Головна ⇒ 📁Твори на вільні теми ⇒ Як зображується народ у поемі Залізниця?

Як зображується народ у поемі Залізниця?

Н. А. Некрасов написав поему “Залізниця” в 1864 році. Тема поеми – зображення народного життя, ідея – гнівне збурювання автора нелюдськими умовами життя народу. Сюжет добутку простий: залізницею їдуть пасажири, серед них важливий генерал, його маленький син Ваня й автор-оповідач.

Поема являє собою розмову Вані з автором, поштовхом до якого стало питання хлопчика, даний як епіграф: “Хто побудував цю залізницю?

“. Відповідь батька-генерала був такою: “Граф Петро Андрійович Клейнмихель”. Згаданий граф мав скандальну славу

на всю Росію Спочатку він був ад’ютантом в Аракчеева, потім – у самого царя, попутно мав чина генерала при Головному штабі й керував військовими поселеннями, які склали ганебну сторінку в історії Росії. Автор-Оповідач заперечує папаше: дорогу побудував не графа Клейнмихель, він був директором акціонерного товариства, що займається будівництвом першої в Росії протяжної залізниці , і прославився на цьому пості колосальними хабарами й зловживаннями.

На думку оповідача, Миколаївську “залозку” побудували прості російські мужики, яких зігнав на будівництво ” цар-голод” . Бюрократичній точці зору,

що висловлює папаша, автор-оповідач протиставляє народницьку точку зору.

Вона народилася на противагу бюрократичної, тому що прихильники останньої презирливо ставилися до праці робітників, уважаючи їхній безмозкі мі п’яницями. Однак обидві точки зору однобічні: звичайно, Миколаївську залізницю побудував не проворовавшийся граф, але й не тільки безграмотний мужик слопатой. Очевидно, це складне будівництво – справа розуму й рук великої кількості людей: робітників, інженерів різного профілю, геодезистів, підрядників і т. д. Оповідач малює картину важкої праці будівельників, які тисячами вмирали від голоду, хвороб, непосильної роботи Прямо доріженька: насипу вузькі, Стовпчики, рейки, мости.

А з боків-те всі кісточки росіяни…

Скільки їх! Ванечка, чи знаєш ти? Робітники, не маючи ніяких інструментів, крім лопат, сокир і кувалд, осушували болота, споруджували залізничний насип, практично голими руками укладали шпали й рейки.

У своїй уяві оповідач пожвавлює померлих на будівництві мужиків, які звертаються до Вані: Брати! Ви наші плоди пожинаєте! Нам же в землі зотлівати призначено…

Чи всі нас, бедних, добром поминаєте Або забули давно? Автор звертає увагу хлопчика на працьовитість, сумлінність, терпіння народу, завдяки яким з’явилася ця залізниця: Цю звичку до праці шляхетну Нам би не зле з тобою перейняти… Благослови ж роботу народну И навчися мужика поважати.

Приводом для нового повороту в розмові автора й Вані послужило строге зауваження папаши-генерала: автор, на думку генерала, вуж дуже вихваляє народ, а насправді творчим талантом володіють одиниці – вибрані майстри, що піднімаються над юрбою: Ваш слов’янин, англосакс і германець Не створювати – руйнувати майстри, Варвари! дике збіговисько п’яниць!..

Папаша заявляє це, з комфортом подорожуючи по залізниці, що побудували ці самі знехтувані п’яниці! Далі він вимагає, щоб оповідач перестав лякати хлопчика мерцями й зобразив яку-небудь “світлу” картину. Так за гімном народній праці Некрасов поміщає приємну для папаши, але смутну для оповідача картину, що показує покірність, затурканість мужиків-будівельників.

Товстий, червоний підрядник приїжджає розплачуватися з робітниками. Після його розрахунку виходить, що мужики нічого не заробили, тому що хазяїн відняв із зарплати “прогульні” і “хворі” дні. Будівельники тільки чешуть потилиці, але коли купчина ” для-заради свята” дарує їм бочку вина, все радостно кричать “ура!”: Хтось “ура” закричав.

Підхопили Голосніше, дружніше, протяжніше…

Глядь: З пісень десятники бочку котили… Отут і ледачий не міг устояти! Мало того, вдячні мужики, забувши, що їх тільки що безсовісно обдурили з жалуванням, самі впрягаються у віз і мчать купця по дорозі.

Ця картинка дуже нагадує знаменитий фінал “Мертвих душ” – птаха-трійку, що жваво й необгонимо несеться вдалину; тільки в Некрасова птах-трійка дана як карикатура на боговдохновенную Русь Гоголя. Отже, Некрасов написав поему “Залізниця” у самий розпал селянських хвилювань, що відбувалися напередодні й відразу після від міни кріпосного права. Ці безладдя, з одного боку, підштовхнули давно назрілу реформу 1861 року, а з іншого боку, привернули увагу суспільства до положення й настрою народу.

Революційні демократи хотіли представити російських мужиків стихійними революціонерами, що було далеко від правди. Однак немає правди й у поміщицькому погляді на мужиків, начебто вони дикі варвари, безмозка юрба. Некрасов, зображуючи народ, демонструє більше тверезий погляд: народ здатний на великі справи, але одночасно покірний, темний, зовсім нерозвинений, він смиренно працює й безмовно переносить не тільки об’єктивні труднощі, але й образи від хазяїв і чиновників.

Гірка іронія автора відбилася в “світлій” картині народного “свята” з бочкою вина від злодія-підрядника