування специфіки творів для дітей Олени Пчілки вважаємо занеобхідне подати короткий огляд творчості інших літераторів, що працювалина ниві дитячої літератури у період кінця XIX – початку XX ст., анасамперед умов, в яких їм доводилося писати. Боротьба за рідну культуру і школу в другій половині XIX ст., будучискладовою частиною суспільної боротьби, почала набирати гострих форм. Російський царизм неухильно провадив політику великодержавного шовінізму. Царський міністр Валуєв Твердив, що “ніякої української мови не було, немаі бути не може”. Положення про початкові народні училища 1864 і 1874 рр. забороняли викладання в школах будь-якими іншими мовами, крім російської. Циркуляри царських інстанцій 1863 і 1876 рр., спрямовані проти українськоїмови, забороняли також друкування нею літератури для дітей. Але в народіжила потреба національного самопорятунку. У другій половині XIX ст. зініціативи і за кошти трудящих виникають школи грамоти, де поряд з творамипрогресивних російських письменників учні знайомляться з поезією Т. Шевченкай ІКотляревського, прозою Г. Квітки-Основ’яненка. У школах в Україні з масиросійських підручників виділялися багатим змістом, прогресивними ідеями, передовою методикою “Родное слово” і “Детский мир” К. Ушинського. Низкуоповідань видатного педагога, що народився і виріс на українській землі, було присвячено українській тематиці. Виникають і українські школи, якідіяли в Київській, Полтавській, Подільській губерніях. Проте владазакривала їх. У 60-70-і рр. з’являється ціла бібліотечка українськоїнавчально-художньої літератури: “Букварь южнорусскій” Т. Шевченка,”Граматика задля українського люду” Ященка, “Українська абетка” МТатцука,”Граматика” П. Куліша, “Українська граматика” Деркача, “Домашня наука”КШейковського, двотомний “Букварь южнорусский” В. Добровольськогб. Фактисвідчать, що Шевченків букварвикористовувався не лише в недільних школах, а й у звичайних, де він мавбільший успіх, аніж буквар, виданий Синодом. Марко Вовчок виступає як основоположник української революційно-демократичної прози для дітей та юнацтва, автор таких творів різних жанрів, як “Народні оповідання”, “Рассказн из народного русского бнта”, “Кармелкж”,”Невільничка”, “Ведмідь”, “Чортова пригода”, “Дев’ять братів і десятасестриця Галя” тощо. Українська дитяча література цього часу значнорозширила свої тематичні та жанрові обрії. Так, П. Куліш поповнює їїпоезіями, поемами, байками, оповіданнями та повістями на історичну тасучасну теми (,Дїяньчина пісня”, “Чарований ключ”, “Настуся”, ,ДЦиглик”,”Орися” тощо). На основі народного гумору і сатири С. Руданський створюєспівомовки, героями яких нерідко виступають діти. У той же час ЛГлібов стаєкласиком української байки, автором талановитих ліричних віршів тапоетичних загадок й відгадок для дітей. Як дитячий письменник вельмибагатогранний Ю. Федькович (поезії “До школи”, “Учіться”, байки “Кінь”,”Горда качка”, “Медвідь у пасіці”, казки “Чортівська бочка”, “Від чого моресолоне”). Проте справі розвитку української дитячої літератури всілякоперешкоджала шовіністична політика царизму. Багато прогресивнихписьменників зазнавали політичного переслідування. їхні твори для молодінівечилися цензурою або зовсім заборонялися. Внаслідок такої політикиводилися нанівець й українські періодичні видання. Якщо у Росії з 1850 по1900 рік виходив 61 дитячий журнал, то відповідно в Україні рідною мовоювидавалося всього кілька журналів та альманахів: “Наша хата”, “Веселка”,”Приятель дітей”, “Бібліотека для молодіжі”, “Молода Україна”, “Дзвінок”(та й то більшість із них – на Західній Україні) . Незважаючи на важкі соціально-політичні умови, які склались тоді дляукраїнської творчої інтелігенції, у 70 – 90-х роках з’являється цілакогорта передових національних майстрів художнього слова, які визначилиновий етап у розвитку дитячої літератури. Так, І. Франко здійснив значніхудожнівідкриття в галузі літератури для дітей. Йому належать цікаві роздуми продитячу літературу й читання (,Денщина-мати”, “Байка про байку”). Віннадавав великого значення вихованню молоді” її громадській активності, високим моральним, естетичним і гуманістичним рисам, адже “це справа цілоїнашої будучими” У цей період майже всі провідні українські письменники пишуть творидля дітей різного віку. Зокрема, І. Нечуй-Левицький створює класичний образсильної й мужньої молодої особи, протестанта Миколи Джері в однойменнійповісті та образи неспокійних, допитливих і кмітливих дітей в оповіданнях”Вітрогон”, “Невинна”, “Попались”. Він же порушує морально-етичні проблемиу казках “Вдячний лев”, “Мавка-злодюжка”. Одним з перших в нашій літературіПанас Мирний зосереджує головну увагу на психології та внутрішньому світідітей (“Морозенко”, “День на пастівнику”, “Товариші” та ін.). І. Манжура ввів у дитячу літературу образи наймитів і заробітчан(“Бурлака”, “З заробітків”) та збагатив її творами з фольклорними мотивамирізних жанрів (“Зайка та Жаба”, “Іван Голик”, “Трьомсин-Богатир”, “Казкапро хитрого Лисовина”), ПТрабовський дав вагомі для дитячого читання зразкигромадянської й пейзажної лірики (“Надія”, “Швачка”, “Не раз ми ходили вдорогу”, “Сироти”, “До школи”, “Я не співець чудовної природи”). Вражаєпоетичністю і життєвою достовірністю цикл віршів Я. Щоголева про козаків, їхнепомерклу славу (“Січ”, “Запорозький марш”, “Запорожець”, “Козак”,”Орел”). Однією з особливостей багатьох тогочасних творів для дітей було те, щона них позначився вплив прогресивних педагогічних ідей, фольклору, музичного, художнього і театрального мистецтв. Саме такий характер маютьтвори поета і композитора СВоробкевича, педагогів О. Кониського, М. Старицького, Олени Пчілки та особливо Б. Грінченка. Ряд письменників і передових педагогів створюють аматорські дитячітеатри. Наприклад, такий театр виник у м. Кадячі на Полтавщині з ініціативиОлени Пчілки. Музику для дітей пишуть композитори М. Лисенко, С. Воробкевич, Ф. Колесса. Зростання кількості і якості творів для дітей вимагало осмислення, прогнозування подальшого шляху розвитку. Так поступово народжується більшмасштабна критика дитячої літератури. Маємо на увазі оглядові статті, рецензії та есе в журналах “Зоря”, “Киевская старина”, “Літературно-науковий вісник” “Учитель”, “Земский сборник Черниговской губернии” та,,Ріднии край”. Збагачується бібліотека перекладної літератури для дітей, зокрема з’являються українською мовою переклади творів О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Крилова, Жюля Берна, Г.-К. Андерсена, братів Трімм, Г. Бічер-Стоу, МаркаТвена, Е. Амчіса, Р. Кіплінга, С. Томпсона, І. Чавчавадзе та ін. Значна частинацих перекладів вийшла друком у видавництві “Лан”, що діяло на початку XXст. в Києві. Кінець XIX – початок XX ст. – новий період в історії українськоїдитячої літератури. Він обумовлений складними політичними і культурнимиподіями. За незначний історичний проміжок часу відбулися три революції-одна 1905 і дві 1917 року, у вир яких була втягнута й Україна. Врешті-рештці події докорінно змінили її політичне й духовне обличчя, набуває новогохарактеру й українська дитяча література, її кращим творам властивігострота конфлікту, поглиблений психологізм, новаторство тем, ідей, образіві стилів. У ті роки І. Франко писав: “Ніколи досі на ниві нашого слова небуло такого оживлення, такої маси конфліктів суперечних течій, полемікирізнорідних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів” . І справді, тоді глибокі перевороти. відбувалися у теоретичнихсудженнях та художній практиці багатьох письменників. Поляризація їхпозицій давала про себе знати у політичних маніфестах і роздумах про рольмитця слова у суспільстві. Однак правдою є й те, що вони були єдині ублагородній боротьбі За соціальне й національне визволення України, заправо її народу володіти рідною мовою, літературою і національнимикультурними традиціями. У цьому зв’язку правомірним буде ставити в одинряд