Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО

ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО

ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО (04.01.1837, м. Кременчук, тепер Полтавської обл. – 18.03.1911, Київ) – визначний філолог, педагог і громадський діяч.

Навчався в Полтавському повітовому духовному училищі (1847-1851), Полтавській духовній семінарії в Переяславі (1851-1857), у 1857-1860 рр. – студент Київської духовної академії, з якої його виключено за неблагонадійність. У 1860- 1864 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Потім викладав російську мову і словесність у Кам’янець-Подільській гімназії (1865 – 1868), серед його учнів був відомий

народник і письменник Григорій Мачтет. У 1868 – 1880 і 1882 – 1893 рр. працював у різних навчальних закладах Києва, зокрема в Колегії Павла Галагана, де викладав російську мову і словесність (тут його учнями були А. Ю. Кримський, перший директор Пушкінського дому H. О. Котляревський, літературознавець і педагог М. М. Марковський та ін.). Активний учасник суспільно-політичного руху другої половини XIX ст. Дійсний член історичного товариства Нестора-літописця при Київському університеті (з 1879), чл.-кор. Російської АН (з грудня 1898), член НТШ у Львові (з 1903), член – засновник Українського наукового товариства в Києві (1906), доктор російської

cовесності (з 1908). Брав участь у похороні 1 Шевченка, постійно опікувався його могилою, пропагував Шевченкове слово під час зібрань і вечорів, сприяв виданню творів Кобзаря.

Наукові інтереси П. Житецького надзвичайно широкі, його спадщина охоплює такі важливі проблеми філологічної науки, як історія української мови та літератури, фольклористика, історія російської літературної мови, теорія літератури тощо. Значним науковим доробком є “Нарис літературної історії малоруського наріччя в та XVIII ст.” (1889), у якому на основі аналізу великого фактичного матеріалу, здебільшого вперше введеного в науковий обіг із пам’яток самим дослідником, простежено розвиток і функціонування двох різновидів староукраїнської літературної мови – слов’яно-руського і книжно-українського, подано живомовні фонетичні і морфологічні особливості книжної української мови XVII – XVIII ст.

У монографії П. Житецького “Енеїда” I. Котляревського й найдавніший список її у зв’язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.” (1900) показано поступовий занепад обох різновидів староукраїнської літературної мови, з’ясовано причини зародження й розвитку нових жанрів української літератури, створених на народно-мовній основі (інтермедії, вертепна драма, вірші “мандрівних дяків” та І. Некрашевича), доведено неперервність і органічний зв’язок між “Енеїдою” І. П. Котляревського та українською літературою XVIII ст.

Наприкінці життя П. Житецький разом зі своїм учнем О. Богумилом створив “Начерк історії літературної української мови. До Івана Котляревського”, що побачив світ уже по смерті вченого. Це перший цілісний (щоправда, короткий) узагальнюючий нарис історії старої української літературної мови, написаний науково-популярним стилем.

П. Житецькому вдалося зробити цінні наукові відкриття у праці “Думки про народні малоруські думи” (1893), в додатку до якої надруковано унікальний рукописний збірник дум В. Ломиковського в записах початку XIX ст. Детально й усебічно проаналізувавши мову українських народних дум, автор довів, що цей жанр українського фольклору розвинувся під впливом шкільної писемності й літературної діяльності українських письменників.

Філософським питанням мовознавства та тлумаченням їх в історії лінгвістичної думки присвячена розвідка “В. Гумбольдт в історії філософського мовознавства”. Грунтовно проаналізувавши основні положення мовної теорії В. Гумбольдта – проблему походження й сутності мови, її форми й змісту, відношення мови до мислення, поняття й предмета та ін., П. Житецький довів прогресивність і правильність думок німецького вченого про мову як діяльність, а не продукт діяльності, єдність її статики й динаміки, функціонування й розвитку, дихотомію мови і мовлення, комунікативну й когнітивну функції мови як основні.

П. Житецький створив кілька підручників для різних типів середніх навчальних закладів Росії: “Теорія твору з хрестоматією” (1895), “Теорія поезії”, “Нариси з історії поезії” (обидва – 1898), які витримали кілька перевидань.

Літ.: Леретц В. М. Павло Житецький: До ювілею 45-літньої наукової діяльності // Зап. Укр. наук, т-ва в Києві. 1908; Кн. 2; Булаховський Л. А. Павло Житецький // Житецький П. Г. Нариси літературної історії української мови в XVII віці. Л., 1941; Їжакевич Г. П. П. Г. Житецький – історик української літературної мови // Мовознавство. 1967. № 2; Кирилюк Є. П. Життя є змістом прекрасного // Вітчизна. 1967. № 4; Жовтобрюх М. А. П. Г. Житецький // Укр. мова і літ. в шк. 1986. № 12; Плачинда В. П. Павло Гнатович Житецькнй. К., 1987; Павло Житецький – учений і педагог // Укр. іст. календар, 96. К., 1995. Вип. 2; Лучканин С. М. Загально-мовознавчі розвідки Павла Житецького // Мова та історія. К., 1997. Вип. 24.

С. Лучканин