ЯК ЗАЖУРИВСЯ ВЕСЕЛИЙ КАЗКАР

Літературне читання 3 клас

З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Світову скарбницю літературних казок збагатили й українські письменники, зокрема, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Оксана Іваненко, Наталя Забіла. Серед їхніх казок є такі, що створені на основі народних, і цілком самостійні. Казки українських авторів захопливі, дотепні, багаті на вигадку та яскраві образи.

– Чи знаєш ти, як народжуються літературні казки і чому вони бувають веселими чи сумними? Дізнайся про це з розповіді

української письменниці Лариси Письменної.

ЯК ЗАЖУРИВСЯ ВЕСЕЛИЙ КАЗКАР

Жив на світі веселий Казкар. І хоча він не мав довгої сивої бороди, як-то годилося мати поважному казкареві, проте він був справжній Казкар, справжній веселий Казкар. Його дуже любили діти, діти й думки. Діти – за веселі казки, а думки за те, що він таки був справжній Казкар, хоч і не мав довгої сивої бороди.

Думки приходили до Казкаря й обсідали його щільним колом. Різні: веселі й добрі, похмурі й лихі, бо думки дуже схожі на людей. Казкар вибирав з-поміж них ті, що найбільше припадали до душі, а саме – веселі й добрі, лихих і похмурих він не

любив. Брав, складав одну до одної, доки не збирав повну казку думок. І тільки тоді, коли нікуди було примостити жодної думки, Казкар ставив крапку. А крапка – то казці кінець.

Але веселі думки хоч і схожі на людей, та не в усьому, бо завжди люблять сміх і радість і дуже бояться сердитого гамору. Навіть найвеселіші полохливо ховаються, якщо чують крик чи сварку. Бо ж вони все-таки думки, а не люди і приходили до Казкаря тільки разом зі сміхом.

Коли світило сонце, думки приходили до Казкаря найвеселіші, бо сонце веселе, і під вікном Казкаря збиралися діти. Казкар любив дітей, бо це ж для них, а не для кого іншого, він писав свої веселі казки! Поки вони мирно гралися та сміялися, усе було гаразд. Але як починали сваритися (а таке, що гріха таїти, бувало частенько), усі думки вмить злякано розліталися. Це було просто жахливо! Тільки-но Казкар ухопить якусь веселу думку за хвостик, аж тут з-за вікна: “Це моє!” – “Ні, моє!” – “Ось я тобі! Ану, йди звідси!” – “Сам іди звідси!..” І думка сполохано тікає, залишивши в руці Казкаря самий лише хвостик. А що таке хвостик? Одне-два слівця, і нічого більше, хвостик – то хвостик і є…

Визирне Казкар з вікна, почне дітвору мирити, та куди, ніхто й не чує: заведуться, посваряться, самі плачуть. Зітхає Казкар, а думки тікають…

Тікають думки, і казки немає…

Спробував він, коли діти посваряться, зачиняти вікно, щоб не чути недоброго гамору. Та як його не почуєш – аж шибки дзвенять. Хоч плач: не те що веселі, а й усякі думки втікають.

Зате коли небо насупиться хмарами й піде дощ, дітлахи поховаються, веселий Казкар широко розчиняє вікно і впускає до хати тишу. І відразу ж до нього злітаються цілі зграї думок. Казкар вибирає з них найкращі, складає одну по одній, доки не складе гарної казки. Гарної, тільки ж сумної, бо на небі не видно сонця, а під вікном не сміються діти.

І сталося лихо: з того часу полюбив веселий Казкар дощ та негоду, бо тоді ніхто не полохав думок і він міг писати для дітей казки. Сумні казки. Веселий Казкар, що так любив сонце, почав радіти з дощу та негоди. Було йому соромно, і він нікому про те не признавався, бідний веселий Казкар. Тепер він став сумним Казкарем. Посумнішали й діти без веселих казок.

Якось вони посварилися знову, і стало їм дуже нудно. Зазирнули у вікно до свого Казкаря, бачать: сидить він сумний-сумнісінький і пише сумну-невеселу казку…

І чому він такий? – задумались. Їм було про що думати.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

ЯК ЗАЖУРИВСЯ ВЕСЕЛИЙ КАЗКАР


чума скорочено
ЯК ЗАЖУРИВСЯ ВЕСЕЛИЙ КАЗКАР