заслуги І. Франка, М-Коцюбинського” В. Стефаника, Лесі Українки, Олександра Олеся, МТрушевського та В. Винниченка. При всій строкатостіпоглядів вони тою чи іншою мірою сприяли дальшому розвиткові українськоїдитячої літератури за нових історичних обставин. Глибокі перевороти здійснювалися у світоглядно-естетичних поглядахкорифеїв дитячої літератури М. Коцюбинського і Лесі Українки. Якщо на зорісвоєї творчості вони поширювали Ідеї просвіти, то у період’апогеюнаціонально-визвольного руху центральне місце у їх творах посідають образимолодих борців за національну справу, виразники інтересів робітників ітрудового селянства. Такою є молодь – Марко Гуща і Гафійка – з повісті”Фата моргана” та сповнені духу прометеїзму ліричні герої поезій “Слово, чому ти не твердая криця…” і “Де поділися ви, голоснії слова..:” Ці жписьменники виявили яскраве новаторство і у використанні психологізму якзасобу розкриття душевного стану юних персонажів (“Харитя”, “Ялинка”,”Маленький грішник” та “Мамо, іде вже зима”, “Давня казка”, “Біда навчить”,”Лілея” тощо).. Світових вершин у художньому дослідженні трагічної долі дітей досягВ. Стефаник. Він майстерно змалював драматичні картини з життя сільськихдітей, різні грані їхніх характерів. Його_ твори, насамперед “Новина”,”Виводили з села”, “Кленові листки”, “Катруся”, ввійшли у золотий фондкласичної дитячої літератури. В. Стефаник виявив незвичайне обдаровання, поєднуючи глибину і масштабність думки з лаконізмом виразу, психологічно-емоційною насиченістю картин. У тематику та образотворчі засоби творів для дітей чимало новоговнесли О. Олесь та В. Винниченко. Так, для багатожанрових творів першогохарактерні схвильований ліризм і вплив народної пісні. І це стосується нелише його поезій (,3 дитинстві ще…”, “Ялинка”, “Веснянка”), а й казок(“Злидні”, “Бабусина пригода” тощо). В. Винниченко, виступаючи у жанріпрози, значно розширив її тематику і дав колоритні образи бідної сільськоїдітвори (“Голота”, “Федько-халамидник”, “Бабусин подарунок” і ін.). Найсуттєвішими рисами поетики Винниченка – дитячого автора єреалістичність оповіді, розмовно-побутовий колорит, умотивованістьконкретних деталей, психологізм мислення. Він – майстер динамічної сюжетноїрозповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психологіїлюдей. У створенні книг для дітей брали участь також письменники Л. Мартович, МЛеремшина, М. Вороний, А. Тесленко, О. Кобнлянська, Н. Кобринська, ДніпроваЧайка, С. Васильченко, У. Кравченко, Грицько Григоренко, БЛепкий, П. Карманський, М. Яцків та ін. Кожен з них, розвиваючи свої творчіособливості, здійснив вагомий внесок у духовне збагачення молодогопокоління. Таким чином, у кінці XIX – на початку XX ст. українська дитячалітература набула нової якості, розвиваючись на принципах народності, демократизму і гуманізму. Виникла і сформувалася когорта професіональнихдитячих письменників, які у своїх творчих пошуках базувалися нанаціональному грунті і досягненнях світової культури. РОЗДІЛ ІІІ. Творчість О. Пчілки для дітей Розглядаючи великий творчий доробок Олени Пчілки як дитячоїписьменниці, насамперед вважаємо за необхідне звернути увагу на їїпедагогічні погляди і ті принципи, які вона покладала в основу виховногопроцесу. . Свій великої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергувиявила у своїй родині, у вихованні власних дітей. В основному вихованнямдітей у сім’ї Косачів займалася Ольга Петрівна. Вона була дбайливою, люблячою матір’ю, величезну увагу приділяла своїм дітям. Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила дляних – Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори – затишний українськиймікросвіт. Але він був не герметизований, а відчинений навстіж у люди інароди. Любов до рідної мови, шану до народних українських звичаїв ОльгаПетрівна прищепила дітям на все життя. А разом з тим – величезну спрагузнань, знання кількох іноземних мов, захоплення зарубіжною літературою такультурою. Слід зазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітейсправедливо, не вдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприялаукоріненню в їх душах кодексу демократизму. Наймолодша донька Олени ПчілкиІсидора Косач-Борисова так писала про матір: “Олена Пчілка була ворогоммуштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках здітьми, говорячи завжди, що така суворість дорослих з дітьми “пригащає”дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родининіжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов’язків. Ітому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо),то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини некарала” . Ольга Петрівна організувала домашній український драматичний іляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти. У вихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякіперешкоди, які Олені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувало українськомовних підручників: їх треба булостворювати самій. Настирним пошуком Ольги Петрівни добивалися найвартіснішіз українських книжок, вона сама перекладали найкращі зразки творів з іншихмов. Та найбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільнанаука. Вона була впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі їїнамагання у національному вихованні дітей. І тому вона відважилася нанемалий ризик – на початку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школиі самостійно дати їм початкову освіту. У своШ “Автобіографії” ОльгаПетрівна так писала про це: “Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнуємоє змагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бопотім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тодішкола цієї мови не руйнує” . Про те, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа ОлениПчілки, свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше – самареальність навдивовижу освічених, винятково талановитих її дітей. З нагоди25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки редакція “Літературно-наукового вісника” в особі МГрушевського, І. Франка, В Гнатюка серед великихзаслуг ювілянтки наголосила її педагогічно-материнське першинство: “Ви далиУкраїні перший приклад освіченої сім’ї, в якій плекається рідна українськамова і українська літературна традиція в найкращому розумінню сего слова”.А Л. Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, іншиходнолітків, які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівняннуперевагу ‘вихованців материнської школи: “… вони були далеко серйозніші іосвіченіші за нас. Одрізнялися вони від нас і мовою, і одежею. Балакали і ми по-українськи, алесе вже була якась мішанина з російщиною, що затопляла нас у гімназії, – Леся ж і Михайло балакали добірною мовою, бо вони і вчилися на ній, що ждо одежі, то й тут вони відрізнялися від нас; скільки пам’ятаю Лесю таМихайла – все пам’ятаю їх в доброму українському вбранню – Михайла всірій чумарочці, Лесю в спенсері, у вишиваній сорочці, білява голівкагладенько перев’язана стьожкою” . Олена Пчілка справді продовжила і увічнила себе у своїх дітях. Однакїї педагогічні заслуги не вичерпуються лише фундацією основ українськоїшколи родинного виховання. Устшно здійснивши великої ваги експеримент навласних дітях, вона вийшла зі своїми ідеями виховання поміж люди. Педагогічною діяльністю Олена Пчілка займалася наполегливо і серйозно, бо вважала цю працю своїм патріотичним обов’язком. У той час, коли всепоступове українство бачило шлях до щасливого майбутнього лише через змінузовнішніх обставин, Олена Пчілка вважала, що, передусім, слідсамоудосконалитися, зміцніти духом, пройнятися національною ідеєю іпронести її крізь життя. Педагогічні здібності Олени Пчілки особливо повно розкрилися уредагуванні дитячого журналу “Молода Україна”. Ю. Тищенко-Сірий так пише проце: “Вона збагнула, що для національного виховання майбутніх поколінь требапрацю виховання починати з колиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вірячи в те, що боротьбою ми досягнемо того, що Україна прокинеться зі сну, вона не обмежувалась вихованням тільки своїх дітей в національному дусі. Вона не задовольнялась тим,.