Знедолені, пригнічені та ображені герої роману Федора Достоєвського “Злочин і кара”

У романі “Злочин і кара” Ф. М. Достоєвський описує страшну картину життя людей Росії середини XІX ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та здавленим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворян.

Зміст твору був продиктований самою дійсністю. Події, описані у романі, відбуваються в Петербурзі. Це місто “вуличних дівчат”, “трактирних завсегдатаїв”, які шукають у вині хвилинне забуття від нудьги. У Петербурзі панує атмосфера безвиході.

У романі багато вуличних сцен. Ось жінка з жовтим обличчям і замалими очима кидається у воду каналу. Або ще такий епізод. Отримавши від Олени Іванівни гроші, Раскольников прямує до пивної, яка міститься в якомусь підвалі. Там гидка їжа і страшенна задуха.

Простій людині в Петербурзі немає місця, тому вона занурюється у “смрад распивочних”. Залишаючи гомінливі вулиці, автор веде нас до будинків, де живуть його герої. На мить відкриваються двері в чуже життя, сповнене відчаю. Страшно жити в “труні”, яку орендує Раскольников, у “потворному сараї” Соні і в “прохолодному

куті”, де мешкає Мармеладов, і в окремому номері, “задушливому і тісному”, в якому проводить свою останню ніч перед самогубством Свидригайлов.

Доля “маленьких” людей, які мешкають у таких квартирах – з вічними злиднями – страшна. Письменник розповідає про Мармеладова. Йому нікуди йти. Залишається одне – загинути. І Мармеладов гине.

Але у своїй смерті, у стражданнях своїх близьких винен і сам Мармеладов. Він усвідомлює свою провину: “А хіба серце у мене не болить за те, що я плазую в тузі?” Чи можна жаліти людину, яка вкрала останню копійку у своїх голодних дітей? Однак Мармеладову неможливо не співчувати, тому що він страждає.

Він уміє любити і жертвувати, він залишився людиною. У романі зображено багато “маленьких” людей, придушених біднотою. Вони жертвують! собою заради добробуту близьких. Світ, у якому живуть герої Достоєвського, – світ “принижених і ображених”, “тих, хто загинув, і тих, хто буде гинути”. Вони усвідомлюють, що перебувають у безвихідному становищі.

Достоєвський переконує, що, залишаючись у цьому суспільстві, приймаючи його закони, неможливо знайти вихід.