З історії української мови

Про походження нашої мови, час, місце виникнення в науці є різні гіпотези. Більшість мовознавців світу, спираючись на свідчення античних авторів, на пам’ятки давніх східно- та західнослов’янських літератур, а також на здобутки археології, схиляється до думки, що українська мова, очевидно, виділилася з індоєвропейської прамови в ІV-V ст. н. е. і пройшла довгий шлях розвитку, в процесі якого зазнала фонетичних, морфологічних, лексичних і синтаксичних змін.

Після прийняття християнства разом з культовими книгами на Русь прийшла староболгарська

мова, основу якої заклали брати Кирило і Мефодій. Саме вони й створили слов’янську азбуку. В основу її було покладено глаголицю.

У Київській Русі одночасно використовувалися і кирилиця, і глаголиця ще з початку X століття.

Отже, в епоху Київської Русі мова була двох типів: народно-літературна , що складалася на основі говорів давньоруської народності, і книжно-слов’янська . Ці мови існували паралельно, виливали одна на одну, проте не змішувалися.

У перший час після поневолення України монголо-татарськими ордами мовою світської художньої літератури, а також науки залишається давньоруська писемна,

але в неї дедалі більше проникають елементи живої усної мови. Впливали на неї також розмовно-побутові і літературні мови сусідніх народів. Внаслідок цього поступово формується староукраїнська літературна мова.

Вона була багата лексично, оброблена граматично, тому стала державною і в Литві, коли частина українських земель входила до її складу.

Формування національної літературної мови на основі живомовної почалося ще в XVІ-XVІІІ століттях. Гак, “Енеїда” Котляревського вже повністю грунтується на живій усній мові.

Словниковий фонд поповнювався, як і раніше, з різних діалектів та уснопоетичної творчості. У зв’язку з розвитком національної художньої літератури, науки та публіцистики в першій половині ХIХ століття постає питання про створення нового українського правопису, який би найточніше передавав фонетичні й синтаксичні особливості нашої мови.

Гоніння на українську мову почалося ще наприкінці XVII – початку XVIII століття. Твори будь-якою змісту, писані староукраїнською мовою, московський уряд наказував знищувати саме за “єретичне нарєчіє”. У жовтні 1720 року Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати книги староукраїнською літературною мовою.

Однак ніякі сили не змогли задушити мову однієї з найбільших слов’янських націй.

Державною в нашій країні є мова корінної нації – українська. Мова – душа нації, і кожному громадянинові України слід пам’ятати, що замах на неї поставить під сумнів існування самої нації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


З історії української мови


діалог про улюблену музику
З історії української мови