Ніч перед Різдвом (1831) – Микола ГОГОЛЬ 1809-1852

ПРИГОДИ I ФАНТАСТИКА

Микола ГОГОЛЬ 1809-1852

Ніч перед Різдвом (1831)

Історія створення

Микола Гоголь показав російському суспільству ще не відкриту раніше Україну – край, що має свою національну міфологію, фольклор, традиції та звичаї. Він утверджував тим самим культурну самобутність України, яка хоча й називалася тоді Малоросією й входила до складу Російської імперії, проте мала свою неповторність. “Ніч перед Різдвом” написана на підставі спогадів письменника про святкування великого християнського свята на його батьківщині.

Нерідко він і сам був серед колядників, брав участь у веселому різдвяному дійстві. Як людина віруюча, автор відобразив у творі незриму присутність нечистої сили та її боротьбу задушу людини. Проте людина, яка має в душі Бога, завжди поборе диявола (чорта).

Останній день перед Різдвом минув. Настала ясна зимова ніч. Виглянули зорі. Місяць1 величаво піднявся в небо посвітити добрим людям і всьому світу, щоб усім було весело колядувати2 й славити Христа. Морозило сильніше, ніж зранку; зате було так тихо, що скрип морозу під чобітьми чувся за півверсти. Ще жодний гурт парубків не показувався під вікнами хат; тільки один

місяць крадькома заглядав у вікна, ніби виманюючи дівчат, що наряджалися та чепурилися, швидше вибігти на рипучий сніг. Раптом із комина однієї з хат заклубочився дим і поплив хмаркою по небу, а разом із димом вилетіла й відьма верхи на мітлі.

Тим часом чорт підкрадався потихеньку до місяця й уже було простягнув руку, щоб схопити його, та раптом відсмикнув її назад мов обпечений, обсмоктав пальці, пометеляв ногою й забіг з іншого боку, але знову відскочив і відсмикнув руку. Проте, незважаючи на всі невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривлячись і дмухаючи, поперекидав його з однієї руки в іншу, як дядько, який голими руками дістав жарину для своєї люльки; нарешті поквапом заховав у кишеню і, наче нічого й не сталося, побіг собі далі.

У Диканьці ніхто й не чув, як чорт украв місяць.

Але ж з якої причини чорт наважився на таку беззаконну справу? А ось з якої: він знав, що багатого козака Чуба дяк запросив на кутю, де будуть: голова; приїжджий з архієрейської півчої дяків родич у синьому сюртуку, який брав найнижчий бас; козак Свербигуз і ще дехто; де, окрім куті, буде варенуха, настояна на шафрані горілка й ще багато різних страв. А тим часом його донька, красуня на все село, залишиться вдома, а до доньки, напевно, прийде коваль3, силач і хлопець хоч куди, який чорту був осоружніший за проповіді отця Кіндрата. На дозвіллі коваль займався малюванням4 і зажив слави кращого живописця на весь околодок. Він був богобоязливим і часто малював образи святих: і тепер ще можна знайти в Т… церкві його євангеліста Луку. Але вершиною його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні в правому притворі, на якій він зобразив святого Петра в день Страшного суду, з ключами в руках, який виганяє з пекла злого духа; наляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою загибель, а грішники, ув’язнені раніше, били й ганяли його батогами, дровинами й усім, що потрапляло під руку.

1 Місяць – традиційний слов’янський символ, як і сонце. В українських легендах місяць, що сяє вночі, пробуджує зерна життя, дає їм плодючість. Тому з ним були пов’язані колядки й інші фольклорні твори (посівні пісні, замовляння).

2 Колядувати – співати під вікнами напередодні Різдва пісні, які називаються колядками. Назва пісень пов’язана з Колядою (від коло – знак сонця) – богом, який у давнину починав нове коло сонця (Сварога). З прийняттям християнства Коляда асоціювався в слов’ян зі святом Різдва.