що виховала й дала Україні славнозвісну поетку, свою доньку Лесю Українку. Вона бачила, що діти українських родинденаціоналізуються, і, щоб запобігти цьому, засновує у Києві в 1908 роціукраїнський дитячий журнал “Молода Україна” . На той час це був перший і єдиний на Наддніпрянській Україні журналдля дітей українською мовою. Тому його роль у патріотичному вихованнімолодого покоління була дуже великою. Олена Пчілка дбайливо добирала авторів свого журналу. Серед них євідомі і маловідомі українському сучасному читачеві: Леся Українка, БорисГрінченко, Михайло Старицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Людмила Старицька-Черняхівська, Христя Алчевська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь, Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, ОдаркаРоманова, Валер’ян Тарноградський та інші. На сторінках “Молодої України”дебютував Максим Рильський одними зі своїх перших творів – віршем “Зимовийтанок” та оповіданням “Кузьмик і Семенко”. Чимало різноманітних за жанрами творів у журналі належать перу самоїОлени Пчілки. У “Рідному краї” вона зізнавалась читачам: “… коли хотілосьмені додати якесь відповідніше оповідання, чи віршик, чи розповідь зісвітознання, чи якусь казочку, або Сміховинку, чи щось інше, то сідала іписала сама, часом підписуючи своє ймення або становище, а часом ні”- . Псевдонімів у письменниці було багато, серед них: Бабуся, БабусяОлена, О. Б-а, П., К-ч., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська, Хтось, Цяцька. Твори у часописі різноманітні за змістом та жанрами. “Молода Україна”багата на оповідання, казки, п’єси, байки, вірші, науково-художні таісторичні розповіді, фольклорні твори і навіть, узори для вишивки. На сторінках “Молодої України” Олена Пчілка знайомить юних читачів зкращими зразками російської і світової класики. Діти отримали можливістьпрочитати рідною мовою твори Ч. Діккенса, С. Лагерлеф, Р. Кіплінга, В. Гауфа, Д. Свіфта, Е. Сетона-Томпсона, А. Доде, В. Гюго, Г. Андерсена, О. Уайльда, Л. Толстого, МТоголя, І. Тургенева, Д. Маміна-Сибіряка, МЛермонтова. На історичну тему в журналі можна було прочитати оповіданняАндріана Кащенка “Мандрівка про пороги”, “В гостях на Запоріжжі”,”Славні побратими” (про Данила Нечая та Івана Богуна). Ці твори разом зрозповідями про кращих представників української культури Т. Шевченка, М. Лисенка, Б. Грінченка сприяли формуванню національної самосвідомості удітей. Щодо популяризації творчості Т. Шевченка, вважаємо за необхіднезупинитися на цьому моменті діяльності Олени Пчілки докладніше. Вонадрукувала у часописі його вірші, присвятила чимало статей, промов, поезій. Письменниця прагнула, щоб діти знали і шанували спадщину великого поета. Домаленьких читачів “Молодої України” Олена Пчілка звертається з такимисловами: “Коли ви хочете пошанувати пам’ять нашого найкращого українськогоКобзаря, то любіте свою рідну Україну, не цурайтеся свого рідного слова. Аколи буде до того змога, попросіте тата або маму? щоб повезли вас наТарасову могилу”. Як досвідчений педагог Олена Пчілка надавала великого значення іприродничим наукам. Тому в її “Молодій Україні” була вміщена спеціальнарубрика під назвою “Світознання”. Тут діти могли почерпнути інформацію проземлю та різноманітні зміни на її поверхні, про море, вулкани, повітря, сніг, вітер, “крейдяні гори”, коралові острови, амебу, інфузорії, водянукрапельку, тропічні рослини, життя тварин тощо. Більшість таких розповідейнаписала сама Олена Пчілка. Слід також зауважити, що кожен місячник “Молодої України” бувпересипаний народною мудрістю та гумором. Були вміщені українські народніказки, дитячі пісеньки, ігри, приповістки, колисанки, жартівливі віршики, шаради, загадки, прислів’я, швидкомовки, сміховинки, колядки, щедрівки, різдвяні та великодні пісні. Педагогічний часопис “Світло”, що також виходив в Україні на початкуXX ст. схвально відгукувався про “Молоду Україну” і, зокрема, зазначав процікавість матеріалу, про те, що його “дібрано тямущою, досвідченою рукою, ретельно просіяно й упорядковано людиною, що свідома своєї праці йкохається в ній” . Відрадно зазначити, що у 1993 році у видавництві “Веселка” вийшлакнига під назвою “Молода Україна”, куди ввійшли кращі твори зі згаданогонами часопису. Упорядкувала його Олена Таланчук. Крім того, що Олена Пчілка була талановитим редактором дитячогожурналу, вона була організатором і душею Гуртка Українознавства ГалицькоїУкраїнської Шкільної Молоді. До складу Гуртка входили учні хлопчачої тадівочої гімназій, реальної гімназії, Вищої початкової школи й дворічнихПедагогічних курсів. Гуртківці під керівництвом Олени Пчілки влаштовувалиШевченківські свята, читали доповіді, інсценізували драматичні твориукраїнських письменників. Для дітей початкових шкіл міста Гадяча ГуртокУкраїнознавства організовував дитячі ранки з різноманітними програмами. У 1917 році Олена Пчілка запропонувала створити при товаристві”Просвіта” спеціальну комісію, яка б дбала про дітей, про виховання їх унаціональному патріотичному дусі. На одному із засідань Катеринославської “Просвіти” 16 червня 1917 рокуОлена Пчілка виголосила доповідь, у якій звернула увагу слухачів наважливість родинного виховання на національній основі: “Отже – сім’я, теєоколо, в котрім вироста молода людина, багато значить. На жаль, требапризнатися, що наша українська сім’я до сеї пори здебільшого не даваланаціональної свідомості дитині… Тільки в сім’ї селянській, – і то котрадавніша, – дитина виростала, добре знаючи свою народну мову, пісню, зживалася з своїм рідним, – поки її не починали в школі одучувать од свогорідного та казати, що все те треба забути, покинути, як щось недостойнерозумнішої, освіченої людини. У сім’ї багатшій та більш освіченій такеперевертання української дитини починалося ще в сім’ї, з доброї волібатьків і матерів…” Ольга Петрівна велику надію покладала на”Просвіту”:”… гурток просвітянський повинен добувати дитячі книжкиукраїнські, повинен влаштовувати зібрання дитячі, щоб діти промовляли натих ранках, чи вечірках, вірші кращих наших письмовців, співали гарнихпісень народних, можна знаходити й забави відповідно для дітей – напівзабуті грища народні: усякі весняні та інші танки зі співами тощо, тай просто ігри дитячі, з усякими примовляннями…” Наполягаючи на тому, щодіти повинні читатиукраїнські твори, Олена Пчілка стверджувала: “Часто говориться, що нашалітература, особливо дитяча, дуже бідна. Одначе – не така вже вона убога, як здається: були і єсть у нас читанки дитячі, Грінченка й інших, що внайглухішу пору дбали про дитячу освіту українську; єсть і окремі збірникибайок Гребінки, Глібова, Старицького й інших… Можна знайти і літературний знадібок для дітей, і силу, котра піклуватиметься тимвихованням дітей – щоб надати йому національний напрямок, щоб діти щезмалку були свідомими Українцями” . Сама ж Олена Пчілка своїм творчим доробком у галузі літератури длядітей значно розширила її жанрові й тематичні горизонти. У нашій роботіспробуємо проаналізувати цю спадщину, на жаль, ще дуже мало опубліковану тадосліджену. Дитячі твори Олени Пчілки, починаючи з 1890 року, раз у – разз’являлися у журналах “Дзвінок”, “Молода Україна”, виходили окремимизбірками протягом майже тридцяти літ, були популярними серед юних читачів. У 20-х роках XX ст. вона створює низку п’єс для дітей під загальною назвою”Український дитячий театр”. Як талановитий педагог, як любляча мати, Олена Пчілка у своїх творахдля дітей зуміла збагнути і пеі^едати найтонші. прояви дитячої психіки. Проїї знання психології дитини, про її замилування незайманістю дитячої душісвідчить одне невеличке есе Олени Пчілки, яке віднайшла в архіві Відділурукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка і надрукувала в журналі”Берегиня” (1999, число 3, с. 5 – 6) дослідниця творчості письменниціЛариса Мірошниченко. З огляду на те, що ця мініатюра не увійшла в жодну іззбірок Олени Пчілки, а також на те, що вона дуже вдало розкриває її поглядина дитячий світ, вважаємо за необхідне подати її повністю: “На краю безконечних світів бавляться діти. Мовчить над головоюбезкрає небо, і буйно ринуть хвилі, що ніколи не знають спокою. На березі незчисленних світів бавл діти, гукають і танцюють. Вони ліплять хатки із піску і граються різнобарвними черепашками. З опалого листя роблять вони човники і, сміючись, пускають їх у широкеморе. Діти бавл різнобарвними] черепашками. Вони ще не навч плавать і не знають, як ловити рибу сітками. Ловці чудових перлівкид в воду за перлами, купці линуть вільно на своїх кор ; адіти збирають і знов розкид розмаїтні камінці. Вони не шукають невід їм скарбів, вони не знають, як ловлятьрибу сітками. Променисте і дрібно сміється море, і блід усміхом сміються далекіодмілі. Ті хвилі, що несуть смерть, нашіптують дітям незрозум казки, спів, як мати, присипл дитину. Промен і дрібно смієтьсяморе, і бл усміхаються далекі мілини. На краю незчисленних] світів граються діти, гукають і танцюють…” “Це коротеньке есе – суцільна метафора, як рухлива звукова картинка, оформлена словесним ритмом. А в ній дивовижна ностальгія за скарбамидитини, сфокусована своєю незайманістю з вічним космосом, хоч навколо дітейвже чигає роз’їдений раціоналізмом і корисливістю світ дорослогопрактицизму” . Подібне замилування моральною чистотою дитинизустрічаємо у перекладі Олени Пчілки поезії “Діти” Віктора Гюго: Ти ж бо, дитинонько, – любая ніжна краса! Ще ж бо душа твоя чиста, як рання роса, Зла ще не віда вона! Оченьки світ пізнають, розглядають його, Ніженьки зважить не вміють щекроку свого. Рученька вчинку лихого не зна. (с.56)1 1 Пчілка О. Годі, діточки, вам спать!: Вірші, оповідання, казки, фольклорні записи: Для дошк. та мол. шк. віку / Упоряд. та передм. О. М. Таланчук. – К.: Веселка, 1991. – с. 56. Далі цитуємо за цим виданням, указуючи сторінку в круглих дужках. Засівання чистої дитячої душі прекрасним, етичним, духовним і вважалаОлена Пчілка найважливішою метою своїх літературних творінь. Твори Олени Пчілки для дітей напрочуд різноманітні за жанрами. В їїтворчому доробку вірші, байки, оповідання, казки, п’єси, сміховинки, ігри, спотиканки, загадки, прислів’я та приказки. У її збірках для дітей значнемісце відведене фольклору – оригінальним зразкам і творам, обробленимписьменницею. Поетичні твори Олени Пчілки, написані для дітей, сповнені радістю, оптимізмом, любов’ю до життя, навчають добру. Ліричний світ цих поезійнадзвичайно образний, з відчутними народно-поетичними мотивами. Майже у всіх віршах Олена Пчілка так чи інакше зображує природу-завжди з любов’ю, яскравими, соковитими барвами. Багато віршів присвяченіпорам року, і у цих творах будь-який час ввижається по-своєму гарним. Так, зима може бути як суворою і непривітною: Ох, яка лиха година: Вітер виє, завиває, Розходилась хуртовина, Снігом вікна укриває. /”Зимовий. вечір” (с. 14)/ так і гарною, казковою: Новину сьогодні зранку День вчорашній нам приніс: Білі стріхи, білі призьби, Біле поле, білий ліс… Темні сосни та ялини Простягай далеко віти І поблискують на сонці Снігом інеєм укриті. /”Новину сьогодні зранку…” (с. 18)/ В останньому вірші поетеса дуже вдало розкрила враження дитини, щозранку побачила перший сніг, від якого світ став схожим на казку. Тому іліс виглядає, “мов дідусь, старий та сивий”. Милування природою швидкозмінюється по-дитячому нестерпним бажанням взяти участь у цьому диві: Та кортить узять узять гринджолки І піти в зимове царство. Там бадьорістю подихать, Побродити свіжим шляхом, Чи з пагорчика спуститься, Пролетіти бистрим птахом. (с.19) Про дитячі забави взимку Олена Пчілка створила ще кілька веселихбадьорих віршів: Ох, ті санки-гринджолята! Коней не треба до них: Роблять їх мудро хлоп’ята, Треба прудких тільки ніг! /”З гринджолятами” (с. 16)/ або: … Хлопці поклик підхопили, Бабу з снігу враз зліпили, Очі з вугілля всадили, Рот із буряка зробили, От так “баба”! Молодці! Ну, дивуйтесь, горобці! /”Снігова баба” (с. 16)/ Життєрадісний тон віршу задають численні окличні речення, бадьорийритм. Діти з віршів Олени Пчілки завжди веселі, рухливі, дієві. Вони здатніна всякі видумки, як, наприклад, у вірші “Сніговий дід”: Гляньте! Що за чудасія! Штука це уже німецька: Онде з снігу прекумедна Постать зроблена мистецька: Се не “баба” – дід носатий; Капелюх на ньому панський, У руках держить брязкала І в жупан убраний хватський. Все то так дітки моторні Впоряджають, видумляють… (с.27) Багато віршів Олена Пчілка присвятила весні – своїй улюбленій поріроку. Саме її вона називає Чарівницею в однойменному вірші-загадці: До пастухів в убогім домі Приходить з роком молодим, Як в’ється жайворонок в полі, Дівчина з видом чарівним… При ній коханії хвилини, У серці радість виграє, Край ясновидої дівчини Сама відрадість устає! /”Чарівниця”, с. ЗО/ Наповнений енергією весни і відродження природи вірш “Діточкам”. Вжеперший рядок: “Гайда, дітки, у садок!” створює бадьорий настрій завдякиокличній формі та вигуку “гайда!”. Садок наповнений квітами, чарівнимибарвами та звуками весни: Повна рожа, мак чубатий, Між кущами м’ята, І барвіночок хрещатий Стелеться до хати. Там метелики і бджоли, Пташки-щебегухи, А в травиці скрізь навколо Кузки-сгрекотухи. (с.32) Олена Пчілка подає у вірші і порівняння, зрозумілі дітям: Сонце з небасвітить, гріє, Сяє, мов сміється, І, як вільна пташка, мрія До небес несеться. (с.32) Подібним настроєм позначений також вірш “До діточок”: Годі, діточки, вам спать! Час давно вже вам вставать! Гляньте, сонечко сміється, В небі жайворонок в’ється, В’ється, радісно співає, – Він весну нам сповіщає! (с. ЗЗ) Вірш “Весняні квіти” теж оспівує весняне буйство природи, коли: І проліски, і травка, Й зелена муравка, І кульбаба рясна, Й фіалочка ясна – Всі квіти весняні, Веселі, кохані, З-під листя виходять, Голівки підводять… (с.29) Цей вірш відрізняється від інших дивовижною ліричністю, він ніжний ілегкий. Це досягається шляхом насичення вірша пестливими словами, наприклад, “травка”, “муравка”, “фіалочка”, “дрібненькі”, “маленькі”,”докупки” тощо. В останніх віршах вірша – характерне для багатьох творівдля дітей Олени Пчілки згадування мами, ствердження щирої дитячої любовідо неї: Ті квіти дрібненькі, Мов дітки маленькі, Розбіглись по гаю, Я їх позбираю В пучечок докупки – Для мами-голубки! (с.30) Є у Олени Пчілки ще один невеличкий віршик, що також створює гарнийнастрій. Це поезія “Метелик”, в якій так вдало підмічені дитячі враженнявід зустрічі з яскравою комахою: – Ах, метелик!., подивіться!.. Ось він, ось він метушиться! Та який же гарний, гожий! Наче квітка, прехороший! (с.42) На відміну від віршів про весну та літо, твори про осінь вже позбавленірадості й натхнення. Вони сповнені суму, невеселої задуми: … Вже ж у любому куточку Змінилося все!.. Он кучері з верби рясні Вітерець несе По узгір’ю на змокрілий Холодний пісок; Зажурився, засмутився Унизу й ставок: Похмурую, невеселу Думоньку гада… /”Змінилося все…” (с. 58)/ або Садок марніє потихеньку, Пожовклі падають листки. Вітрець не віє вже тепленько, – Жене понурії хмарки. /”Як швидко літо проминуло!” (с. 57)/ У цьому вірші спостерігаємо пестливі слова, але їх функція вже інша-вони навіюють тугу, жаль (“потихеньку”, “листки”, “вітрець” тощо). Лірично-сумним настроєм пройнятий вірш “Діброва смутная все листячкоронила…”, в якому природа персоніфікована. Діброва, що “додолу у журбіклонилася чолом”, вмовляла зиму, яка наближалась, “скрадаючись”, немовзлодійка, не покривати її снігом: “О зимо! Не лякай безрадісним. кінцем! Не покривай мене холодним тим вінцем, Нехай моя лишає ще краса і сила!.. Най світлом сонячним