Засудження війни в кіноповісті “Україна в огні”

“Кривава”, “попалена”, “розбита”, “порубана”, знедолена, в загравах пожеж – такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники!

У кіноповісті “Україна в огні” Довженко засуджує фашизм. Засуджую і я носіїв коричневої чуми. Вони викликають у мене ненависть і презирство.

Україна – це передусім українці. У повісті вони змальовані працьовитими, винахідливими, терплячими, співучими та мужніми. Ллє не всі.

Ось Павло Хутірний став

зрадником, бо не мав вічних істин, не знав рідної історії.

Довженко створив величні й прекрасні жіночі образи. Усі вони уособляють образ України. Це і Берегиня роду Тетяна Запорожець, її дочка –

Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха та ін. Олеся- найближча серцю автора.

Вона глибоко переживає окупацію. “Ой, Боже мій! Що ж воно буде з нами?” – вигукує вона. З “нами” – це з родом, рідним селом, усією Україною.

Скільки горя перенесла ця дівчина! Постаріла, посивіла, але залишилася прекрасною душею. До останнього молилася вона за свого Василя. І діждалася його.

Образ Христі – найтрагічніший

у повісті, бо її привселюдно в партизанському загоні засудили за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими словами – “повія”, “устілка”. Ця дівчина засудила прокурора як людину несправедливу й брутальну, як прокурора окупаційного режиму.

Образ України доповнюють чоловічі персонажі. Це славна родина Запорожців, які втілюють мужність і силу українського народу. Цс славні козаки-запорожці: Кравчина, Товченик та інші воїни.

У своєму творі О. Довженко засуджує війну, окупацію, а також евакуацію. Бо хіба не злочин залишати землю на поталу ворогові? Тільки морально слабкі люди здатні були на це. Вони “дременули туди, де спокійно жити”. І не зрозуміти їм, як багато важить для них земля, хата, могили дідів і прадідів.

Я теж зневажаю втікачів, серед яких був і Лиманчук.

Повість прочитано до кінця. Але не зникає з моєї уяви жах війни, жах, про який “не забудуть і потомки в віках”. Бо пережив народ велике горе. І загоїти рани не можна так швидко.

Потрібен час, який вилікує.




Засудження війни в кіноповісті “Україна в огні”


лист автору улюбленої книги
Засудження війни в кіноповісті “Україна в огні”