3 Коваль – у давніх уявленнях українців коваль наділявся магічною силою, бо був володарем вогню. З прийняттям християнства ремесло коваля набуло ще більшого значення, бо ковалі працювали на будівництві храмів.

4 Малювання – здатність гарно малювати, пов’язана з віруваннями слов’ян у те, що за допомогою певних символів, кольорів, знаків можна подолати злі сили. У добу християнства малювання ще більше стало поширеним як оберіг від диявола (ікони, розписи церковних стін тощо). В українській народній традиції розмальовували церкви, хати, писанки, одяг (вишивкою), посуд, печі тощо.

Коли живописець трудився над цією картиною і писав її на великій дерев’яній дошці, чорт з усіх сил намагався йому завадити; штовхав під руку, підіймав із горнила в кузні попіл і посипав ним картину; але, наперекір усьому, робота була завершена, дошка внесена в церкву й управлена в стіну в притворі, і відтоді чорт заприсягся мстити ся ковалю.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Коли відбуваються події в повісті?

2. За допомогою яких метафор та епітетів увиразнено святкову атмосферу в Диканьці?

3. Куди збираються дівчата Й парубки? Опишіть обряд колядування, розкрийте його міфологічне значення.

4. Поясніть, чому чорт шкодив ковалеві.

Події в повісті відбуваються у Святвечір. Цього вечора християни готують 12 пісних страв, збираються всією сім’єю, читають молитви Усі чекають першу зірку, щоб розговітися. Основною стравою на передріздвяному столі була кутя (голодна кутя, тобто пісна), приготована з дарів природи, – символ подальшого благополуччя й оберіг від злих сил. Саме у Святвечір відбуваються чарівні події, незвичайні перетворення й навіть зустріч із нечистою силою. У повісті “Ніч перед Різдвом” таких подій багато: відьма перетворюється на Солоху, чорт – на коня, а коваль Вакула зумів осідлати самого чорта, злітати за одну тільки ніч до Петербурга й дістати в цариці черевички для прекрасної Оксани.

У сюжеті повісті М. Гоголя “Ніч перед Різдвом” виявилися традиції українського вертепу – народного театру, де дія розігрувалася у двох ярусах: верхньому (небесному) і нижньому (земному). У верхньому ярусі показували релігійні сюжети, а в нижньому – смішні сценки з народного побуту. Традиційними персонажами українського вертепу були Богородиця, Христос, чорт (у верхньому ярусі), баба, дяк, голова, козак (у нижньому ярусі). Найбільш позитивним персонажем у вертепі був козак (запорожець), який утілював волелюбні ідеали Запорозької Січі.

У повісті діють традиційні персонажі українського вертепу – баба (Солоха, Ткачиха, Переперчиха), дяк, голова, козак, коваль, красуня (Оксана), цариця, кум.

Верхній і нижній яруси повісті М. Гоголя “Ніч перед Різдвом” не відокремлені, а тісно пов’язані між собою. Велична історія про Різдво Христове спроектована на земний світ, де людина бореться з чортом (дияволом) за світло, добро й щастя у своєму житті.

Тепер погляньмо, що робить, залишившись сама, красуня донька. Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, як у майже всьому світі – і по цю сторону Диканьки, і по ту сторону Диканьки – тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи, і не буде ніколи на селі. Оксана знала й чула все. що про неї говорили, і була вередлива, як і всяка красуня. Парубки волочилися за нею табунами, але коли їм уривався терпець, остигали й залицялися до інших, не таких вередливих. Один тільки коваль був упертим і не покидав свого залицяння, незважаючи на те, що з ним вона поводилася ні на крапельку не краще, ніж з іншими.

Як батько вийшов з хати, вона ще довго чепурилася й манірилася перед невеликим в олов’яній рамі люстерком і не могла намилуватися собою.

– І чого це люди надумали розхвалювати, ніби я гарненька? Брешуть люди, я зовсім не гарна. – Але в люстерку майнуло свіже, жваве, по-дитячому юне личко з блискучими чорними очима й невимовно приємним усміхом, яке, безсумнівно, заперечувало всі її слова. – Хіба чорні брови й очі мої, – продовжувала красуня, не випускаючи люстерка. – такі гарні, що кращих за них і на світі немає? І що тут гарного в цьому кирпатому носі? І в щоках? І в губах? Невже гарні мої чорні коси? Ой! Та ввечері їх і налякатися можна: вони, наче в довгі змії, обплелися та обвилися навколо моєї голови. Бачу я тепер, що зовсім і негарна! – Та, трішки відсуваючи від себе люстерко, скрикнула: – Ні, гарна я! Ой, дуже вродлива! Навдивовижу! Яку ж радість я принесу тому, чиєю дружиною стану! Як же буде милуватися мною мій чоловік! Він і не опам’ятається. Він зацілує мене до смерті.

– Чудна дівка! – прошепотів коваль, тихо зайшовши. – І ніби хвастощів у неї небагато! З годину стоїть, милуючись у дзеркалі, і не надивиться, та ще й вихваляє себе вголос!

– Отак-от, парубки, чи пара я вам? Ви подивіться на мене. – продовжувала гарненька кокетка, – як я плавно ступаю, у мене сорочка шитачервоним шовком. А які стрічки на голові! Вам і за вік не побачити багатшого галуна! Усе це накупив мій батечко для того, щоб на мені оженився найкращий хлопець у світі! – І, усміхнувшись, вона повернулася й побачила коваля… Скрикнула й суворо стала перед ним.

Коваль і руки опустив.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Якою змальовано Оксану в повісті М. Гоголя?

2. У якому костюмі вона постає? Опишіть деталі її вбрання.

3. Які кольори переважають у портреті красуні?

4. Розкажіть про стосунки Оксани та коваля Вакули.

Творче завдання

Розкажіть про зустріч героїв від імені одного з них (Оксани або Вакули).

У повісті виявилися традиції української народної казки з її традиційним сюжетом і героями – красуня і герой, який прагне здобути її кохання. Красуня випробовує героя, він отримує важке завдання – піти далеко, за тридев’ять земель, і принести заповітний предмет (у повісті – черевички). Герой, наділений рисами українського козака, мусить виявити розум, кмітливість, силу Й наполегливість у виконанні завдання, щоб досягти свого щастя.

Мороз посилився, і вгорі зробилося так холодно, що чорт перестрибував з одного копитця на інше й хухав собі в кулак, намагаючись хоч трішки відігріти замерзлі руки.

Відьму теж почав пробирати холод, незважаючи на її те вбрання; і тому, піднявши руки вгору, відставивши ногу й, зайнявши таку позу, як людина, що мчить на ковзанах, не зрушивши жодним суглобом, вона спустилася повітрям, ніби льодяною гіркою, – і просто в димар.

Чорт у такий самий спосіб вирушив слідом за нею.

Матері коваля Вакули було не більше сорока років. Не так, щоб гарною, але й поганою не була собою. Та й бути гарною в таких літах непросто. Проте вона вміла так причаровувати найповажніших козаків. що до неї заходили і голова, і дяк Осип Никифорович (звичайно, якщо дячихи не було вдома), і козак Корній Чуб, і козак Касіян Свербигуз. І, треба віддати їй належне, уміла обійтися добре з кожним.

Жодному з них навіть на думку не спадало, що він має суперника. Чи йде богобоязливий дядько, чи дворянин, як себе величають козаки, убраний у кобеняк з відлогою, у неділю в церкву або, якщо негода, у шинок, – як не завітати до Солохи та не поїсти ситних із сметанкою вареників і не потеревенити в теплій хатині з балакучою й догідливою господинею? І дворянин навмисне для цього робив великий гак, перш ніж дістатися шинку, і називав це – зайти дорогою. А бувало, піде Солоха у свято до церкви, одягнувши яскраву плахту з китайковою запаскою, а поверх неї синю спідницю, на якій позаду нашиті золоті вуси, і стане просто біля правого криласа, то дяк уже певно закашлюється й примружується мимоволі в той бік; голова погладжує вуса, замотує за вухо оселедець і проказує до найближчого сусіда: “Ех, добра баба! Чорт-баба!”

