Жанрова своєрідність п’єси На дні Горького М. Ю

Я зв’язок мирів, усюди сущих, Я крайня ступінь речовини; Я осередок живучих, Риса начальна божества; Я тілом у поросі зотліваю, Розумом громам велю. Я цар – я раб – я хробак – я бог! Г. Р. Державін По жанрі п’єса “На дні” – драма, при цьому її жанрова своєрідність виявилася в тісному переплетенні соціального й філософського змісту.

У п’єсі зображується життя “колишніх людей” , і це є темою соціального змісту даного добутку. Гіркий починає п’єсу з того, що в першій ремарці дає опис нічліжки: “Підвал, схожий на

печеру. Потовк – важкі, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася.

Одне вікно під стелею” . И в цих умовах живуть люди! Драматург докладно показує різних нічліжників із заведениякостилева. Основні герої в п’єсі мають коротку біографію, по якій можна судити, що за люди потрапили на “дно” життя.

Це колишні кримінальники, що відсиділи різні строки у в’язниці , запійні п’яниці , дрібний злодій , що розорився ремісник , дівиця легкого поводження і т. п. Стало бути, всі нічліжники – люди певного сорту, їх прийняте називати “покидьки суспільства”.

Описуючи “колишніх людей”,

Горький показує, що в них немає ніякої можливості піднятися з “дна”. Особливо яскраво ця ідея розкривається в образі Кліща. Він – мастеровой, гарний слюсар, однак разом із хворою дружиною виявився вночлежке.

Кльош пояснює катастрофічний поворот у своїй долі тим, що він розорився через хворобу Ганни, що, між іншим, сам довів побоями до хвороби. Він гордо й рішуче заявляє нічліжникам, що вони йому не товариші: вони ледарі й п’яниці, а він чесний трудівник. Звертаючись до Попелу, Кліщ говорить: “Ти думаєш – я не вирвуся звідси?

Вилізу…” . Кліщеві так і не вдається виконати свою заповітну мрію: формально тому, що для похорону Ганни потрібні гроші, і він продає свої слюсарні інструменти; по суті тому, що Кліщ хоче благополуччя тільки для себе. В останній дії п’єси він живе все в тій же нічліжці. Він уже не думає про гідне життя й разом з іншими босяками ледарює, п’є, грає в карти, зовсім упокорившись зі своєю долею.

Так Горький показує безвихідність життя, розпачливе положення людей на “дні”.

Соціальна ідея п’єси полягає в тім, що люди на “дні” живуть у нелюдських умовах, а суспільство, що припускає існування таких нічліжок, несправедливо й негуманно. Таким чином, у п’єсі Горького виражений докір сучасному державному устрою Росії. Драматург, розуміючи, що у своєму тяжкому становищі нічліжники багато в чому винуваті самі, все-таки співчуває їм і не робить із “колишніх людей” негативних героїв.

Однозначно негативними персонажами в Горького є тільки хазяї нічліжки. Костилеву, звичайно, далеко до теперішніх “хазяїв життя”, але й цей “хазяйчик” – нещадний кровосос, що не соромиться “накинути грошик” , тобто підвищити плату за проживання вночлежке.

Грошик, як він сам пояснює, потрібна йому, щоб купити лампадного маслечка, і тоді перед його іконами лампада буде невгасимою. При своїй побожності Костилев не соромиться кривдити Наташу, докоряючи її шматком хліба. Під стать хазяїнові нічліжки його дружина Василиса, порочна й злісна жінка.

Почуваючи, що коханець Васько Попіл охолонув до її принадностей і закохався в Наташу, вона вирішує разом помститися й ненависному чоловікові, і зрадникові Ваську, і щасливій суперниці-сестрі.

Василиса підмовляє коханця вбити чоловіка, обіцяючи за це й гроші, і согласиена шлюб з Наталею, але Попіл швидко розуміє хитрість докучливої коханки И Костилев, і Василиса, як їх зображує Горький, – лицеміри, готові заради вигоди переступити будь-які моральні і юридичні закони. Соціальний конфлікт у п’єсі зав’язується саме між постояльцями й хазяями нічліжки. Правда, Горький не загострює цей конфлікт, тому що нічліжники зовсім упокорилися зі своєю долею. У п’єсі представлені герої зневіреними, роздавленими життєвими обставинами чиМожна їм допомогти?

Як їх підтримати?

Що їм потрібно – співчуття-розрада або правда? І яка правда? Так у п’єсі “На дні” у зв’язку із соціальним змістом виникає філософська тема про правду й неправду-розраді, що починає активно розвертатися в другій дії, після появи в нічліжці мандрівника Луки Цей старий зовсім безкорисливо допомагає радами нічліжникам, але не всім підряд. Він, наприклад, не прагне утішати Сатину, тому що розуміє: ця людина не має потреби ні в чийому співчутті.

Немає спасенних розмов у Луки з Бароном, тому що Барон – дурна й порожня людина, витрачати на нього щиросердечні сили даремно. Даючи ради, старий не бентежиться, коли одні герої приймають його співчуття із вдячністю , а інші – з поблажливою іронією . Однак реально виходить, що Лука своїми розрадами допомагає тільки вмираючій Ганні, заспокоюючи її перед смертю. Іншим героям його нехитра доброта й розрада допомогти не можуть. Лука розповідає Акторові про лікарню для алкоголіків, у якій безкоштовно лікують всіх Він понадив безвладного п’яницю гарною мрією про швидке лікування, тільки це він і міг зробити, а Актор повісився.

Підслухавши розмову Попелу з Василисой, старий намагається відговорити хлопця від замаху на життя Костилева. Василь, на думку Луки, повинен вирвати Наташу із сім’ї Костилевих і виїхати з нею в Сибір, а там почати нове, чесне життя, про яку мріє. Але добрі ради Луки не можуть зупинити трагічних подій: Василь випадково, але все-таки вбиває Костилева, після того як Василиса з ревнощів жорстоко калічить Наталю.

У п’єсі практично кожний герой висловлює свою думку із приводу філософської проблеми про правду й неправду-розраду. Привівши Актора до самогубства, а історію любові Васька Попелу до трагічного фіналу, Горький очевидно виражає своє негативне відношення до утешительству Луки Однак у п’єсі філософська позиція старого підкріплюється серйозними аргументами: Лука, бачачи під час мандрівок тільки вбогість і горе простого народу, взагалі зневірився в правді. Він рассказиваетжизненний випадок, коли правда доводить людину, що вірила в праведну землю, до самогубства . Правда, як уважає Лука, – це те, що тобі подобається, що ти вважаєш правильним і справедливим.

Наприклад, на каверзне запитання Попелу, є чи Бог, старий відповідає: “Якщо віриш – є, не віриш – немає…

У що віриш, то і є…” . Коли Настя розповідає в черговий раз про свою прекрасну любов і ніхто з нічліжників їй не вірить, вона зі слізьми в голосі кричить: “Не хочу більше! Не буду говорити… Коли вони не вірять…

Коли сміються…”. Але Лука заспокоює її: “… нічого… не гнівайся!

Я – знаю… Я – вірю. Твоя правда, а не ихняя…

Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить – була вона! Була!” .

Бубнів теж міркує про правду: “А я от… не вмію брехати! Навіщо? По-моєму – вали всю правду, як вона є! Чого соромитися? ” .

Така правда не допомагає людині жити, а тільки давить і принижує його. Переконливою ілюстрацією подібної правди є маленький епізод, що з’ясовується з розмови Діжі й шевця Алешки наприкінці четвертої дії Діжа під гарячу руку б’є свого співмешканця – колишнього поліцейського будочника Медведєва. Робить вона це легко, особливо тому що ніколи, напевно, не одержує здачі: адже Медведєв любить її й, крім того, боїться, що вона прожене його, якщо він буде поводитися, як її перший чоловік.

Алешка “для сміху” повідомив всій окрузі правду про те, як Діжа “за волосся тягала” свого співмешканця. Тепер над солідним Медведєвим, що був городовим, потішаються всі знайомі, а йому така “слава” образлива, він від сорому “пити початків” . От результат правди, що проповідує Бубнов. Піднімаючи проблему правди й неправди-розради, Гіркий, звичайно, хотів висловити й власну думку по цьому філософському питанню.

Прийнято вважати, що авторську точку зору озвучує Сатин, як самий підходящий для цієї ролі герой п’єси Тут мається на увазі знаменитий монолог про Людину з останньої дії: “Що таке правда?

Людина – от правда! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю…

Поважати треба! Неправда – релігія рабів і хазяїв… Правда – бог вільної людини! ” . Це висока правда, що підтримує людину, надихає його в боротьбі з життєвими перешкодами.

Саме така правда, по Горькому, потрібна людям. Іншими словами, у монолозі Сатину про Людину виражена ідея філософського змісту п’єси. Сам драматург не визначив жанр свого добутку, а просто назвав “На дні” п’єсою Куди ж варто віднести цю п’єсу – до комедії, драмі або трагедії? Драма, як і комедія, показує приватне життя героїв, але, на відміну від комедії, не висмеиваетнрави героїв, а ставить їх у конфліктні відносини з навколишнім життям.

Драма, як і трагедія, зображує гострі соціальні або моральні протиріччя, але, на відміну від трагедії, уникає показувати виняткових героїв.

У п’єсі “На дні” Горький нічого не висміює; навпаки, у фіналі гине Актор. Однак Актор зовсім не схожий на трагічного героя, що готовий затверджувати свої ідейні переконання й моральні принципи навіть ціною власного життя : причина смерті горьковского персонажа – слабість характеру й нездатність протистояти життєвим труднощам. Отже, по жанрових ознаках п’єса “На дні” – драма.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Жанрова своєрідність п’єси На дні Горького М. Ю
національні символи україни твір