“За мить щастя” Олеся Гончара: краса й сила людського почуття

Неможливо впізнати водовоза Сашка Діденка з тих пір, як негадано спалахнула в ньому кохання до іноземки Лариси. “Чули раніше хлопці, що любов змінює людину, що в коханні душа людська розквітає, а тут це диво відбулось на їхніх очах”. Став Сашко щедрим, багатшим за царів. Десь узялися у цього грубого артилериста ласкаві слова, “співи душі”. “На досі не знані верхогір’я” піднесла Сашка своєю любов’ю кохана дівчина.
Але не у відтворенні “жалі і ніжності” кохання епіцентр новели. На шляху почуттів Сашка, радянського воїна, і Лариси – іноземки постає ворожий “Закон”: не можуть вони буди разом! “Проти любові закон? Не може бути такого закону!” – наївно думає Сашко. Але він існує, цей “закон”, і у різній державній приналежності молодих закоханих, і у моралі сім’ї Лариси… То ж коли поставили Сашка до розстрілу над яром і коли під час дочитування приговору пролунав пронизливий крик Лариси, – чуда не сталося. Не здригнулися серця від того крику, не опустилися дула гвинтівок.
Так бездушний закон убив мрію. Але вічно живим залишилося на землі високе й чисте кохання, що стало піснею, казкою, легендою.




“За мить щастя” Олеся Гончара: краса й сила людського почуття


загадки про народну мудрість
“За мить щастя” Олеся Гончара: краса й сила людського почуття