Солоха кланялася кожному, і кожний думав, що вона кланяється йому одному. Але охочий утручатися в чужі справи одразу б помітив, що Солоха була найпривітніша з козаком Чубом.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Виразно прочитайте опис Солохи. Перекажіть близько до тексту.

2. На яких деталях українського національного костюма акцентує автор?

3. Розкажіть про перетворення Солохи. Якими неземними рисами наділив її автор?

4. Ким була Солоха в земному і в небесному ярусах?

5. Хто ще з небесною ярусу опиняється біля Солохи?

Представники нечистої сили – відьма і чорт – показані М. Гоголем у домашньому просторі, вони набувають людських рис і діють поруч із персонажами-людьми Чорт має риси сільського голови, а відьма здатна перетворюватися на звичайну жінку – Солоху. Солоха зображена напрочуд гарною відьмою. Вона не шкодить головним героям, хоча певною мірою впливає на хід подій. В українській народній традиції чорт і відьма мали інші назви. У народі їх прямо не називали, щоб не накликати злі сили. Те, що Солоха-відьма є матір’ю коваля Вакули, відповідає традиціям українського фольклору. Герой, наділений чарівною силою, має й чарівне походження. Крім того, позитивний герой у фольклорі мусить пройти духовне випробування, подолати нечисту силу й вийти до нового життя.

У той час, коли спритний франт із хвостом і козлиною борідкою літав то з димаря, то знову в димар, ладунка, яка висіла в нього на перев’язі на боку й у якій він заховав украдений місяць, якось випадково зачепившись у пічці, розчинилась, і місяць, скориставшись цим, вилетів через димар Солохиної хати й плавно піднявся по небу вгору. Усе освітилося. Завірюхи наче й не було. Сніг засвітився широким срібним полем і весь обсипався кришталевими зірками. Мороз немов потеплішав. Показалися дівочі й парубочі гурти з міхами. Задзвеніли пісні, і рідко під якою хатою не юрмилися колядники.

Диво, як блищить місяць! Важко й передати, як любо потоптатися в таку ніч між гуртом дівчат, які то посміюються, то співають, та між парубками, охочими на всі жарти та витівки, які тільки може навіяти така весела ніч. У доброму кожусі тепло; від морозу ще сильніше палають щоки; а на пустощі сам лукавий підбиває.

Юрми дівчат із мішками вломилися в хату Чуба, оточили Оксану. Крик, регіт, балачки оглушили коваля. Усі наввипередки поспішали розповісти красуні що-небудь нове, розбирали мішки й вихвалялися паляницями, ковбасами, варениками, яких устигли вже назбирати достатньо за свої колядки. Оксана здавалася аж занадто задоволеною та радісною, базікала то з однією, то з іншою й хихотіла не вмовкаючи. З якоюсь досадою й заздрістю дивився коваль на такі веселощі й цього разу кляв колядки, хоча сам їх полюбляв без міри.

– Ей, Одарко! – сказала весела красуня, повернувшись до однієї з дівчат. – У тебе нові черевички? Ой, які ж гарненькі! Із золотом! Добре тобі, Одарцю, є в тебе така людина, яка все тобі купляє; а мені нікому дістати такі славні черевички.

– Не журися, моя ненаглядна Оксано! – підхопив коваль. – Я тобі дістану такі черевички, що мало яка панночка носить.

– Ти? – сказала, швидко й згорда глянувши на нього, Оксана. – Цікаво ж, де ти дістанеш черевички, які я могла б узути на свою ногу. Хіба що принесеш ті самі, які носить цариця.

