“ЧУМА” – Альбер КАМЮ (1913-1960) – З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст
З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.
Альбер КАМЮ (1913-1960)
“ЧУМА”
Текст і підтекст у романі
Роман “Чума” (фр. “La Peste”) побачив світ у 1947 p., одразу після закінчення Другої світової війни. На відміну від інших творів А. Камю в ньому, хоч і умовно, але фіксується дата подій 194… . рік. Тож автор свідомо сприяє виникненню в читача стійкої асоціації з часами Другої світової війни та окупацією Франції фашистами.
“В образі чуми, зазначав письменник, я хотів передати ту атмосферу задухи, у якій ми скніли, ту атмосферу загрози
Роман написаний у формі свідоцтва очевидця, який пережив епідемію чуми в місті Орані, типовій французькій префектурі на алжирському березі. Оповідь (то є традиційним для творів письменників-екзистенціалістів) ведеться від імені однієї особи
Стилізація під жанр роману-хроніки зумовлює особливості мови твору А. Камю. Підкреслена об’єктивність визначає добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення, а також стриманий виклад подій та коментарів до них. З подібним прийомом
Ми вже зустрічалися в оповіданні “Перевтілення” Ф. Кафки, де фантастичні та трагічні події описані в підкреслено спокійній, “протокольній” манері…
Ріс мужньо виконує свій обов’язок лікаря, допомагає хворим, ризикує власним життям, жодного разу не піддавши сумніву необхідність своєї участі як у боротьбі з конкретною хворобою, так і зі злом узагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, для яких чума – зло, щось невіддільне від людини (“…кожен носить її, чуму, у собі, бо не існує такої людини на світі… якої б вона не торкнулася…”1).
У позбавлений рослинності й пташиного співу Оран чума прийшла несподівано. На вулицях і в будинках раптом з’явилися поодинокі дохлі щурі, а незабаром їх прибирали тисячами. У перший же день епідемії, ще не здогадуючись про небезпеку. Ріє відправив дружину на лікування до санаторію…
Першим помер воротар у будинку Ріє, тоді ще ніхто не підозрював, що прийшла епідемія чуми (як ніхто в Європі спочатку не підозрював, що фашизм це всерйоз і надовго). Кількість хворих катастрофічно зростала, і Ріє замовив у Парижі сироватку (вона трохи допомагала, але швидко закінчилася). Префектура оголосила карантин, і Оран став закритим містом.
Якось Ріє викликав давній пацієнт, службовець мерії Жозеф Гран, якого лікар, з огляду на його бідність, лікував безкоштовно. Коттар (сусід Грана) чомусь намагався укоротити собі віку, а відтоді почав виявляти незвичайну люб’язність до людей, хоча раніше був відлюдькуватим. Ріє запідозрив, що в Коттара нечисте сумління, тож він і намагається заслужити прихильність оточуючих.
Привертає до себе увагу й образ Грана – маленької людини з її безневинним графоманством і невичерпною добротою та самовідданістю. Цей немолодий боязкий худорлявий чоловічок ледь-ледь зв’язує слова, проте протягом тривалого часу пише книжку, мріючи створити шедевр. І всі ці роки він шліфує одну-єдину першу фразу.
На початку епідемії Ріє знайомиться з паризьким журналістом Раймоном Рамбером, а також із Жаном Тарру. ще нестарим, атлетичної статури чоловіком. Тарру, який “у своєму сірому костюмі скидався на величезного ведмедя”, згодом став другом і соратником Ріє, організатором санітарних бригад добровольців для боротьби з епідемією.
1 Тут і далі переклад А. Перепаді.
Із запровадженням карантину оранці відчувають себе ув’язненими (улюблена метафора екзистенціалістів: ситуація позбавлення свободи вибору): їм заборонено листуватися, купатися в морі, виходити за межі міста. В Орані закінчується провізія, чим користуються подібні на Коттара контрабандисти: росте прірва між бідними, які вимушені ледь не жебрати, та багатими жителями Орана, які спокійнісінько купують харчі на чорному ринку втридорога, розкошують у кафе і ресторанах, відвідують розважальні заклади (алегорія суспільного розмежування часів війни1). Ніхто не знає, скільки триватиме цей жах. усі живуть одним днем.