востаннє я нап’юсь пташка хоть одна ще заспіває!” Своїми сльозами розтопила діброва перший сніг, але звичайно, їй невтекти від власної долі: І перший сніг на вітті розтопивсь, Неначе слізьми гіркими поливсь… (с. 55) Цей вірш має викликати в маленького читача перші думки про сутністьжиття, про деякі його сумні сторони, які, на жаль, не можна ніяк змінити. Також сповнений ліричними думками і вірш “Волинські спогади”. Нарядках цього твору Олена Пчілка згадує часи, проведеш на Волині, як одні знайщасливіших. Замилування рідною природою чергується з гордістю за Батьківщину з її славетним минулим, гарною співучою мовою, добримнародом: Волинь незабутня, країно славутня! У пишній красі ти красуєш! Здавен твою бачу українську вдачу, Здавен мою душу чаруєш!.. Із словом жаданим та з людом коханим Єднаєш ти в серці моєму Ті спогади ясні про милі та красні Куточки в обширі твоєму. (с.52) Таким чином, поезії Олени Пчілки про природу пройняті ліричнимзамилуванням красою природи. Вони вчать дітей любити природу, помічати їїкрасу у будь-яку пору року. Споглядання природи рідного краю народжує вдітях перші патріотичні почуття, адже те гарне, що вони бачать навколо абопро що читають у поезіях Олени Пчілки, – і є їхня Батьківщина. Інша, досить значна за обсягом, група віршів Олени Пчілки для дітейприсвячена спілкуванню людини та тварини. Слід зазначити, що ця темавзагалі часто так чи інакше порушується у” поетичних та прозових творахписьменниці для дітей. Спілкування дитини та тварини розглядається в різних аспектах. Це ідружба між ними, і турбота про “братів менших”, і зображення особливихповадок тварин, іноді у порівнянні з поведінкою чи характером дитини. Так, темі дружби дитини з тваринами. присвячені вірші “Котик-мурчик/..” та “Хатні музики й слухачі”. Маленького ліричного героя та його улюбленця котика ніщо не можерозлучити: Він удвох зі мною, Як риба з водою! /”Котик-мурчик…”(c. 37)/ їх, як це часто буває у маленьких пустунів, об’єднують і спільні”таємниці”: Я ту кашку вищав, КоТик – мисочку лизав. Коли б мама теє знали, Були б котика нагнали! А тим часом він наївся, Коло мене умостився, Стиха казочку муркоче, А я слухаю охоче! (с. 38) До котика герой вживає лише ласкаві слова, такі як “котик-мурчик”,”голубчик”. Подібні пестливі вирази щодо маленького друга читаємо у вірші”Зимовий вечір”, в якому завдяки наявності поруч котика дитині не страшно вхаті, коли на вулиці буря. Тут хатнього улюбленця називають “гарне сивекотенятко” (с. 14). У вірші “Хатні музики й слухачі” хлопчику потрібна присутність цуциката котика для прослуховування його домашнього “концерту”: Майстер грає, виграває, Вірний цуцик вислухає! Вміє котик наш співати, міє казочку казати, а тепер наставив уха, Дудочку пильненько слуха. (с.40) Гуманному ставленню до маленьких істот вчить віршик “Зайчатко й хлоп ятко. Бідні сіренькі зайчата! Небезпечно їм гуляти! Хто що хоче з ними робить: Б*є з рушниці, псами гонить… (с.24) – так Олена Пчілка розповідає дітям про жорстоке ставлення до тварин, що панує у світі. Та хлопчикові, який врятував зайчатка, витягши його зводи, шкода стало маленького і він відпустив його на волю: “Що, як був би я – зайчатко? Чи то й я б так всіх лякався, Доки в руки не попався? Та й з мене б так глузували? Вбили б, шкурку теж зідрали?.. Як тужила б моя мати!’* (с.26) Використовуючи зацікавлення дітей творами про тварин, Олена Пчілка удеяких своїх віршах наводить хатніх улюбленців у приклад. Так, у кота звірша “Змислений котик” є чому навчитися малому читачеві: Казку хоч яку вам скаже, Про жар-птицю, змія, Пісню всяку заспіва вам, – Чиста чудасія! Всякі загадки він знає – І арифметичні, Коли хочете, розкаже Дроби десятичні! У такий спосіб Олена Пчілка підкреслює важливість читання, навчання: Звідки ж котик теє знає? – Він книжки читає; І читає, й розбирає Та на ус мотає. (с. 37) По-своєму розумною є також кішка у вірші “Мудра кицька”, що вмочала увузенький кухлик хвостика і потім злизувала молоко: Отже кухлик не звалила, Зробила обачно, Тепер хвостик витягає, Облизує смачно! (с.38) А у вірші “Покута” у поведінці малого кошеня, що об’їлося усякихласощів і тепер хворе лежить у ліжку, вгадуємо поведінку малої дитини: А сметанки мені можна Трішечки зажити?.. Воронь боже! Лиш пісненький Кулешик варити! Лежить котик засмучений, То кавкне, то ахне; Мама варить десь кулешик – Йому ж мишка пахне… (с.46) Є у Олени Пчілки ще один гумористичний віршик про котів, в якому такожвідчувається її симпатія до цих тварин. Це вірш “Співаки”, в якому тріокотів намагається репетирувати святкову пісню, адже “кицьки Нявки іменинишвидко, швидко надійдуть”: Бас поважно тягне гучно, Тенор – звисока лящить, А сопрано – милозвучно Та солодко верещить. (с.39) Гумористичність досягається завдяки абсурдному поєднанню слів. Так, тенор “лящить”, а сопрано, що має звучати “для краси”, “милозвучно тасолодко верещить”. Таким чином, віршовані твори Олени Пчілки про тварин мали за метувиховання в дітях відповідальності та співчуття до менших. У художньомусвітосприйнятті письменниці помітно не тільки застосування традиційноїнароднопоетичної персоніфікації та алегорії, а й відчуття загальної єдностілюдини і природного, тваринного світу. Ще одна тематична група, що охоплює значну кількість віршів ОлениПчілки, – це твори, у яких так чи інакше зображаються родинні стосунки. Цістосунки завжди ідилічні, сповнені любові, турботи про близьких людей. Так, у вірші “Вертаються школярики” повернення дітей зі школи-надзвичайно радісна подія: Скільки втіхи, скільки щастя Малому й старому! (с.19) За маленькими учнями скучили усі члени їхніх сімей: Тато, мама дожидали, А кого й бабуся, А як хто, то, може, й втішив Старого й дідуся. (с.20) У вірші “Івасик”, у якому відчуваються народнопоетичні ноти, дано цілунизку щирих родинних стосунків. Це і теплі стосунки діда, що оповідаєісторію про Івасика, та онуків, що обліпили його, очікуючи цікавої казки: А онуки, як квіточки, як божії бджоли, Так і вкрили старенького дідуся. Ніколи Він не гримав на дітвору, а любо та тихо Розказував старовину та про людське лихо. (с. 48) Щирими є й стосунки у родині рибалки, про якого оповідає дід. Чоловікта жінка всім серцем люблять свого Івасика, свою “милу, як сонечко, любую дитину”. Ідилічною здається картина, коли рибалка бавиться з дитиною: Пливе човен, рибалонька все з сином жартує: Плюсне веслом, потім витре, щиро поцілує. (с. 49) На жаль, нещаслива доля випала Івасиковим батькам, але старшинавійська, що взяв малюка до себе, не дав йому зазнати тяжкого сирітськогожиття:. Ріс Івасик у розкоші, не знаючи горя. Виріс в приймах він за сина, військом тепер править Та за батька названого щиро Бога хвалить. (с.51) Є вірші, головними героями яких є діти – брати та сестри. У цихтворах, мабуть, знайшли відображення спостереження Олени Пчілки заповедінкою власних дітей. Про те, наскільки дружила між собою малеча убудинку Косачів, можна довідатись, наприклад, з вірша “Сестричка й братик”.