– Бач, яких захотіла! – закричали, заливаючись сміхом, дівчата.

– Так, – продовжувала гордовито красуня, – будьте всі за свідків: якщо коваль Вакула принесе ті самі черевички, які носить цариця, то ось моє слово, що вийду негайно ж за нього заміж.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Прочитайте й перекажіть опис зимового пейзажу.

2. За допомогою яких епітетів, метафор та інших засобів виникає ефект світла?

3. Як ви думаєте, чому ніч перед Різдвом у М. Гоголя позбавлена непроглядної темноти?

4. Які народні обряди українців виявилися в цьому уривку?

5. Який традиційний мотив народної казки зумовлює розвиток сюжету? Що має зробити герой?

Коваль не без страху відчинив двері й побачив Пацюка, який сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла, ніби навмисно, нарівні з його ротом. Не ворухнувши й пальцем, він нахилив трішки голову до миски й сьорбав юшку, хапаючи час від часу зубами галушки.

– До тебе прийшов, Пацюче, дай Боже тобі добра всілякого донесхочу, хліба в пропорції! – Коваль іноді умів уплести модне слівце: того він навикнув ще в Полтаві, коли розмальовував сотнику дощаний паркан. – Пропадати випало мені, грішному! Нічого не допомагає на світі! Що буде, то буде, доводиться просити допомоги в самого чорта. Що ж, Пацюче, – наважився спитати коваль, бачачи, що той незмінно мовчить, – як мені бути?

– Якщо треба чорта, то й іди до чорта! – відповів Пацюк, не зводячи на нього очей і продовжуючи їсти галушки.

– Для того я і прийшов до тебе, – сказав коваль, віддаючи поклін, – крім тебе, думаю, ніхто на світі не знає дороги до нього.

Пацюк ні пари з вуст і доїдав галушки, які залишилися.

– Зроби милість, чоловіче добрий, не відмов! – наступав коваль. – Чи свинини, ковбас, борошна гречаного, ну, полотна, пшона або дечого іншого, у разі потреби… як заведено між добрими людьми… не поскупимося. Розкажи хоч приблизно, як натрапити на дорогу до нього?

– Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима, – мовив байдуже Пацюк, не змінюючи свого положення.

В акула витріщився на нього, ніби в того на лобі було написано тлумачення цих слів. “Що він каже”? – безмовно запитувала його міна; а роззявлений рот готувався проковтнути, як галушку, перше слово, але Пацюк мовчав.

Тут помітив Вакула, що ані галушок, ані діжки вже немає; а замість них на підлозі стоять дві дерев’яні миски; одна з варениками, друга зі сметаною. Думки його й очі мимоволі втупилися в це їство. “Подивимося, – казав він сам до себе, – як буде їсти Пацюк вареники. Нагинатися він точно не стане, щоб сьорбати, як галушки, та й не можна: потрібно вареник спершу вмочити в сметану”.

Тільки-но встиг про це подумати, як Пацюк роззявив рота, поглянув на вареники й ще сильніше роззявив рот. Тоді вареник вистрибнув із миски, хлюпнувся в сметану, перевернувся на другий бік, підстрибнув угору й потрапив просто йому до рота. Пацюк з’їв і знову роззявив рот, і наступний вареник таким же порядком вирушив туди ж. На себе він тільки взяв труд жувати й ковтати.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Хто такий Пацюк? Що ви довідалися про нього?

2. З якою метою прийшов Вакула до Пацюка? Чому саме до Пацюка?

3. Чи допоміг Пацюк героєві?

4. Які фольклорні твори нагадали вам відвідування ковалем Пацюка?

