Живучість “Шариковщини” як соціального й морального явища

Михайло Опанасович Булгаков – писатель, як говорять, від Бога, златоуст. Здивуйтельний талант його вражав побратимів по перу – А. Толстого, Горького, Волошина, Пастернаку… Творчість Булгакова – вудьвительное явище російської художньої культури XX століття.

Трагична доля Майстра, позбавлений можливості бути надрукованийним, почутим. З 1927 по 1940 рік, до дня своєї смерті, Булгаков не побачив ні одного свого рядка впечати.

Творчість Булгакова многообразно. Але особливе місце в ньому займає тема, яку можна було б назвати “трагедією

російського народу”. Ця тема була як би незаживающей раною письменника.

“Дикий ми, темний, несчастний народ”, – записав він з гіркотою у своєму щоденнику 26 жовтня 1923 року. Але “нещастя” не прийшло до російського народу якось саме собою, воно було, на думку пісателя, створене От ці думки й стремился автор розвити у своїх добутках. Наибільш яскраво вони відбиті в статті “Грядущие перспективи”, у повісті “Собаче серце” і в інших добутках.

У своєму знаменитому листі “Правительству СРСР”, написаному в один із самих драматичних моментів його життя, наприкінці березня 1930 року, Булгаков

називає однієї з головних рис своїх сатиричних джигунівтей “глибокий скептицизм у відношенні революционного процесу…” Письменник, вероятно, найбільше чітко, ясніше, ніж хто-небудь із його сучасників, порушив питання про свободе слова, про волю печатки – як непременном умові волі творчості. Вірність правді, почуття честі й стоїчіское виконання свого письменницького боргу – все це Майстер проніс через все своє життя. Як художник слова, Булгаков насамперед сатирик, хоча його палітра завжди багатобарвна, глибока, неповторна й многопланова.

Він сміливий сатирик Його головний принцип – “сатира не терпить оглядки”. На вищий щабель сатиричної фантастики письменник піднімається в соціально-філософських повістях “Фатальні яйця” і “Собаче серце”. Думка про те, що голий прогрес без опори на моральність несе людям загибель, по-новому виражається письменником у джигунівти “Собаче серце”.

Складати Булгаков початків дуже рано – у відроческие роки. Насмішкуватість, художественний артистизм, тяга до театральності, а згодом до пильного аналізу сформировали його неповторний стиль Уже в ранній прозі закладена булгаковська таємниця – таємниця фантастичного, фантасмагорического, таємниця двойственностии самозаперечення, таємниця чортівні. Це не тільки данина літературної традиції : соціальна й літературная життя було настільки безглузде, алогічна, потворна, що цілком могла здаватися надприродною.

Всім кращим, написаним Булгаковим в 20-х роках XX століття, – непримиренне обітрицание поваленої й зіпсованої действительности, тої, котра ввійшла в його добутки, по якій пронісся бісівский шабаш.

Однак при очевидній схильності автора до фантастики його сатира нещадно реалистична, конкретна, історично й психологически достовірна; час, міста й люди злиті тут у картину мальовничу й переконайтельную, недарма є поняття “булгаковська Москва”, “булгаковський Київ”. Повість “Собаче серце” відрізняється гранично ясною авторською ідеєю. Коротко її можна сформулювати так: здійснившишаяся в Росії революція з’явилася не результатом природного социально-економического й духовного розвитку суспільства, а безвідповідальним і передчасним експериментом; тому необхідно страну повернути, по можливості, у її прежїї природний стан.

Ця ідея реалізується письменником в аллігорической формі за допомогою превращения невигадливого, добродушного пса в нічтожное й агресивна людиноподібна істота При цьому в дію вступає цілий ряд осіб, при зіткненні яких виявляються багато роблем загального або приватного порядку, надзвичайно интересовавшие автора. Але й вони найчастіше прочитиваются алегорично. АлеГореї нерідко багатозначні й можуть мати неякдо трактувань.

Цю повість, написану в 1925 році, Булгаков так і не побачив надрукованої, вона була вилучена в автора разом з його дневниками співробітниками ОГПУ під час обшуку 7 травня 1926 року.

“Собаче серце” – остання сатирическая повість Булгакова Вона уникла вчачисти своїх попередників – не була висмеяна й розтоптана лжекритиками від “зветской літератури”, тому що вийшла у світло лише в 1987 році. В основі сюжету лежить історія великого експерименту. Усе, що відбувалося навколо й що йменувалося будівництвом социализма, сприймалося Булгаковим іменале як експеримент – величезний по масштабам і більш ніж небезпечний.

Про це автор у своєму добутку й чи попереджаєтателей. Булгаков вважав своїм обов’язком “завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні”. Він уважи тельно-любовно ставився до свого героя-ученому; у якімсь ступені професор Преображенський – втілення російської культури, що йде, культури духу, аристократизма.

Професор Преображенський, літній уже людина, живе уединенно в прекрасний комфортабельній квартирі.

Автор любуется культурою його побуту, його вигляду – Михайло Опанасович і сам любив аристократизм у всьому, один час він навіть носив монокль. Гордий і величний профессор Преображенський, що так і сипле стародавніми афоризмами, світило московської генетики, – геніальний хирург, займається модними й прибутковими операціями по омолодженню старіючих дам і жвавих старців: нещадний авторская іронія – сарказм у відношенні процветающих непманів. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішується позмагатися із самим Життям і створити нового человека, пересадивши собаці частина людського мозку.

У булгаковській повісті по-новому звучить тема Фауста, і вона також трагична, вірніше, по-булгаковски трагикомична. Лише після “здійснення” учений усвідомлює всю безморальність “наукового” насильства над природою й людиною. Професор, що здійснює превращение пса в людину, носить прізвище Преображенский, а сама дія відбувається в переддень Різдва.

Тим часом усіма візможними засобами письменник указує на протиприродність що відбувається, затверджує, що це є антиутвір, пародію на Різдво. І по цих ознаках можна сказати, що в “Собачому серці” уже проглядаються мотиви останнього й кращого твору Булгакова – романа про диявола.

Взаємини вченого й вуличного пса Кульки-Шарикова становлять основу цюжетной канви повести Створюючи образ Шарика, автор, безумовно, використовував літіратурную традицію. І тут він треба своєму вчителеві Гоголю, його “Запискам сумасшедшего”, де в одній із глав людин показаний із собачої точки зору й де говорится: “Собаки – народ розумний”. Близький авторові великий німецький романтик е. Гофман з його котом Мурром і розумними говорячищими собаками У тканину оповідання вплітається внутренний монолог Кульки, вічно голодного, бідолашного вуличного пса. Він дуже недурний, по-своєму оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу.

Змерзлий, голодний пес, до того ж ошпарений, спостерігаючи життя вулиці, робить умовиводу: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”; “Кухар попадається різний. Например, покійний Улас Спречистенки. Яккім життя врятувало”.

Він співчуває бідній панянці-машинистке, що змерзнула, “бегущей у підворіття в любовникових фельдеперсових панчохах”. “Їй і на кінематограф не вистачає, на службі з неї відняли, тухлятиною в їдальні нагодуйчи, так половину її столовских сорока копійок завгосп украв… ” У своїх думках-представлениях Кулька протиставляє бідної девушке образ торжествуючого хама – нового хазяїна життя: “Я тепер голова, і скільки не накраду – усе на жіноче тіло, на ракові шейки, на Абрау-Дюрсо”. “Жаль мені її, жаль.

А самого себе мені ще більше жаль”, – ремствує Кулька. Побачивши Пилипа Пилиповича Преображіночого, Кулька розуміє: “він розумової праці людина… цей не стане пинать алегой”. И от Кулька живе в розкішній профессорской квартирі.

З’являється одна з ведучих, наскрізних тим творчості Булгакова — тема Будинку як осередку человечесякий життя. Більшовики изничтожили Будинок як основу сім’ї, як основу суспільства. Прожитому, теплому, здавалося, вічно прекрасному будинку Турбиних писатель протиставляє “распадную” Зойкину квартиру , де йде люта боротьба за житлоплощу, за квадратні метри Може бути, тому в булгаковських повістях і п’єсах стійка сатирична фігура – голова будинокгрудки?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Живучість “Шариковщини” як соціального й морального явища


кар'єризм твір
Живучість “Шариковщини” як соціального й морального явища