За золотими вікнами зірок… І. Жиленко

За золотими вікнами зірок…

В земному Києві нема для мене весен.

По осені – мій кожен день і крок.

А як у вас там, в Києві небеснім,

За золотими вікнами зірок?

В земному Києві така стара я стала!

А вам Господь років не добавля.

Така ж яскрава посмішка у Алли!

Такий же чорний чуб у Василя!

В земному Києві – безмірність самоти.

Там вірші, чай і дим од сигарет.

Куди спішить? їм вічність вікувати.

Зарецький знов малює мій портрет.

А Стусові і вічність тіснувата…

Про щось земне замислився Кушнір.

Здригнулась

чашка з недопитим чаєм.

Вони нам смерті не бажають,

Ні, але їм дуже нас не вистачає!

Як там Лукаш? Все грає в доміно?

Було в нім щось розгублено – дитяче.

А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?

Хоч уві сні для неї оживи…

В земному Києві,

Повитому в жалобу,

Тепер уже нема таких, як ви, –

О лицарі печальної подоби!

Нема весни. Ніщо не процвіта –

Крім лицарів неситої утроби.

І, хоч потилиця у них крута, –

Я не зроблюсь ніколи мізантропом.

Бо ви були! А отже, все було:

Любов і подвиг, хрест і воскресіння…

Хай вічно світить лампа над столом

В

небеснім Києві, в небесній Україні. Хай береже спочинок наш Господь

Всю довгу – довгу, всю небесну вічність.

А я віршую…

Бо казав Світличний:

“Іриночко, без віршів не приходь…”

І. Жиленко змальовує Київ. Однак у неї це не земне, знайоме всім місто, а місто, що існує в іншому, ідеальному світі, в тому вимірі, де можуть зустрітися живі та мертві, реальні люди і вигадані книжкові герої – всі, хто був колись знайомий. Вхід у цей світ розташований за золотими вікнами зірок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

За золотими вікнами зірок… І. Жиленко


чого так серце плаче
За золотими вікнами зірок… І. Жиленко