За селом

Дорога за селом пішла круто вгору. Обіч неї на облогах ронила зерно кущувата падалішня мішаниця: жито, просо, гречка, – а то більше стояли безлисті од спеки бур’яни та сухо блищала павутина поміж ними. Неподалік від дороги хтось орав бовкуном, прокладаючи посеред сірого бур’янища чорну смужку ріллі.

Вийшовши на гору, я озирнувся: далеко в низині, за Артилярщиною, мов на долоні, мріло в мареві моє село. Вузенькими колінцями вигиналася річка на луках, біліли рядами хатки, як розкладені дітьми крем’яхи з необпаленої цегли, жовтою смугою лежав піщаний косогір біля кладовища , а трохи далі,, на одшибі, мов маленький чоловічок, що вибіг за село, стояв млин, піднявши вгору двоє рамен, як дві – руки, і ніби кликав: сюди, сюди…

Я припустив бігцем геть із пагорба, торба товкла мене. в спину і з’їжджала на потилицю, як хомут, очі пекло й різало, ніби від диму. А. коли озирнувся, вдруге відхекуючись, то села, вже не стало, тільки двоє рамен виднілися над обрієм, але вони вже не кликали.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


За селом
леся мовчун горіхові принцеси