Життєствердна сила поетичного слова
І. Творчість В. Самійленка. .
ІІ. Вірш “Не вмре поезія”.
1. Поезія – безсмертна. (Сила поетичного слова полягає у його здатності торкатися найпогаємніших струн людської душі, будити в ній приспані почуття, нагадувати, що ти – Людина, і спонукати до дії задля здійснення поставлених цілей.
Не вмре поезія, поки душа бажає Зирнути в ті краї, де око не сягне, і хоче з меж ву зьких порватися в безкрає, Щоб зрозуміти все небесне і земне.
Оптимізм поета – у переконанні, що істинна поезія переживе періоди байдужості і бездуховності,
2. Поет – співець народу, доля його невід’ємна від долі людства. (Ще на початку вірша В. Самійленко стверджує тезу про невмирущу силу поезії, бо жити їй, допоки існує земля, “Поки природи глас людина серцем слуха…”. Поет писав про те, що сам відчував своїм серцем. В цьому – правдивість його слова.
Остання строфа вірша звучить як розуміння його високої місії співця народу.
А якщо людськості зла доля присудила Діждатися колись життя свого кінця, То буде на землі останняя могила – Останнього співця).
ІІІ. Значення цього твору й творчості поета для української літератури. .
Життєствердна сила поетичного слова
василь симоненко сама ж господарка
Життєствердна сила поетичного слова