Змалювання в поезії Рембо духовних поривань ліричного героя

Змалювання в поезії Рембо духовних поривань ліричного героя

Поезія А. Рембо схожа на зблиск, така вона яскрава й так недовго поет її творив. Але сталося так, що рядки молодого поета не загубилися серед виру слів, бо виявилися справді потрібними. Що перш за все вражає в поезії Рембо?

Щирість почуттів. І не суто особистих. Річ не в конкретних сюжетах, змальованих поетом. Він на диво точно передав духовні поривання молодої людини, що прагне жити на повну силу, ризикуючи, пізнаючи світ, не жалкуючи про втрати.

Чи може той жаль приходить пізніше,

коли поет осмислює своє життя: “Моє пробудження благословили шквали”. Саме так написав Рембо у вірші “П’яний корабель”, передаючи душевні поривання ліричного героя. У цьому вірші ніби увесь шлях духовного розвитку молодої людини, живої, діяльної, що прагне підкорити світ і п’є повною мірою не тільки радощі, але й гіркі розчарування. Але завзятий ліричний герой віддає належне красі і величі світу:

Розлючені вали в звіриній істерії, Що брали штурмом риф, уповні бачив я, Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії Утихомирює захекані моря.

Ліричний герой бачить світ зовсім не ідеальним. Він різний,

той світ, принаймні такий, яким зробила його людина, спотворюючи величне творіння Боже. Тому так відчайдушно різко звучать слова:

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання, Гіркі усі сонця й пекельний молодик: Заціпило мені від лютого кохання. Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

І все ж життя, побачене очима ліричного героя поезії Рембо, різнокольорове, як у вірші “Голосівки”, і він сповнений захоплення перед безмежністю і величчю Творіння:

О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий, Мовчання Янголів, Світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових очей.

І хоча світ буває й чорно-білий, як у вірші “Вороння”, він вартий пізнання, й жити в ньому – то велика насолода. Від захоплення, відчаю, поривань, розчарування ліричний герой доходить умиротвореного розуміння справжніх цінностей:

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу. В душі безмежної любові лиш припливи; Все далі й далі, мов бродяга той, піду, З Природою, немов із жінкою, щасливий.