З ЛІТОПИСУ “ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ”

Українська література 6 клас

З ЛІТОПИСУ “ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ”

Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними

словами, а ми тепер пожинаємо, приемлемо1 серцем книжну науку.

Велика-бо користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони – узда2 для тіла й душі. У книгах – світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене люблю, а хто дошукується мене – знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.

1 Присмлити – приймати.

2 Узда (вуздечка) – ремені для управління

конем. Тут вжито образно.

Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві Святої Софії, яку сам збудував. Оздобив її золотом, сріблом і посудинами церковними, і возносять у ній урочисті співи в призначену годину.

(Переказ В. Близнеця)

“Пташка красна своїм пір’ям, а людина – своїм знанням” (Українське прислів’я).

“Прочитати десять тисяч книжок – усе одно, що зробити подорож за десять тисяч верст” (Китайське прислів’я).

Ключик розуміння

У Київській Русі були лише рукописні книги. їх переписували або перекладали зі слов’яно-візантійських взірців, які привозив князь Ярослав Мудрий із Греції та Болгарії. При бібліотеці у Софійському соборі він утримував переписувачів та перекладачів. Оригінальними рукописними книгами були літописи. При їх створенні використовували спеціальне горіхове чорнило. Художники (рисівники) оздоблювали їх сторінковими сюжетними малюнками-мініатюрами, декоративними заставками, орнаментами, буквицями (художньо оформленими початковими літерами). Зазвичай творці книг були ченцями при монастирях (Києво-Печерському, Видубицькому та ін.) або митрополичих домах. На сьогодні збереглося дуже мало давньоукраїнських рукописних книг. Серед них – Остромирове Євангеліє (1056-1057), “Ізборник Святослава” (1073) та ін. Літопис “Повість минулих літ” (кінець XI – початок XII ст.) зберігся до нашого часу в пізніших списках.

Із бібліотеки Ярослава Мудрого до наших часів дійшла лише одна книга – Реймське Євангеліє, яку вивезла до Франції його дочка Анна. Під час вінчання в Реймському соборі вона поклала книгу на вівтар. Відтоді впродовж багатьох віків французькі королі присягалися на ній. Ця книга збереглася у зміненому вигляді: до першої частини (XI ст.) додано рукопис XIV ст. Хто й коли це зробив – невідомо.

Із середини XVI ст. в Україні було започатковане книгодрукування, однак рукоисна книга продовжувала жити. Особливого розвитку вона досягла в XVI-XVII ст. Одну з таких книг – “Льствицю” (XVII ст.) Св. Іоанна Ліствичника – можна побачити в Національному музеї літератури України (м. Київ).

Про що “Повість минулих літ”? Що ти знаєш про одного з її авторів?

Ключик розуміння

Нестора Літописця справедливо називають письменником і першим істориком Київської Русі. Він ретельно, у хронологічній послідовності записував найважливіші історичні події. Однак помістив у “Повісті минулих літ” багато образних оповідей, у яких висловив свої думки, враження, ставлення до всього, про що писав. Тому цей літопис можна назвати не лише історичною, а й художньою пам’яткою давнини.

Т. Колечко. Початок. 2000 р.

Чи знаєш ти, що…

У Ближніх печерах Києво-Печерської лаври нещодавно знайдено останки Нестора Літописця, яким 900 літ. На основі вивчення черепа і кістяка Нестора створено його графічний портрет. Було встановлено, що він прожив 60-65 років, мав зріст 163-164 см, був худорлявим і дещо сутулуватим.

Подумаймо разом

Чи любив Нестор незалежність суджень? Чи він був сміливим і чесним?

Хто такі письменники? Це професія чи особливе, творче заняття людини? Чи можна “вивчитися на письменника”? Як ти уявляєш його працю? Йому обов’язково бути учасником описуваних подій чи він може їх лише уявляти, придумувати? Які риси характеру треба мати, щоб написати художній твір? Наприклад, сучасний письменник Валерій Шевчук не любить мандрувати, уникає всіляких зібрань, хоча уважно вивчає людей. Часто прототипами його героїв є знайомі, родичі та друзі. Він багато читає, досліджує стародруки. А Григір Тютюнник, чиє оповідання “Дивак” ти вивчав у 5-му класі, мав звичку ретельно записувати почуті цікаві життєві історії, вислови, рідкісні слова. Коли працював над черговим оповіданням, обов’язково читав його перед слухачами, спостерігаючи за їхньою реакцією. Отож виходить, що кожен митець працює по-своєму і має власний “секрет творчості”.

“Створити художній твір – значить у чомусь вичерпати себе” (Григір Тютюнник).

Як ти розумієш цей вислів? Деякі письменники називають власні книжки своїми дітьми, вкладаючи в них свою духовну енергію, емоції, почуття, думки – наче батьки в дітей. Однак створення книжки, яку ти бачиш у бібліотеці чи книгарні, потребує праці багатьох людей у видавництві та друкарні.