Дуже показовою є історія паризького журналіста Рамбера, який постійно поривався із зачумленого, чужого йому Орана до коханої жінки. Однак коли така нагода трапилася, відмовився нею скористатися й залишився в санітарній дружині Тарру. Залишився тому, що інакше вчинити йому не дозволило власне сумління, бо в час лихоліття “соромно бути щасливим одному” (це одна з основних думок твору, сенс якої виходить далеко за межі сюжету, теж поширюючись на буття людини та людства в цілому).
І священик Панлю (“вельми вчений і войовничий єзуїт”, який “тішиться пошаною навіть серед людей, байдужих до віри”), і мати Ріє, і контрабандисти та інші епізодичні персонажі часто з’являються на сторінках твору, аби висловити певну думку. Вони мають індивідуальні риси, не позбавлені деяких вад, але виявляються готовими до самопожертви. Камю змальовує дуже різні типи людей усі вони повинні пройти випробування чумою, аби кожен показан, на що він здатен і чого заслуговує насправді.
Усі вони разом і побороли страшенне лихо, їхня єдність стала запорукою спільної перемоги. Зауважимо, що це важливий момент у творчості та еволюції самого А. Камю, який почав мистецький шлях з утвердження індивідуалістичних позицій та абсурдності буття2, а прийшов до усвідомлення необхідності єднання зусиль багатьох людей для спільної боротьбі зі злом.
1 Тут варто згадати образ маркітантки (торговки при війську) матінки Кураж із п’єси Б. Брехта “Матінка Кураж та її діти”, адже Брехт теж спостерігав згубний вплив війни на людей.
2 Щоправда, А. Камю зазначав, що “абсурдність буття як таке ще не означає абсурдності людського життя”.
Єдиним задоволеним епідемією оранцем був Коттар. оскільки заробляв чималі гроші, до того ж міг не боятися поліції та відновлення розпочатого над ним судового процесу (знову паралель: “кому війна, а кому й маги рідна”). В Орані починається мародерство. Якщо спочатку поховання відбувалося за обрядом, то незабаром труни довелося скидати в рови (цвинтар переповнився). Тоді тіла починають вивозити за місто і спалювати, у місті запахло димом (алюзія на крематорії в концтаборах).
Чума лютувала з весни, а в жовтні лікар Кастель створив сироватку з того вірусу, який оволодів містом. Вона виявилася “дійовішою, аніж сироватка, одержана десь-інде, бо місцевий мікроб дещо відрізнявся від чумної бацили, точніше, від класичного його варіанта”. Нову сироватку вирішили випробувати на безнадійному хворому синові слідчого Отона. Ріє та його друзі кілька годин поспіль спостерігають агонію дитини, яку так і не пощастило врятувати. Це ключова сцена роману, після якої Ріє каже священику Панлю: “І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей”. Тут Камю суголосний з Достоєвським: усе щастя світу не варте однієї сльози дитини. Герої “Чуми” важко переживають смерть безгрішної дитини. А з настанням зими чимдалі частіше хворі (поміж них той самий Гран) починають одужувати.
