Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ Як Остап Вишня розцінює роль гумору в житті суспільства у своєму щоденнику “Думи мої, думи…”?

Як Остап Вишня розцінює роль гумору в житті суспільства у своєму щоденнику “Думи мої, думи…”?

В усмішці Остапа Вишні “Письменники” читаємо: “Є ще особливий гатунок письменників. Це так звані гумористи. Вони пишуть для того, щоб читачі плакали, або самі плачуть, як пишуть, бо їм писати не хочеться. Нещасний народ усі гумористи, бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось “веселе”. Отже, творче кредо письменника-гумориста – “писати щось “веселе”. Проте у своєму щоденнику Остап Вишня занотовує: “Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!” Чи не парадоксальні ці твердження? Ні, бо автор вишнівських

усмішок підмітив саму природу сміху, гумору, що часто виростає з контрасту, зокрема веселого і сумного. Така й творча натура гумориста: вона пильно підмічає в житті всі негаразди, вади, болі, пропускає їх крізь своє серце, а потім шукає дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! Сам Остап Вишня щиро зізнається: “Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму сміхові завжди бачив народ…” І найвищий

гонорар для гумориста – веселий блиск в очах народу.

У щоденнику “Думи мої, думи…” письменник міркує, що ж є основою праці літератора. І переконливо стверджує: талант і чесність. Чесність – значить правдивість, неможливість спекулятивних тем, оцінок, творення за вказівкою зверху (“Чево ізволіте? Ямб? На скільки порцій?!”- кредо прикажчика в літературі). А талант – це “крила Шевченка!

Це – ніжність Лесі Українки!

Це – мудрість Івана Франка!

А взагалі талант – це народ!!!”

На сторінках щоденника Остап Вишня не раз згадує народ – і з високим пафосом, і з ліричною нотою, і з тонкою іронією. Бо й сам він, і його предки – плоть від плоті рідного народу, мудрого, веселого, дотепного, лукавого. У нього письменник учився, щедро черпаючи з криниці народного слова й гумору. Проте сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабливіші речі. Цю думку Остап Вишня образно розгортає на перших сторінках щоденника: “Спідниці, безрукавки, киреї, сині штани (не сині, а взагалі широкі!) – хіба я їх не люблю?

Люблю і любитиму!

Хоча б за те, що вони, оті широ-о-о-окі штани, викликали в мене широ-о-о-окий сміх!

Ой широкі штани!

Діти мої! Та зрозумійте, що зняти ті штани ніжно, хороше, не ображаючи хазяїна тих штанів,- це мистецтво.

Заставте його самого посміхнутися з тих штанів,- не здирайте грубо їх…”

Ці слова якнайточніше характеризують творчий доробок Остапа Вишні, його делікатний сміх з вад окремої людини та ущипливу іронію й сатиру, коли йдеться про явища, що суперечать самій її природі.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)