Жаргон

Жаргон (фр. jargon, від галло-романськ. gar gone – базікання) – мова, перемішана довільно дібраними або перекрученими формами слів, якою, переважно усно, користуються окремі соціальні групи людей (злодії, картярі, міські вуличники тощо). Жаргонний характер притаманний також мовленню людей певного роду занять, професій, які фахову лексику і. вислови переносять у побутову сферу, наприклад, військові, спортсмени, студенти та ін. Жаргонне мовлення властиве переважно людям невисокої культури. Ним вони послуговуються ще й для того, щоб бути незрозумілими

стороннім. Мову львівських вуличників минулого століття І. Франко майстерно використав у своїх творах (“Хлопська комісія”, “Яндруси” та ін.). Його оповідання “Яндруси” починається таким жаргонним полілогом:

– Владку, Начку, куди вас чорти носять?

– Лізе один з другим, як лельом-полельом.

– Свинтухи! Кажуть, що о першій будуть на місці, а отсе вже швидко другу битимуть.

– Дати їм у карк по разу, нехай учаться додержувати слова.

– Споневіряти їм фронт.

– Закобзати їх попід щеблі.

– Заїхати їм між липки, щоб їм аж Войтко закапував!

Жаргонною лексикою і специфічними

експресивними зворотами, тут є: “яндруси” – хлопці, кишенькові злодії; “другу битимуть” – виб’є другу годину на ратуші; “дати їм у карк” – вдарити по шиї; “споневіряти їм фронт” – бити по обличчю; “заковзати їх попід щеблі” – стусонути попід ребра; “заїхати їм між липки, щоб їм аж Войтко закапував” – ударити межи очі. Характерні жаргонізми з мови бурсаків зустрічаються в романі А. Свидницького “Люборацькі”. У літературних творах Ж. нерідко функціонує як важливий засіб сатиричного творення образу (Возний у “Наталці Полтавці” І. Котляревського; Проня, Голохвастов у “За двома зайцями” М. Старицького та ін.). Комізм подібних персонажів грунтується на тому, що вони прагнуть наслідувати, копіювати канцелярський чи салонний Ж. зросійщеного чи спольщеного привілейованого прошарку в Україні, намагаючись у такий спосіб підкреслити свою “вищість”, “культурність”, “образованість” у своєму середовищі. Використання Ж. повинно бути художньо виправданим у творі, вимагає від письменника чуття міри і художнього такту. В інших випадках Ж. засмічує мову, формує у читача несмак. Ж. слід відрізняти від діалекту і суржику (змішування слів з різних мов), а також від сленгу (використання професіоналізмів у розмовній мові), хоч між ними є багато дотичного як у змісті, так і функціонально.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Жаргон


ідея твору листівки з видами міст
Жаргон