З часом стає очевидним, що чума починає розтискати кігті і, знесилена, випускати жертви зі своїх обіймів – епідемія йде на спад. Несподівано захворів Тарру, а Ріє не зміг його врятувати. Чи не нагадує це смерті тих тисяч і тисяч солдатів, яких було вбито вже після 9 іранця 1945 р., коли Перемога відбулася? Вочевидь, оранська чума миттєво не “полагіднішала”, як не сховала негайно свою замашну косу і “коричнева чума” з підписанням нацистською Німеччиною акта про капітуляцію…
Нарешті Оран оголошено відкритим. Якось Ріє побачив як Коттар, збожеволівши, стріляє по перехожих зі свого вікна, і поліція ледве знешкодила його (зло покаране?). Гран знову береться за книжку, рукопис якої наказав спалити під час своєї хвороби. А Ріє отримує телеграму про смерть дружини, і йому стало боляче. Парадокс: він у пеклі зачумленого міста вижив, а вона в гірському санаторії померла…
Екзистенціалізм Камю засіюваний на відчаї, викликаному не Думкою про мерзенність життя і людини (як у Сартра), а думкою про велич особи, нездатної, проте, .”найти зв’язок з байдужим (але прекрасним!) світом
К. Долгов
Так, зло ніколи не зникає остаточно, про це добре знає письмен ник-екзистенціаліст Камю. Саме тому, услухаючись у радісні крики оранців, Ріє думав про те, що будь-яка радість завжди під загрозою: “Він знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, у підвалі, у валізі, у носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”.
Однак у тому й полягає сенс трагічного стоїцизму1 Камю, що він захищає загальнолюдські цінності та закликає до активної боротьби зі злом попри неможливість подолати це зло остаточно, попри всі сумніви та усвідомлення того, що “ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути тільки свідченням того, що треба було вчинити і що, безперечно, повинні чинити всі люди всупереч страху з його невтомною зброєю, усупереч усім особистий мукам, що тминні чинити всі люди, які через незмогу стати святими і. відмовляючись прийняти лихо, намагаються бути зцічителями”. Причому таку позицію Камю тлумачить не як подвиг, а як норму, як звичайний спосіб життя.
Отже, боротися зі злом треба, яким могутнім би воно не було чи не здавалося, – такою є авторська позиція. Тому мужність більшості оранців заслуговує і на повагу, і на переможні феєрверки. І взагалі не можна не помітити, що оповідь (за усієї своєї беземоційності) пройнята почуттям глибокої симпатії до людей, яку можна визначити єдиним узагальнюючим словом – гуманізм. Тож закономірним є прикінцевий висновок “Совісті Заходу”, письменника А. Камю: “Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу”.
Жанрово-тематичні особливості роману
Отже, роман А. Камю є літературною пам’яткою доби тоталітаризму, відверто антифашистським і антимілітаристським твором. Проте цим його зміст і значення далеко не вичерпується. Як зазначив письменник, він “поширив значення образу чуми на буття в цілому. А зло у світі, на жаль, не вичерпується самим фашизмом (“коричневою чумою”), оскільки воно є невіддільним від буття, присутнім у ньому повсякчас. Крім того, у романі наявний і славнозвісний екзистенційний абсурд, осмислений як форма існування зла: чому прийшла чума? чому вона відступила? чи з’явиться вона знову? – усі ці запитання не мають однозначної відповіді…
1 Стоїцизм доктрина стоїків, в основному етична; тут життєва позиція, яка полягає в збереженні внутрішнього спокою, гармонії духу та витримці у важких життєвих ситуаціях.
Отже, роман “Чума” має багаторівневу смислову структуру:
– по-перше, у ньому наявний реалістичний опис боротьби оранців зі страшною чумою (хоча самі події епідемії вигадані, “позачасові”);
– по-друге, це алегоричне зображення руху Опору проти фашизму, “коричневої чуми” (не забуваймо, що в роки окупації Франції А. Камю і сам був учасником руху Опору);
– по-третє, це немов “художня ілюстрація” до важливих положень філософії екзистенціалізму, передовсім про необхідність особистого морального вибору людиною свого шляху в умовах “межової ситуації” та особистої відповідальності за цей вибір. “Саме вільний вибір, – качав Камю. – створює особистість, існувати – означає вибирати себе”.
Особливості стилю роману підкреслюють послідовність розвитку творчої манери А. Камю та продовження ним традицій поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, який відзначається універсальністю змісту. “Чума” алегорична, як стародавні міфи чи Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, роман відзначається смисловою багатозначністю. Отже, твір А. Камю наближається до міфу, і водночас це роман-попередження, роман-пересторога, що також робить його явищем позачасовим і загальнолюдським.
