Зимовий мотив з візитом пічника І. Жиленко

Зимовий мотив з візитом пічника

Душа земне переросла,

Небесного ще не сягнула,

Краєчок неба одгорнула

На рівні серця і чола –

Заплакала і геть пішла…

Бо ще була душа мала.

Рости ж так боляче і страшно

А ми ж худобонька домашня –

Нам треба хатнього тепла.

Сусід –

Пічник, якого пошукати…

Я радісно йому обід

Збираю. І тепліє хата.

Коли ж зійшов на землю вечір –

Зійшла за вечором звізда,

І в чорну шибку загляда,

І відбивається в колечку.

Небесне вже переросла,

Земного

не збагнула, рано.

Ще та звізда була мала,

Зелена ще, хоч і різдвяна.

А в сінях тьма і холоднеча.

У глечику замерзла вода. Луснувши, старенький глечик злякав зірку, яка втекла.

То був салют земному дому,

Зимі земній, вогню земному,

Душі, яка за ніч спочине,

І вранці вийде до воріт,

І знов дитячими очима

Різдвяна осіяє світ…

У вірші відображено роздуми про суть та призначення людської душі. Невипадково наявний мотив Різдва – свята, коли запалюється на небі нова зірка – символ приходу Христа, який змінив світ. Натомість до героїні приходить пічник, який приносить тепло в дім.

Таке поєднання високих та буденних елементів у межах одного ліричного сюжету надає поезії багатовимірного звучання.




Зимовий мотив з візитом пічника І. Жиленко
вірш артюра рембо відчуття