Здавна в народі існують вірування: щоб місяць сприяв благополуччю родини, йому приносили жертву у вигляді вареників або галушок, що за формою нагадують місяць. Відгомін цих давніх міфологічних уявлень знаходимо в повісті М. Гоголя в зображенні Пацюка. Крім того, цей персонаж також увібрав риси запорожця. Автор розповідає про те, що Пацюк колись був у Запорозькій Січі, а потім оселився в Диканьці. Як і інші герої. Пацюк наділений чарівними рисами й особливим знанням, тому він підказує Вакулі, що чорт у нього сидить за спиною.

Спочатку Вакулі страшно зробилося, коли піднявся на таку висоту, з якої вже нічого внизу не бачив, і пролітав, як муха, під самим місяцем так. що якби трішки не нахилився, то зачепив би його своєю шапкою. Проте трохи згодом він збадьорився й уже почав кепкувати з чорта. Його потішало вкрай, як чорт чихав і кашляв, коли він знімав із шиї кипарисний хрестик і підносив до нього. Навмисно піднімав він руку почухати голову, а чорт, думаючи, що його збираються перехрестити, летів ще швидше. Усе було світло вгорі. Повітря, пронизане легким сріблястим туманом, було прозоре. Усе було видно: і навіть можна було помітити, як вихором пронісся повз них, сидячи в горщику, чаклун; як зірки, зібравшись докупи, гралися в піжмурки; як клубочився вдалечині хмаринкою цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, зняв шапку, помітивши вершника-коваля; як летіла, повертаючись назад, мітла, на якій, видно, тільки-но з’їздила кудись відьма… Ще багато погані зустрів він. Усе, примітивши коваля, на хвилину зупинялося поглядіти на нього й потім знову неслося далі, продовжувало своє: ковать усе летів; і раптом перед ним засяяв вогнями Петербург. (Тоді була з якоїсь нагоди ілюмінація). Чорт, перелетівши через шлагбаум, обернувся на коня, і коваль опинився на хвацькому скакуні посеред вулиці.

Боже мій! стукіт, грюкіт, блиск; по обидва боки здіймаються чотириповерхові стіни: стукіт копит коня, звук коліс відгукувалися громом і відлунювали з усіх боків; будинки росли й ніби піднімалися із землі на кожному кроці; мости тремтіли; карети літали: візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, які неслися зусібіч; пішоходи тулилися й тіснилися під будинками, унизаними каганцями, і їхні велетенські тіні миготіти по стінах, досягаючи головою димарів і дахів. Із здивуванням роззирався коваль на всі боки. Йому здавалося, що всі будинки спрямували на нього свої незліченні вогняні очі й дивилися. Панів у покритих сукном шубах він побачив так багато, що не знав, перед ким і шапку знімати. “Боже ти мій, скільки тут панства! – подумав коваль. – Я так собі думаю, що кожний, хто йде по вулиці в шубі, то й засідатель, то й засідатель! А ті, що катаються в таких чудних бричках із склом, якщо не городничі, то, певно, комісари, а може, і ще більше”. Його думки перервало запитання чорта: “Чи їхати просто до цариці?” – “Ні, страшно, – подумав коваль. – Тут десь, не знаю де. зупинитися запорожці, які проїжджали восени через Диканьку. Вони їхали із Січі з паперами до цариці; от би порадитися з ними”.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Опишіть політ Вакули на чорті Хто зустрічався на шляху героя?

2. Чого найбільше боявся чорт? Яку ідею втілює цей знак?

3. Яким постав Петербург перед очима Вакули?

4. Доведіть, що опис Петербурга в повісті подано з народного погляду.

Порівняйте описи Диканьки й Петербурга. Чим вони відрізняються? Як почувається герой у цих просторах?

Дія повісті відбувається за часів правління цариці Катерини II. Микола Гоголь відобразив зверхнє ставлення петербурзької знаті (зокрема, Потьомкіна) до козаків. Петербург і Диканька протиставлені між собою як чужий, холодний простір і простір домашній, гармонійний. У “своєму” просторі героям тепло навіть у морозну ніч, вони живуть у злагоді з природою. А в Петербурзі все постає чудернацьким, неприродним. Тут панують інші цінності, а світло (на відміну від небесного в Диканьці) є штучним (Ілюмінація, діаманти на руках Потьомкіна). Але сміливість Вакули вразила царицю, і вона дарує йому черевички для Оксани. Отже, герой виходить переможцем із чужого для нього простору.

