Головна ⇒ 📁Читання ⇒ “Золотий міст між народами” (Іван Франко) – Іван Франко

“Золотий міст між народами” (Іван Франко) – Іван Франко

Підручник Українська література
10 клас

“Золотий міст між народами” (Іван Франко)

“Передмова” Івана Франка до збірки “Мій Ізмарагд” (1895) є ключем до розуміння її ідейно-естетичної концепції. Побудовано “Передмову” за діалогічним принципом: розмова адресанта з адресатом, тобто читачем. Поет роз’яснює, що, ” блукаючи по різних стежках всесвітньої історії та літератури”, до нього прийшло натхнення від споживання цих багатств духовної мудрості. Франко розкриває назву давньоукраїнського “Ізмарагду”

– збірника притч, повчань і приписів, “підібраних так, щоби цілість становила неначе повний курс практичної християнської моралі”. Проте свою збірку поет назвав “Мій Ізмарагд”, підкреслюючи цим, що вкладає новий зміст у прадавні повчання. Він постійно дбав про розширення тематичного і жанрового репертуару української поезії, адже ” передача чужомовної поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації”, будуючи “золотий міст між народами”. Вічні образи, древні згустки мудрості, афоризми, сентенції, притчі неодмінно поєднувались у Франка з прагненням розв’язати важливі

морально-етичні проблеми доби. Митець міркує над справжніми цінностями життя, завжди актуальними своїм гуманістичним пафосом.

Наталія Антоненко. Ілюстрація до “Легенди про вічне життя”

У творчому доробку Івана Франка жанр легенди посідає поважне місце. У попередніх класах ви вивчали легенду як твір усної народної творчості – фантастичне оповідання про події, що відбувалися в минулому. В давньому письменстві розвивалися легенди на основі апокрифів, житій святих. Популярністю користувалися у читачів легенди повчального змісту, зокрема збірки “Ізмарагд”, “Києво-Печерський патерик”.

Високохудожньою є “Легенда про вічне життя”, написана двовіршем. Сюжет легенди Франка – це шлях до пізнання ідеї, образного судження про людину і світ. Чудодійний горіх, що приносить безсмертя, випрошений аскетом у богині, потрапляє до Олександра Македонського, який віддає його красуні-дружині Роксані, а вона дарує його своєму коханцеві – генералові Птолемею, натомість Олександрові підсипає отруту. Птолемей віддаровує чудо-горіх куртизанці, що полонила його серце, а ця “пропаща жінка” простягає безцінний дар цареві, почувши, що він смертельно хворий. Куртизанка виявилася більш милосердною, ніж дружина вавилонського царя. Македонський довідується про мандри горіха і бажає краще померти, ніж жити “в сітях брехні” і зради, а тому кидає горіх у вогонь: “А без щастя, без віри й любові внутрі / Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!” Він ототожнює зраду, відступ як духовну смерть, руйнування цілісності духу, гармонії. Через розвиток сюжету Франко зображує трагедію, а водночас і прозріння людини, яка не може жити в сітях лицемірства, облесливої любові, ошуканства. Аморальна особа стає “порожнім горіхом” і тільки моральне очищення може порятувати її від духовної смерті. У такому нерозривному зв’язку високої духовності і моральності й забезпечується людині безсмертя.