Можна зробити висновок, що “Чума” – це філософський роман-притча, якии має “загальнолюдський” і позачасовий підтекст (про шлях людини і людства у світі, про боротьбу людини зі злом). У ньому А. Камю продовжує одну із стрижневих ліній розвитку світової літератури XX ст. – лінію інакомовлення, притчі, параболи…
Часто доводиться чути, що А. Камю більше філософ і мислитель, аніж письменник. На це питання він відповів так: “Я не філософ і ніколи не прагнув ним стати. Я оповідаю лише про те, що пережив”. Французький письменник зазначив: “Мислити можна лише образами. Якщо хочеш бути філософом, пиши романи”.
…Чи не найкраще А. Камю зрозумів видатний американський письменник В. Фолкнер. У 1961 p., уже після загибелі Камю, він зробив певний підсумок життєвого і творчого шляху французького письменника. “Камю вважав, що єдиним істинним покликанням людини, народженої в абсурдному світі, – жити й осмислювати своє життя, протест, свободу… Правильним шляхом є той, який веде до життя, до сонця. І Камю повстав. Він відмовився страждати від вічного холоду… Шлях, який він обрав, вів до сонця”.
1. Складіть хронологічну таблицю життя та творчості А. Камю.
2. Якою була дорога письменника до літературної слави? Яку позицію він зайняв як людина і письменник у часи Другої світової війни?
3. Поясніть назву і епіграф роману. Чи взаємопов’язані вони? Відповідь аргументуйте.
4. Свою книжку “Репортаж, писаний під шибеницею”, створену у фашистській в’язниці 1942 p., чеський журналіст Ю. Фучик закінчив так: “Люди, я любив вас. Будьте пильними!” Порівняйте цей фінал із закінченням роману А. Камю. Що їх об’єднує? Чому? Відповідь аргументуйте.
5. Визначте конфлікт роману й згрупуйте основних дійових осіб навколо нього. Хто з них приймає чуму, хто ні? Чому? Обгрунтуйте свою відповідь.
6. Простежте, як змінюється життя і світовідчуття мешканців Орану під час епідемії. Чому А. Камю детально фіксує ці зміни? Відповіді, аргументуйте.
7. Згрупуйте героїв твору за позицією “бездіяльність активний опір чумі”. Визначте філософську основу кожної позиції.
8. Чи вичерпується проблематика роману “Чума” подоланням “коричневої чуми” (фашизму) в 1945 p.? Чи є твір Камю актуальним у наш час? Чи залишиться він актуальним у майбутньому? Відповідь аргументуйте.
9. Розгляньте ілюстрацію (с. 179, обкладинка роману “Чума” французькою). Як художник відтворив алегоричний сенс твору?
10. Що символізує чума та зачумлена людина в романі А. Камю? Якою чуму бачать герої, автор?
11. Чому жанр твору визначають як “роман-притча”, “роман-пересторога”?
12. Напишіть за романом “Чума” А. Камю твір на одну з тем:
– “”Чума” – філософська притча письменника-мораліста”;
– “Соромно бути щасливим одному”;
– “Чи варто боротися з чумою, якщо її бацила ніколи не вмирає?”;
– “Чи мала сенс боротьба оранців?”.
Тестове завдання
13. Виконайте тестові завдання.
1. Місто Оран змальоване як
А типове провінційне містечко Б безлике потворне місто В прокляте місто грішників Г алегоричний образ людства
2. Для ілюстрації авторської концепції у своєму відомому есе Альбер Камю використав образ
А Зевса
Б Прометея
В Калігули
Г Сізіфа
3. “Я колись думав, що чужий у цьому місті, і що мені тут у вас немає чого робити, але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однакова нас усіх”, – до цього філософського висновку про психологічний характер відчуження й самотності, шлях їхнього подолання приходить
А Ріє
Б Рамбер
В Панлю
Г Тарру
Д Гран
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)“ЧУМА” – Альбер КАМЮ (1913-1960) – З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст
портретний нарис лесі українки
“ЧУМА” – Альбер КАМЮ (1913-1960) – З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст