Живаго – герой роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”

Про прототипі Живаго сам Пастернак в 1947 р. повідомляв наступне: “Я пишу зараз великий роман у прозі про людину, яка становить деяку рівнодіючу між Блоком і мною . Він помре в 1929. Від нього залишиться книга віршів, складова одну з глав другої частини. Час, що обіймаються романом, – 1903-1945 рр.. За духом це щось середнє між Карамазовими і Вільгельмом Мейстера “. О. Івінський свідчить, що саме ім’я “Живаго” виникло у Пастернака, коли він випадково на вулиці “наткнувся на круглу чавунну плитку з” автографом “фабриканта -” Живаго

“і вирішив, що хай він буде такий от, невідомий, що вийшов не те з купецької, не то з полуінтеллігентской середовища; ця людина буде його літературним героєм “.

За спогадами Марини Цвєтаєвої, Пастернак ще в 1918р. мріяв про “велику романі: з любов’ю, з героїнею”. У рукописах ранніх начерків прози початку 10-х рр.. у фрагменті, що носить назву “Смерть Реліквії-ні”, зустрічається варіант імені – поет Пур-віт . У 30-х роках Пастернак створює фрагменти роману під назвою “Записки Патрикія Жи-вульта” . Всі ці імена – ПУРВО, Жівульт, Живаго – складають емблематичний тріаду, що символізує втіленню в

творчості Пастернака “філософію життя” . Існує також “історико-граматична” трактування імені Живаго – як прикметник у церковнослов’янською мовою в родовому відмінку. Назва роману в такому випадку набуває також символічний відтінок: “доктор живого”, “доктор життя”, “лікуючий життя”.

Духовним прототипом Ж. є сам Пастернак, роман ж – це “автобіографія не зовнішніх обставин, але духу”. Не можна не врахувати і той факт, що початок роботи над романом збіглося у Пастернака із завершенням перекладу “Гамлета” Шекспіра. Сам процес написання роману був практично синхронний процесу перекладу “Фауста” Гете.

Образ Ж. – це образ людини, що живе в епоху, коли “розірвався зв’язок часів”, він близький Гамлету, сприйнятим Пастернаком як жертва , волею долі обрана “у судді свого часу і в слуги більш віддаленого “. Але на відміну від Гамлета у нього немає бажання “померти, заснути” – він усвідомлює себе людиною, якій необхідно нести на собі всю тяжкість і радість життя – не “крокувати в ногу”, а лікувати хворих духом і тілом.

Багато дослідників роману ставлять питання: чи був Ж. “слабким” або “сильним” героєм, особистістю? З точки зору “фізичної активності”, тиску на світ, Ж., безумовно, “слабкий” герой . Однак сам Пастернак, мабуть, виходить з філософського і релігійного розуміння сили – як сили перш за все морального протистояння злу, сили, що вимагає усвідомлення і прийняття рішення. У цьому відношенні Ж. “сильний” герой. Він виживає у двох війнах, не допустивши при цьому нічого аморального, після трьох спроб все ж йде з загону червоних партизанів, пише книги, яких йому ніхто не замовляв .

Пастернак, який вважав, що “нічим, крім рухомого мови образів не виразити себе силі, тривалої лише в момент явленья “, при створенні образу Ж. звертається саме до слова, магічна й незрозуміла сила якого, як він вважав, допомогла Гете створити образ свого Фауста. Пастернак, як і Гете, хоче, щоб його герой “чуттям, за власною полюванні” вирвався б “з глухого кута”. Спокусою тут виступає не Мефістофель, а небезпека сплутати “свою, особисту” революцію з революцією “інший, всезагальної”.

Цьому спокусі піддається герой-антипод Живаго – Антипов-Стріла-ників-Расстрельніков, який занурюється в хаос ненависті і помсти, що призводить до самогубства. Образ Ж. висловлює пастернаковских концепцію “віталізму”, “життєвості” .

Ж. сприймає життя через життя кожної людини, кожної речі, кожного місця – і цілому світові: “І не те, щоб говорили одні тільки люди. Зійшлися і собеседуют зірки і дерева, філософствують нічні квіти й мітингують кам’яні будівлі “. У цьому сенсі Ж. – не тільки епічний, а й ліричний герой. У романі Ж. ще й поет, “людина з дуже сильним творчим початком, як у лікаря А. П. Чехова”. Але Ж. вважає, що “мистецтво не годиться в покликання, як не може бути професією природжена веселість або схильність до меланхолії”.

По-особливому розкриває автор характер свого героя в його взаєминах з жінками. Головним чинником тут виступає не любов, а непереборне жодними зовнішніми обставинами прагнення Ж. до жизнеустройству, до створення атмосфери дому, сім’ї , до появи дітей . Сама смерть Ж. настає саме після того, як він іде від Марини за намовою свого “таємничого” двоюрідного брата Євграфа Живаго .

Ж. стає узагальненим чином російської інтелігенції в революції і після неї, він уособлює її продовження і загибель. У ньому знайшли відображення і релігійно-філософські шукання в дусі Л. М. Толстого, і роздвоєність мечущейся душі, за Ф. М. Достоєвським, нарешті, він являє собою тип “чеховського лікаря” . Ж. став своєрідним підсумковим чином, що замикає ланцюжок героїв російської класики: Євгеній Онєгін, Печорін, Мишкін, брати Карамазови, Андрій Болконський, П’єр Безухов, Левін, Обломов, герої Чехова і Буніна.




Живаго – герой роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”


твір на тему чи можна зраду пробачити
Живаго – герой роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”