У маленької дівчинки є улюблена лялька. Про те, наскільки вона для неїважлива і як обережно дівчинка поводиться з нею, свідчать такі рядки: Граюсь лялькою гарненько,.. Гарно убираю; Пограюся та і знову її заховаю. (с.42) Та для маленького братика не шкода навіть цієї дорогоцінної іграшки:”Даю йому погратися – стане веселенький”. Чудовою картиною ідеальнихстосунків дає нам замішуватися письменниця: Таке втішне! Ось на ніжку Мені примостило; І всі троє ми радієм, Всім так любо-мило! (с.43) Та більшу за кількістю і значенням групу складають вірші Олени Пчілки, що поетизують любов матері до дитини. Так, у вірші “Мама й доня” зображено картину безмежної материнськоїлюбові: Чи ж можна маленьку Ще більше кохати? Впадає матуся, Дівчатко милує, – І рученьки й ніжки Маленькі цілує! (с.41) У. колисковій “Люлі, люлі…” – вся глибина і багатогранністьматеринського почуття. Мати, колишучи свою донечку, вже знає, що все життябуде нерозривно зв’язана з нею: І все життя твоє буду, дитя моє, Серцем тебе пильнувать. (с.51) . Мати звертається до коханої дитини, осипаючи її найніжніщими словами:”доненько”, “моя доленько”, “ясная зоренько”, “квітко похильная”,”голубка”, “любка”, “щастя ясне”. Мабуть, не раз співала своїм малюкамОлена Пчілка такі колискові. І може, одна з них і надихнула згодом Лесюнаписати наступні рядки: Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пізній бо час. Дитина, що росте, купаючись у материнській любові, відчуває себезатишно та впевнено. Саме так, як маленька лірична героїня твору”Пісенька”, який має чітко виражені фольклорні риси: Гоп, скок, веселенько, Одиначка я у неньки; Мене Ііенечка пестує Та смачненьким все годує; Я ж матусю поважаю І слухняна виростаю. (с.35) А у вірші “Вишеньки-сережки” з тонким гумором Олена Пчілка спостерігаєза безвинними хитрощами маленької Галюні, якій так хочеться скуштувативишень, які купила мати: – Чи не взяти б ягідочку, Або пару, може? А як, може, сваритиме Матуся! Ох, боже!.. Дівчинка міркує, як будь-яка дитина: Та хіба вже так багато Отам позначиться, Як одною ягідкою Хтось полакомиться?.. “Страждання” малої Галюні завершуються тим, що вона зрештою знаходитьвирішення проблеми: Я візьму собі дві пари, Тепер не боюся. Як повішати на вушка Сережки неначе, То сварить не буде мама, Хоч уже й побаче; Лише любо засміється, Любо поцілує, Та ще більше тих “сережок” Галі подарує! (с. 34) Такий вірш можна було створити лише дійсно маючи досвід вихованнямалих дітей, більш того, лише уважно спостерігаючи за ними, зарізноманітними проявами дитячої психіки. Отже, поезії Олени Пчілки, тема або сюжет яких стосується родиннихвідносин, найчастіше зображують ці відносини в ідилічному ракурсі. Діти уцих віршах оточені любов’ю та турботою дорослих й одночасно самі відчуваютьсебе відповідальними за молодших членів родини, а до батьків ставляться звідповідною пошаною. За допомогою таких творів юні читачі вчаться правильноповодити себе у родині, поважати дорослих, цшувати їх любов і турботу. З повчальною метою писала Олена Пчілка і байки. Звірі та іншіперсонажі, які беруть участь у її творах, уособлюють ті певні риси ілюдські якості, які ми звикли бачити, наприклад, в котові, собаці, свині, лисиці, але кожен з них має неповторний характер, мислить і висловлюєтьсяпо-своєму оригінально. Байки Олени Пчілки мають різне виховне спрямування. Одні з нихвиховують працьовитість, наполегливість у навчанні, інші – дають поняттяпро те, якими мають бути нормальні людські стосунки, які духовні якостіслід у собі розвивати і з’якими вадами нещадно боротись. Так, у байці “Котова наука” Кіт (а коти взагалі у багатьох творахОлени Пчілки зображені розумними і мудрими істотами) дає пораду маленькомуПетрусеві: Поки ходиш, гави ловиш, Та мені докори мовиш, Міг би все зробить: Міг би вивчить байку “Хмару”, Чи зробить задачок з пару, А хоч би і п’ять. І що треба написати, Все гарненько посправляти – Не байдикувать! (с.117) Звернімо увагу на те, як характерно зобразила авторка Кота: Ох, та й пишно ж як розлягся! Як розкішненько простягся, Мов великий пан! (с. 116) Про значущість будь-якої праці, навіть на перший погляд непомітної, розповідає байка “Маленький вітрячок”. Великий новий вітряк звисокадивиться на свого малого сусіда, що, на його погляд, має життя “собаче” й”мізернеє”, бо лише “крильцятами махає”. Але маленький непомітний вітрячокз гідністю відповідає: Твоя робота бучна – та й моє Те працювання не даремне: Дрібне воно, та тільки ревне! Маленький вітрячок працює на користь бідному народові: До тебе доступу йому нема, А я і клуночок прийму, дарма! Олена Пчілка схвалює життєву позицію таких скромних працівників, що некричать голосно про користь, яку приносять іншим: Є й люди (мовби вітрячки оті), Що роблять ділечко в житті Хоч тихо, помаленько, Не дивлячись на значного сусіда І не шукаючи бучного сліду! (с. 145) Питанням етики людських стосунків присвячено такі байки, як “Баєчкапро Цуцика та про його пані”, “Микола і Лиска”, “Снігир та Щиглик*’. Уперших двох творах на прикладі ставлення людини до собаки показані людськістосунки. У першій байці авторка розповідає про пані, що, здається, обожнюваласвого песика, але коли він їй надокучив, наказала служниці забрати його здвору,- виправдовуючи свій вчинок тим, що Бобик начебто “змінився”.Іронічно подаються обидві характеристики песика. Спочатку як гарного, знезвичним кольором, корисного в ролі сторожа. А потім усі ці рисиобертаються напроти нього: Став він голосно так гавкать, Що нема за ним спокою! Та й негарний став – перістий: Білі п’яти не до речі, Особливо проділь довгий І такі широкі плечі! (с.121) У наступній байці собачка Лиска ототожнює собою тих людей, що здаютьсятерпеливими і спокійно зносять усілякі глузування, але коли їх терпецьуривається, вони можуть постояти за себе: От і наука єсть гарненька! Що і плохого не займай, Не користай з його терпіння, Не уживай того дражніння – Бо є й терпінню край! (с. 124) Ця байка, з одного боку, є застереженням для людей, що люблятьзнущатись над слабкими, а іншого боку, навчають людей слабих духомвідстоювати почуття власної гідності за будь-яких обставин. Не сміятися з чужої біди вчить дітей байка “Снігир та Щиглик”. ЖвавийЩиглик глузував з бідного Снігирчика, що потрапив у сильце, і несподіваносам опинився в аналогічній ситуації: Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке! Се що таке?! В якусь-то сіточку Щигол ускочив (Немов собі наврочив!). (с.131) У байці “Чайка” Олена Пчілка викриває зраду у людських стосунках. Вчинок Кречета розбив Чайчине серце, її життя було можливим лише тоді, коли-поруч був коханий Кречет. І, обираючи між самотнім життям і смертю, Чайказупиняє свій вибір на останньому; … Нащо мені життя моє, як долі немає? Я ж надію в серці мала на могутні крила, – А тепер!.. Жить самотою вже мені несила!.. (с. 148). Драматичним є також сюжет байки “Орел на визволі”. Орел – це трагічнийсимвол людини із понівеченим життям і зламаною волею, Опинившись післядовгого сидіння у клітці на волі, він вже не має сил у широких крилахзлетіти туди, куди так часто уносили його мрії: … Занадто довго нудивря в неволі! Зомліли крила. Згризли серця болі Колишню міць велику, – не ставало сили Туди летіть, куди було носили Орла колишні думоньки охочі,,. (с. 149) Та справа не лише у нестачі сил. Інші орли Ні стану, ні журби його не зрозуміли, Знебулого – крилом з погордою одбили! (с. 150) Про жорстокість світу також розповідає байка “Метелик”. МаленькомуМетелику, якому так хотілося побачити великий світ, не пощастило – людизаради забави спіймали його і необережно зламали тоненькі лапки. Конаючи настежці, вже забутий веселою юрбою, Метелик приходить до ^сумного висновку: – Правда, – мовив нещасливий, – Світ хороший, та – зрадливий!.. (с. 133) Письменниця також плідно працювала і в царині прози, написавши рядоповідань для дитячого читання, їх відрізняє струнка структура, – чіткоокреслені образи, здебільшого повчальний, виховний зміст. Так, в оповіданні “Малий музика Моцарт” Олена Пчілка змалювала пригодуз життя юного композитора. Ще зовсім малий хлопчик був настількиталановитим, що чутки про його хист дійшли аж до самого короля: “Оповіданокоролеві, що малий Моцарт може заграти чималу річ (сонату) навіть тоді, якнакрити клавіші хусткою” (с. 93), крім того він вже сам міг складатимузичні твори. Розповідаючи таким чином про здобутки молодого композитора, Олена Пчілка ніби наводила його у приклад своїм читачам, змушуючи їх такождокладати зусилля до навчання чомусь. Епізод, в якому Моцарт гнівно втікаєз зали, де сидить король та його прибічні тому, що вони перестали йогослухати, може розглядатися. в двох аспектах щодо його виховного змісту. По-перше, таким чином авторка намагається показати, наскільки важливо матипочуття власної гідності. Талановитий хлопчик не хоче погодитися