Єдність природи і людини

Тема стосунків людини і природи – одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій.

Ми добре пам’ятаємо чудові психологізовані пейзажі в “Intermezzo”, філософські образи “Fata morgana”.

У повісті “Тіні забутих предків” М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою.

Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.

Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання:

“Так ішло життя худоб’яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік”. У поле зору автора потрапили руйнування Газдівств, голод, наймитування, ворогування родів . Як і в дійсності, життя людей і природи показане за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну

поезію обрядів , звичаїв . З іншого – бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів давнини, постійна боротьба за виживання.

Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід’ємною рисою її світосприймання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам’янисту гірську землю, і подихи вітрів, і живлючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з’являються різні видіння, творяться легенди і казки.

Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим – людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя.

Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством.

По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці.

Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який “родиться” в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.

Ось Черемош: він то “сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем”, то “простягався в долині, як срібна нитка”, то, “як ситий віл”, лежав у тих місцях, “там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь”. Таку багатобарвність зустрічаємо у змалюванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки.

Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й привиди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і по-дитячому страшнуватий. Але ця романтична казка – висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 оценок, среднее: 3,00 из 5)

Єдність природи і людини


яшка і машка
Єдність природи і людини