Мої враження від незвичайної пригоди

Відомо чимало історій про те, як хижі звірі рятували людей. Мабуть, усі читали про Мауглі, якого вигодувала своїм молоком вовчиця. Вона прийняла людське дитинча за своє. За “свого” Мауглі визнавали усі звірі.

Крім тигра. Але інші хижаки оберігали людське дитя і вдень, і вночі. Дивна поведінка тварин? Звісно. Але ця незвичайна пригода вразила мене найбільше.

Здавалося б, зима, хуртовина… Але голодні вовки, надибавши легку поживу, не шматують її, а оберігають. Рятують.

Допомагають. Таке не завжди можна поміж людьми зустріти. Згадаймо

хоча б, як Діва Марія народила Ісусика у хліві, бо в людській оселі для них не знайшлося куточка.

Все ж, чим керувалися вовки? Мабуть, інстинктом. Втім, це справа науковців – досліджувати, аналізувати. Я ж тільки нагадаю відому приказку, що не такий страшний вовк, як його малюють. Може, в тому, що вовки нападають на людей, винні самі люди.

Може, люди підсвідомо стають агресивними, побачивши хижака, який навіть не думав нападати. Але ж агресія породжує агресію. Страх породжує страх. Зло породжує зло.

А добро породжує добро.

Думаю, що треба по-іншому ставитися до природи, до всього живого. Особливо, коли відомі

такі факти нестандартної поведінки хижаків.

Світлана Іванівна у свої 56 років через тяжку недугу повністю втратила зір. Жила вона на околиці міста удвох з чотириногим другом. Барс , здавалося, ладен був віддати своїй господині власний зір, тільки б не бачити, як вона раз у раз наштовхується то на стіну, то на шафу. Звісно, до Світлани Іванівни приходили і з відділу соціального забезпечення, і з органів милосердя…

Але горда жінка запевняла, що з усіма проблемами справляється сама. А на прогулянку її виводив собака Барс. Маршрут завжди один: через парк, по набережній – і додому. Та відомо, що біда не ходить поодинці, вона обов’язково іншу за собою веде.

Якось робітники перекопали у парку доріжку, якою завжди прогулювалися наші герої. Було літо, спека… І робітники, пообідавши, примостились у холодочку на відпочинок. Звісно, вони бачили жінку з собакою. Але йшла вона так впевнено, що вони й подумати не могли, що вона сліпа. Тільки от собака чомусь весь час хотів повернутися назад, виривався, навіть сердився на свою господиню.

А Світлана гордо йшла вперед.

Раптом вона зникла. Робітники кинулися жінці на допомогу і витягнули з широкого рова. На щастя, вона не була травмована. Але якби Світлана навчилася відчувати свого чотириногого друга так, як він відчував її, усе було б набагато краще.

Тепер зі Світланою прогулюється її сусідка. Тому Барс почувається уже набагато спокійніше. І все ж вони змінили маршрут.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Мої враження від незвичайної пригоди


сочинение о спортсмене на английском
Мої враження від незвичайної пригоди