з тим, щокороль може принизити його, навіть з огляду на його безперечну вищість засоціальним статусом: “Це ж зневага для мене! Коли просив, повиненслухать!.. Королів багато, а Моцарт-музика – один” (с. 94). Можливо, такіслова були б занадто самовпевненими, якби хлопчик немав дійсно великого хисту. Та вирісши, він довів свою правоту. Другийвиховний аспект полягає у ствердженні важливості мистецтва, у прищепленнілюбові до нього й пошани до митців. Оповідання “На хуторі” має вже зовсім інше спрямування. Цей твір-вдала зарисовка з сільського життя. У селянській родині щаслива подія – укорови народилося теля. Це – надзвичайна радість для Остапа та Ганни, аджена вигляд ще маленька худобинка у майбутньому стане відчутною підмогою уїхньому досить скромному господарстві. Крім того, телятко стало втіхоюмалому Івасеві. Хлопчик із задоволенням грає з телям, і по ставленню йогодо “мині” можна здогадатись про те, якими друзями вони стануть вже дужескоро. Народження теляти пов’язано для Івася ще з однією радістю – тепермама зварить молозива, що для простої селянської дитини є справжнімиласощами. Крім того, тепер на хлопчика ляже відповідальність за випасаннятеляти. Слід зазначити, що з цією ініціативою виступає сам Івась, дорослійого підтримують. “Я ж тобі на літо бриля сплету, а мати пошиє торбинку нахліб – і будеш пастухом”,, – каже Остап (с. 96). Батьки вчать сина бережноставитись до теляти: “Тепер годі, Івасю,., миня, бач, боїться тебе; нехайвона лежить на соломці, гріється” (с. 98). У цій невеликій зарисовці на тлі радісної новини Олена Пчілка розкрилатакож і стосунки у селянській родині. З перших рядків відчувається, що міжбатьками панує злагода. Це помітно і з веселих поглядів, якими обмінюютьсяОстап та Ганна, і з добрих жартів один над одним. Найбільше ж об’єднуємолоде подружжя, звичайно, любов до їх первенця. Про цю любов дізнаємось зтого, як батьки дивляться на. сплячу дитину, як радіють з того, що телястане втіхою для сина. Саме для Івася приберігають усе найкраще, найсмачніше – “й перепічку, й молозиво” (с. 100). З любов’ю батько жартує зсином, дратуючи його тим, що йому не дадуть молозива. Але швидко “здає своїпозиції”, коли бачить синові сльози: “Та то ж я умисне це сказав, хотівтрошки тебе подратувать. Я ж думав, що ти вже великий”парубок”! Ну, годі ж, годі, синочку, цить!”. І тут знов на допомогуприходить телятко: “Ти не плач-бо, а то, дивись, і миня плаче” (с. 99). Є у письменниці ще одне оповідання, яке знов торкається теми взаєминлюдини і тварини. Це “Хлопчик та ведмідь”, яким авторка відкриває першийномер “Молодої України” за 1908 рік. Це майже казкова бувальщина: сирота-хлопчик, який узимку ходив по селу в пошуках милостині, прибився до одногодвору, в повітці якого спав ведмідь. Хлопчик був дуже стомлений, тому дужезрадів, відчувши тепло, і прийняв ведмедя за собаку. Згодом вонипотоваришували. А господар, побачивши хлопчика у ведмежих обіймах, взявйого до себе на службу. У цьому творі авторка, по-перше, зобразила нужденне життя сироти:”Ходить бідолашне та й зазирає у вікно… А попроситися хоч погрітися, такде там – усі туряють, а то ще й вилають, а пожалувать – ніхто непожалує…” (с. 100). Єдиною живою істотою, до якої зміг притулитисяхлопчик, покинутий людьми, став ведмідь. Дикому та суворому звіру ОленаПчілка надає лагідної вдачі: він залюбки спить поруч з маленьким хлопчиком, і навіть голодний не нападає на нього. Більш того, коли приходять люди, щобподивитися на це диво, ведмідь захищає малюка: “на гостей тих непроханихтак люто поглядає, зуби вищиряє, гарчить” (сЛОЗ). Звернімо увагу ще на один момент. Пан, взявши хлопчика до себе, став”годувать його та вчити, та й до розуму довів. І вийшли з того хлопчикалюди” (с. 103). Отже, Олена Пчілка і тут наполягає на важливості навчанняяк основи для повноцінного життя у майбутньому. Деякі оповідання Олени Пчілки мають підзаголовок “приповістка”. Цемалі прозові твори з чітко вираженим повчальним змістом, які загалом дужевдало відповідають характеру творчості письменниці для дітей. До нихвідносимо такі твори, як “Рябко”, “Найгірші вороги”, “Премудра приповість”,”Мар’їне багатіння”, “Мишача рада”. До твору “Рябко” Олена Пчілка дібрала підзаголовок “Полтавськаприказка”. У ньому авторка вчить дітей піклуватися про “братів менших”.Вона вказує на це прямо: “…Як є в вас у дворі Рябко, або Сірко, чи якийінший собака, то ви вже напніть хоч яку-небудь хатку, щоб він не пропадавхолодом…”(с. ЮЗ). “Мар’їне багатіння” – французька приповістка, але оздоблена наукраїнський лад. У зображенні селянки Мари’, що, несучи молоко на торг, мріє про те, як наживе багатство, засипає на травиці і необережно проливаємолоко, на якому основані усі п сподівання на швидке збагачення, письменниця використала іронію. Так, Марія, за принципом прислів’я “Дуреньдумкою багатіє”, у своїх мріях “пані на всю губу!” (с. 111). Авторкависміює не саме прагнення селянки до багатства і розкішного життя, а тучванливість, з якою поєднується це прагнення у думках Марії. Так, уявляючисебе важною пані, Марія ставить себе вище за тих самих селянок, зсередовища яких їй так хочеться вирватись. “Яка я тобі Марія? Я паніМарія!” (с. 112) – так у своїх мріях жінка відповідає сусідці Ганні, що”така цікава”. Але саме Ганна згодом допомагає їй (дає хліб, який Маріяхотіла купити на гроші, що мала б отримати за молоко). Відрадно, що Маріїстає соромно за свої погані думки щодо сусідки: “…а в самої аж сльози вочах заблищали – сором їй від того, що в неї ж така думка була проти Ганни, а сусідка така добра до неї!., “(с. 114). Олені Пчілці добре були відомі високоефективні виховні можливостіусної народно-поетичної творчості. Тому у своїй просвітницькій діяльностіписьменниця широко використовувала як естетичні, так і етичні якостінародної скарбниці, створеного і закріпленого в пам’яті народу написаногоморального кодексу. Так, у “Молодій Україні” Олена Пчілка друкувалафольклорні дитячі віршики і пісеньки, казки, сміховинки, приказки, загадки. Друкуючи казки, письменниця іноді давала їх у своїй обробці, додаваланові цікаві кінцівки в добре знайомі твори. Є у Олени Пчілки і кількавласних казок, які вчать добра та справедливості, засуджують жадібність, невдячність, жорстокість. Візьмемо, наприклад, казку “Увінчаний співець”. У ній розповідаєтьсяпро долю народного співця з щирим серцем, відкритим кожній добрій людині йчуйним до чужої біди. Олена Пчілка надшила героя казки самим позитивнимилюдськими якостями. Життя співця позбавлене розкоші, але величезне духовнебагатство робить його щасливим. Саме про це склав він свою пісню: …У палаті-діброві співець спочиває, В милій країні рідній; Там міжгір’я – розкішні світлиці, Там кришталями грають криниці, Перли в траві росяній! Інших скарбів співець не збирає – О, бо скарбів доволі він має: Духом він, серцем багач! (с.63) Добре палке серце поета не могло погоджуватись з кривдою, що пануваланавколо. Свій протест він виливав у піснях, що “дедалі все менше подобалисьвельможним людям, і не злюбили його ті люди” (с. 68). Навіть потрапивши за свої чесні пісні до тюрми, митець не втрачаєсвоїх духовних якостей. Він відмовляється від ролі придворного співця, бодля нього тюрма краща за “ясную неволю”: .. .Щирої волі я тут не зазнаю Хоч з мене і здіймуть залізні кайдани, Та інші – на душу співцеві наложать!.. .”