Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ Замовляння, (діалектне заговори, заклинання, закликання)

Замовляння, (діалектне заговори, заклинання, закликання)

Замовляння (діалектне “заговори”, “заклинання”, “закликання”) – жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців – знахарів (від “знати”), відьом чи відьмаків (від давнього “відати” – знати), чарівників, ворожбитів, шептух, тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому). Первісно основою 3. були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи, можливо, без

слів. Пізніше словесний супровід стає головним, набуває самостійного значення. 3. компонуються переважно за принципом асоціювання ідеї (поняття) паралельних рядів: причина і наслідок, предмет і його образ (назва, зображення, людина і її ім’я чи якась її річ). 3. відбивають язичницький світогляд, у них часто фігурують небесні світила, природні стихії, фантастичні місцевості, предмети, істоти тощо, але в добу християнства “в заговірні формули ввійшло дуже багато книжних християнських і апокрифічних елементів, цілі частини християнських і єретичних молитов і призивів, без яких теперішні заговори рідко коли обходяться”

(Ф. Колеоса). Основний зміст 3. складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які вона ввійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти. Хвороба трактується виключно як наслання злої демонічної сили, що її в імперативній формі вигонить чарівник (наказова форма – суттєва відмінність 3. від молитви): “Я тебе візиваю, я тебе вікликаю: розїйдиси, розтечиси, єк піна по воді, єк роса по траві, єк мла ділами, єк дух губами!” У 3. багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис (анафора, риторичні звертання і запитання, різні види художнього паралелізму тощо). Вражають яскравістю образів і навіть ліризмом, особливо поетичні дівочі 3.:

Добрий день тобі, сонечко яснеє,

Ти святе, ти ясне прекраснеє,

Ти чисте, величне й поважне;

Ти освіщаєш гори і долини і високії могили,

Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:

Перед панами, перед царями, перед усім миром християнським добротою, красотою, любощами й милощами;

Щоб не було ні любішоі, ні милішої

Од раби Божої народженої, хрищеної (Марії).

Як ти ясне, величне, прекрасне,

Щоб і я така була ясна, велична, прекрасна

Перед усім миром християнським на віки віков, амінь.

Відгомін мовно-стильових особливостей, ритмомелодики 3., зокрема прокльонів і голосінь, виразно відчутний у каскадах інвектив Івана Вишенського, в антивоєнних новелах Марка Черемшини, творах М. Коцюбинського, О. Довженка, творах-молитвах Катерини Мотрич. У добу християнства 3. мали особливий статус – “від нечистого”, їх творців і виконавців переслідували. Адже 3. виникли раніше від цієї релігії і, як відзначив О. Потебня, “стоять поза сферою богошанування”. Збирання і вивчення 3. ускладнювало ще й те, що професійні знахарі і ворожбити зберігали їх у таємниці. Перше зібрання 3. помістив у своєму корпусі П. Чубинський (“Труды этнографическо-статистическойэкспедиции…” – СПб., 1872. – T. I, вып. І). Незалежно від Чубинського перший окремий збірник 3. уклав і видав етнограф П. Єфименко (“Сборник малороссийских заклинаний”. – М., 1874, 212 зразків). Цінні добірки і відомості про 3. є в працях М. Драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876), В. Антоновича “Чари на Україні” (переклав В. Гнатюк. – Львів, 1906), В. Шухевича “Гуцулыцина” (ч. Ш, Львів, 1902), Я. П. Новицького “Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты, собранные в Екатеринославщине” (Екатеринослав, 1913). Першу бібліографію 3. уклав М. Сумцов (“Заговоры”. – Харків, 1892).

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)