Чуб аж очі випнув, коли угледів перед собою коваля, і не знав, чому дивуватися: чи тому, що коваль воскрес, чи тому, що коваль наважився до нього прийти, чи тому, що він розрядився таким франтом і запорожцем. Але ще більше здивувався він. коли Вакула розв’язавплаток і поклав перед ним новісіньку шапку і пояс, яких і не бачили на селі, а сам упав йому в ноги й проговорив благаючим голосом:

– Помилуй, батьку! Не гнівайся! Ось тобі нагайка: бий, скільки душа забажає. Віддаюся сам, у всьому каюся, бий. та не гнівайся тільки! Ти ж колись братався з моїм покійним батьком, разом хліб-сіль їли й могорич пили.

Чуб, чимало в думках потішаючись, дивився, як коваль, який нікому на селі не давав собі в борщ плюнути, згинав у руці п’ятаки й підкови, як гречані млинці, ось зараз лежав біля його ніг. Щоб ще більше запишатись, Чуб узяв нагайку й ударив його три рази по спині.

– Ну, вистачить з тебе, уставай! Старих людей завжди слухай! Забудемо все, що було між нами! Ну, тепер кажи, чого тобі треба?

– Віддай, батьку, за мене Оксану!

Чуб трішки подумав, подивився на шапку й пояс: шапка була славна, пояс не гірший за неї, згадав про віроломну Солоху й сказав рішуче:

– Добре! Засилай сватів!

– Ой! – скрикнула Оксана, переступивши через поріг і побачивши коваля, і втупила з подиву й радості в нього очі.

– Подивися, які я тобі приніс черевички! – сказав Вакула. – Ті самі, які носить цариця.

– Ні! ні! Мені не треба черевичків! – сказала вона, махаючи руками й не спускаючи з нього очей. – Я і без черевичків… – Далі вона не договорила й зашарілася.

(Переклад Мар’яни Добоні)

Робота з текстом

1. Доведіть, що Вакула й Оксана змінились у фіналі повісті. Що вплинуло на ці зміни?

2. Чому красуня готова відмовитися від черевичків?

3. Назвіть риси чарівної казки, що виявилися у фіналі повісті.

Краса слова

Особливості художньої оповіді в повісті “Ніч перед Різдвом”. У збірці “Вечори на хуторі біля Диканьки” панує розмовна стихія. Спеціально для цієї книжки М. Гоголь створив образ вигаданого розповідача – пасічника Рудого Панька. У побудові повістей ми відчуваємо вплив такої народної форми, як вечорниці, де здавна розповідали якісь історії – реальні та фантастичні, співали, веселилися, залицялися, домовлялися про сватання. “Ніч перед Різдвом” складається з окремих оповідок, кожна з яких має свій сюжет, але вони тісно пов’язані між собою.

Для вечорниць характерні багатоголосся, постійне звернення до слухачів – учасників дійства.

– Установіть, які голоси ми чуємо в повісті “Ніч перед Різдвом”. Скільки їх? Кому вони належать? Яку позицію виражають?

Опишіть персонажів, зображених на малюнку (с. 103). Перекажіть відповідний епізод тексту.

Перевірте себе

1. Виконайте завдання, подане на першому форзаці.

2. Охарактеризуйте образи головних героїв повісті “Ніч перед Різдвом” (Оксана, Вакула, Солоха, Чуб).

3. Поясніть присутність нечистої шли в художньому світі М Гоголя.

4. Які реалії українського життя знайшли відображення у творі?

5. Назвіть елементи фантастики в повісті. Яку роль вони відіграють?

6. Визначте провідну думку повісті “Ніч перед Різдвом”.