.. Краще в темниці Останок життя мого марно загине, Ніж пісню продам свою, дану від бога!.. (с. 79) Казка має щасливий кінець. Молодий справедливий король зрозумівнародного співця і відпустив його на волю на радість простим людям. Таким чином, у казці Олена Пчілка подає своїм читачам прикладнародного героя, борця за справедливість з високими моральними якостями тазначними творчими здібностями. Слід зазначити, що авторка дає поясненнясловам у тексті твору, що можуть бути незрозумілими дітям. Так, наприклад, вона дає визначення слова “трубадур” – “вигадник, перебендя, бо то ж, власне, ті співці складали пісні з своєї голови, ходячи з одного місця вдруге, співали вони свої пісні на послухання убогим і багатим” (с. 5р), абож слова “турнір” – “значить, герець, перемагання; на турнір часто сходилисярицарі, один проти одного, хто дужчий та зручніший, і билися на конях уцілій рицарській зброї” (с. 61). Спотиканки, тобто швидкомовки, які Олена Пчілка часто вміщувала вволодій краюї” і які увійшли у збірник їі творів для дитячого читання, виробляють у дітей правильну вимову, вчать бути уважними. Крім того, здебільшого вони створюються на гумористичній основі, наприклад:”Пророкував пророк про пророчі речі, трохи недопророкував, а трохиперепророкував” (с. 313). Цікавими є й загадки, які пропонує відгадати своїм допитливим. читачам Олена Пчілка. Серед них і народні, і створені самою письменницею – переважно віршовані, веселі – як, наприклад, загадка про пиріжок: Угадайте, хто такий, – Череватий та гладкий: Чолом каші він напреться Чи горохом геть напхнеться, Або рибку пожує – Все поживок йому є. А як маку десь добуде, Молодцем тоді він буде – В боки візьметься мерщій. Ну-те,, хто вгада хутчій? (с. 319) Розвитку логічного мислення у дітей, спостереженню над словами в мовісприяли шаради, складені письменницею. Наприклад, Ось візьміте одно слово – Із трьох букв лиш воно; Ви на разнії початий Його знаєте давно: Як почнете з буки Д – Буде велетень гаїв; Як почнете з букви Ч – Було в славних козаків; Як почнете з букви 3 – То дай бог, щоб не болів! (с.323) Або така шарада: Коли на П ся начинає, То кажде древо його має; Як замість П ти Д положиш, То з його брата ночі зробиш. (с.324) Таким чином, і спотиканки, і загадки, і шаради, пропоновані ОленоюПчілкою своїм маленьким читачам, задумані були не тільки для розваги, амали розвивати увагу, логіку, пам’ять. Аналогічним задачам були підпорядковані й ігри, які авторкаоздоблювала цікавими примовляннями: Котилася торба З великого горба, А в тій торбі Хліб, паляниця. Кому доведеться, Тому зажмуриться. (с. З10) Не затьмарювати живої, безоглядної дитячої віри в дивосвіт, відкривати перед дитиною життєдайні фольклорні джерела, будити в нійтворчі початки, провокувати могутній поштовх фантазії – “богинілегкокрилої” – у цій поетизації дитячої душі – глибокий сенс педагогікиОлени Іїчілки, який ми ще маємо осягнути. Висновки Таким чином, дослідивши у даній роботі творчу спадщину Олени Пчілкидля дітей та виявивши її специфічні особливості, ми можемо зробити кількаосновних висновків, що охоплюють естетичні, педагогічні, культурні аспектицього питання. Слід зазначити, що Олена Пчілка, будучи високоосвіченою людиною звласними сміливими і подекуди безкомпромісними поглядами на українськенаціональне питання, надавала величезної уваги питанням педагогіки тавиховання у патріотичному дусі молодого покоління, бо в цьому вбачаласпосіб вирішення проблеми відродження, збереження української нації яктакої. Прищеплення любові й пошани до України, до українського народу зйого славетною історією та старовинними традиціями авторка вважаланеобхідною умовою для виховання національне свідомої молоді, і більшість їїтворів спрямовані саме на це. Прагнучи, щоб діти виростали не лише національне свідомими, а йвисокоосвіченими, Олена Пчілка часто у своїх творах звертається допопуляризації освіти, навчання. Крім того, у казках та оповіданняхстверджується велике значення мистецтва, порушується тема ролі митця усуспільстві. Як талановитий педагог, як любляча мати, Олена Пчілка у своїх творахдля дітей зуміла збагнути і передати найтонші прояви дитячої психіки. Засівання чистої дитячої душі прекрасним, етичним, духовним письменницявважала найважливішою метою своїх літературних творінь. Поетичні твори Олени Пчілки, написані для дітей, сповнені радістю, оптимізмом, любов’ю до життя, навчають добру. Ліричний світ цих поезійнадзвичайно образний, з відчутними народно-поетичними мотивами. Майже у всіх віршах Олена Пчілка так чи Інакше зображує природу-завжди з любов’ю, яскравими, соковитими барвами. Багато віршів присвяченіпорам року, і у цих творах будь-який час ввижається по-своєму гарним. Замилування рідною природою чергується з гордістю за Батьківщину з їїславетним минулим, гарною співучою мовою, добрим народом. Інша, досить значна за обсягом, група віршів Олени Пчілки для дітейприсвячена спілкуванню людини та тварини. Спілкування дитини та тварини розглядається в різних аспектах. Це ідружба між ними, і турбота про “братів менших’, і зображення особливихповадок тварин, іноді у порівнянні З поведінкою чи характером дитини. Ці твори Олени Пчілки мали за мету виховання в, дітях відповідальностіта співчуття до менших. У художньому світосприйнятті письменниці помітно нетільки застосування традиційної народнопоетичної персоніфікації таалегорії, а й відчуття загальної єдності людини і природного, тваринногосвіту. Ще одна тематична група, що охоплює значну кількість віршів ОлениПчілки, – це твори, у яких так чи інакше зображаються родинні стосунки. Поезії Олени Пчілки найчастіше зображують ці відносини в ідилічномуракурсі. Діти у цих віршах оточені любов’ю та турботою дорослих й одночасносамі відчувають себе відповідальними за молодших членів родини, а добатьків ставляться з відповідною пошаною. За допомогою таких творів юнічитачі вчаться правильно поводити себе у родині, поважати дорослих, цінувати їх любов і турботу. Окрему підгрупу. за кількістю та значенням складають вірші ОлениПчілки, що поетизують любов матері до дитини. З повчальною метою писала Олена Пчілка і байки. Звірі та іншіперсонажі, які беруть участь у її творах, уособлюють ті певні риси ілюдські якості, які ми звикли бачити, наприклад, в котові, собаці, свині, лисиці, алекожен з них має неповторний характер, мислить і висловлюється по-своємуоригінальне. Байки Олени Пчілки мають різне виховне спрямування. Одні з нихвиховують працьовитість, наполегливість у навчанні, інші – дають поняттяпро те, якими мають бути нормальні людські стосунки,, які духовні якостіслід у собі розвивати і з якими вадами нещадно боротись. Письменниця також плідно працювала і в царині прози, написавши рядоповідань для дитячого читання, їх відрізняє струнка структура, чіткоокреслені образи, здебільшого повчальний, виховний зміст. Деякі оповідання Олени Пчілки мають підзаголовок “приповістка”. Цемалі прозові твори з чітко вираженим повчальним змістом, які загалом дужевдало відповідають характеру творчості письменниці для дітей. До нихвідносимо такі твори, як “Рябко”, “Найгірші вороги”, “Премудра приповість”,”Мар’їне багатіння”, “Мишача рада”. Будучи шанувальницею народної творчЬсті та добре розуміючи її виховнуроль, Олена Пчілка залюбки вдається до народнопоетичних мотивів у написаннівласних творів. Вона по-своєму обробляє сюжети народних казок, легенд, по-мистецькі вдало оздоблюючи їх. Великого значення надає народним прислів’ямта приказкам як кодексу народної моралі, скарбниці, що увібрала в себемудрість багатьох поколінь. Є в Олени Пчілки і кілька власних казок, які вчать добру тасправедливості, засуджують жадібність, невдячність, жорстокість. Цікавими є й загадки, які пропонує відгадати своїм допитливим читачамОлена Пчілка. Серед них і народні, і створені самою письменницею – переважно віршовані, веселі. Ігри, спотиканки, загадки, шаради, пропоновані Оленою Пчілкою своїммаленьким читачам, задумані були не тільки для розваги, а мали розвиватиувагу, логіку, пам’ять. . Творчий доробок, залишений Оленою Щілкою для молоді, вражаєсвоїм жанровим розмаїттям. Збірка її творів містить вірші, оповідання, байки, казки, приповістки, загадки, сміховинки, скоромовки, ігри. Такоюбагатогранною була вся творча діяльність цієї визначної, дивовижної жінки. Вона залишилася вірною своєму життєвому та творчому кредо до кінцяжиття: Бажання ясне – мислити, творити, Живиться силою думок цілюших І правду й боротьбу благословити!