Чи знаєш ти, що…

Найдавніші слов’янські стародруки з’явилися 1491 р. у м. Кракові (Польща). Найдавніша книга, що надрукована в 1574 р. на території України і збереглася, – “Апостол” (видана у Львові Іваном Федоровичем).

Найбільша монастирська книгозбірня містилася в Києво-Печерській лаврі. Під час пожежі в 1718 р. стародавні видання загинули. Найбільша ж бібліотека була в Києво-Могилянській академії, заснована її ректором, великим книголюбом Петром Могилою. Вона містила понад 12 тисяч книг. Пожежі на Подолі у 1780 і 1811 pp. знищили й цю книгозбірню.

Отже, видана книжка – наче дитина, що виросла і залишила батьків, рідний дім. Вона стає самостійною. Як ти міркуєш, що означає вислів “життя книги”? Чи живе вона, якщо нею ніхто не цікавиться? Яка роль читача у житті книги?

Ти вже знаєш про великий інтерес Івана Франка до книжок. Його сучасники згадували, що, коли письменника запитували, де бере час на читання, він відповідав: “Добре, що деякі книжки мають свій запах: тільки піднесеш їх до носа, одразу чуєш, що це за зілля. Я часто не читаю, а нюхаю”. Це, звичайно, жарт. Франко мав на увазі вибіркове читання, вміння розрізнити хороша книжка чи погана, підібрати найпотрібнішу. А як ти вибираєш книжки? Чи є в тебе найулюбленіші? Які саме й чому? Як ти читаєш – швидко, повільно чи любиш смакувати кожне слово, думати над ним? Чи дофантазовуєш щось про життя героїв, уявляєш себе на їхньому місці? Це і є життя книжки. А читач – важливий його учасник, як і автор.

“Апостол”, надрукований І. Федоровичем. 1574 р.

“Дім, у якому немає книг, нагадує тіло без душі” (Цицерон).

“Найкорисніші ті книги, які змушують читача доповнювати” (Вольтер).

Переписувачі стародавніх українських книг дуже шанували їхніх “читальників”. Після традиційних присвят подавали передмови, звернені до них, і зміст, а наприкінці – алфавітний покажчик, реєстр помилок і вибачення за них. Для зацікавлення читача книги ілюстрували орнаментами, малюнками, які називалися ритинами…

У давнину вважалося великим гріхом не повернути власнику книгу. Тому в бібліотеках Західної Європи “найцінніші книги приковувалися до своїх місць ланцюгами”. Українські ж друкарі застерігали: “Хто хотів би цю книгу віддалити з цього місця, той буде мати справу перед Божим судом”; “Хай ця книга перебуває в цій церкві вічно, а хто її візьме, той буде проклятий…” У той час це було ефективним.

У XVI-XVII ст. Україна відзначалася високим рівнем освіти. Було відкрито багато братських шкіл, у яких викладалося рідною мовою; працювало 20 друкарень, що видавали різноманітні книжки. Арабський учений і мандрівник Павло Алепський після відвідання України в 1652 р. зазначав, що “по всій землі козаків” усі вміють читати і писати, є віруючими людьми, дуже дбають про освіту і виховання молоді.

Серед вищих навчальних закладів тогочасної Європи найбільше славилися наші Острозька та Києво-Могилянська академії.

Початок нищення української освіти і культури покладено указом російського царя Петра І у 1721 р. за яким заборонялося книгодрукування українською мовою.

У 1763 р. цариця Катерина II заборонила викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, а в 1817 р. її було закрито.

Перевіряємо себе і міркуємо

1. Як давно книжка увійшла в життя українців? 2. Що тобі відомо про перших творців книг? 3. За що київського князя Ярослава називали Мудрим? 4. Як створювалися книги у давні часи і тепер? Що змінилося? 5. Чи наші предки були високоосвіченими?

Аргументуємо свою думку

1. Яку роль відіграють книжки в інформаційному просторі (поряд із радіо, телебаченням, пресою, кіно, відео, Інтернетом)? 2. А яке місце у ньому художньої літератури? Вона потрібна сучасній людині? 3. Легка чи важка праця письменника? 4. Чи хотілося б тобі ним стати?

Завдання додому

1. Підбери і вивчи прислів’я та приказки про книжку, знання. 2. Довідайся, як нині друкуються книжки. Люди яких професій над ними працюють? 3. Поміркуй, чи багато читають українці.

Радимо прочитати: М. Слабошпицький. “3 голосу нашої Кліо”; О. Іваненко. “Друкар книжок небачених”; відвідати: Державний музей книги і друкарства України; Національний музей літератури України (м. Київ).




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

З ЛІТОПИСУ “ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ”


план остап
З ЛІТОПИСУ “ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ”