Єдність змісту і ферми в художній літературі

Єдність змісту і ферми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є. з. і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета.

В історії естетичної думки залишилося чимало праць про специфіку змісту і форми у різних видах мистецтва, передовсім міметичної спрямованості

(класицизм, реалізм тощо). Діалектику взаємодії змісту і форми докладно простежив ще Г.-В.-Ф. Гегель. Його ідеї поділяв В. Бєлінський, запроваджуючи їх у соціальну критику. Особливого поширення теорія Є. з. і ф. набула в період соціалістичного реалізму, маючи вигляд догматичного, внутрішньо невиразного канону, обов’язкового для письменників будь-яких стильових уподобань. Починаючи з праці Ф. Калошина “Зміст і форма у творах мистецтва” (1953), проблема Є. з. і ф. набула конкретизованого вигляду, хоч у спостереженнях над особливостями змісту і форми в різних видах мистецтва, родах і жанрах літератури далі загальноестетичних
міркувань справа не просувалася. Польський есте тик-феноменолог Р. Інгарден у ряді праць 30-60- х показав їх незначну евристичну можливість на шляху перетворення літературознавства на точну науку. Структуралісти відмовилися від традиційного дуалізму змісто-форми і почали досліджувати структуру твору як висловлювання письменника. Свого часу Ю. Тинянов зауважив малу продуктивність формули “форма відповідає змістові”. Згодом Ю. Лотман ствердив: “Дуалізм форми і змісту треба замінити поняттям ідеї, яка самореалізується в адекватній структурі і не існує поза цією структурою”. Коли ж за традицією конкретизувати Є. з. і ф. в літературі, то до змісту потрапляє зображений предметний і духовний світ (тематика, проблематика, ідейний пафос твору), які у творчому процесі структуруються у фабулі, сюжеті, композиції, мовних конструкціях, використаних і створених письменником. Письменник, пишучи твір, йде начебто від змісту до форми, остаточно “шліфуючи” її. Читач, навпаки, сприймаючи систему знаків писемної мови, через розуміння лексико-синтаксичних конструкцій, відтворення в уяві описаного світу (речей, предметів, людей, їх станів) рухається від зовнішньої форми через всі рівні будови твору до осягнення змістового ядра твору – “головної ідеї”. Умовність такого поділу очевидна, тому й зрозуміла трудність аналізу твору в Є. з. і ф., як зрозумілі намагання структуралістів і постструктуралістів розробити інші процедури і поняття для проникнення у своєрідність і цілісність змісто-форми літературного твору, що виходить за межі міметичних принципів зображення. Показовим тут є досвід М. Бахтіна, який до мікроаналізу словесного мистецтва йшов від філософської естетики неоплатонізму, і практика Ю. Лотмана, М. Полякова, Б. Кормана, які, не відмовляючись загалом від теорії відображення дійсності в літературі, досліджували ії як специфічну естетичну діяльність за допомогою методик, що спиралися на ідеї структуралізму, семіотики і частково психоаналізу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Єдність змісту і ферми в художній літературі


поезії 19 ст
Єдність змісту і ферми в художній літературі