Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” Івана Кочерги (І варіант)
Івана Антоновича Кочергу завжди цікавила історична тематика. Вивчаючи документи минулих століть, невтомний дослідник ретельно відбирав будь-які цікаві факти, що підтверджували потяг українського народу до свободи, його нездоланність, чесність, які переконували в тому, що наш народ вартий прекрасної долі.
Зацікавили письменника грамоти литовських князів, що на той час володіли Києвом, від 1494 і 1506 років, у яких є коротенька звістка про те, як київські воєводи забороняли засвічувати світло. Робилося все це немовби з протипожежних міркувань
Київські ремісники наполегливо боролися проти литовських князів за світло і за свої людські права. Мирним шляхом спочатку прагнули вони розв’язати конфлікт, відправляючи до двору воєводи Свічку і заповідаючи йому:
Ім’ям киян рішуче вимагай,
Щоб одложив безглузду заборону,
Щоб привілеї наші повернув
І світло дав світити.
Ускладнюється їхня боротьба тим, що документи надійно зберігаються і ніхто їх робочому люду не віддасть. Та є ще відчайдушні сміливці, які здатні на подвиг. Зброяр Іван Свічка ставить собі за мету викрасти з двору литовського воєводи грамоту, яка засвідчує Магдебурзьке право, запроваджене в Києві:
Життя не пошкодую, а привілеї наші поверну!
Коли це вдається йому, радіє весь народ, всі цехи робітничого міста, гучно хочуть вони відсвяткувати весілля зброяра з Меланкою, та не судилося святкувати. Свічку заарештовують. Рішуча і смілива наречена йде рятувати коханого, але непосильне завдання ставлять перед нею пани: пронести через усе місто в бурю свічку, по згасивши вогника ні на мить. Меланка гине в цій подорожі, але її вчинок стає поштовхом до всенародного повстання робітників під головуванням Івана Свічки, обурених свавіллям воєводи, литовських феодалів і своїх земляків-підлабузників, таких як війт київський Шавула або писар Козеліус. Із маленького вогника мерехтливої свічки розгоряється полум’я повстання, бо всі розуміють справедливість слів зброяра:
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила!
Знає народ, що виступає за праве діло, тому так упевнено виголошує Іван Свічка:
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Повстанці здобувають собі вогонь, який символізує свободу, силою, “бо без борні нікчемні всі молитви”. Боротьба киян стала свідченням незнищенності народного духу, який не припускає будь-якого гноблення. Жертва Меланки завжди буде жити в пам’яті народній. Ця тендітна дівчина, “орел”, за характеристикою кравця Коляндри, показала киянам, скільки сил приховано в кожній людині, якщо вона вступається за погноблених.
Поетичний образ світла втілює авторський задум про одвічний потяг народу нашого до волі. Ідея письменника яскраво світить з рядків:
…Не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний і свобідний!
Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” Івана Кочерги (І варіант)
скорочення за сестрою
Змалювання одвічного прагнення народу до волі в історичній драмі “Свіччине весілля” Івана Кочерги (І варіант)