“Я землі належу. Весь. До дна”

Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між посадовцями і підлеглими…

Коли ж зважити, що всі ці суспільно-політичні зрушення щасливо збігалися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще недавно не розщепленого атома, більше того – розшифрувала навіть генетичний код, то воістину шістдесяті

роки – крутозламні.

Саме такі періоди виписують людей рішучих, з особливо розвинутим відчуттям свіжого, людей новаторського складу. І саме такий Іван Драч. Кредо його як поета, як людини на той час можна записати чотирма такими рядками:

Я ж приходжу: мені до рук

Варто знати кожнісіньку ваду,

Але я вже скоріш помру,

Ніж з ракети в авто пересяду!

Сказано: оригінальний поет не той, кого наслідують, а той кого не можна наслідувати. Іван Драч відповідає цій парадоксальній формулі. Якщо у нього можна щось привласнити, то скільки б не перевдягали запозичене, воно все ж лишиться Драчевим.

Справжня вартість

поета визначається не тільки тим, що він творить сьогодні, а й живучістю його минулих набутків. Поема І.Драча “Ніж у сонці” сьогодні звучить, може, навіть актуальніше, аніж в 60-х, коли вона творилася. “Сонце – це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності тощо. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина”.

Сонце в контексті Драчевої поеми – то не тільки небесне світило, джерело енергії і життя. То, скоріше, морально-етична категорія, символ чистих начал, що є в кожній людині.

У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємось від випадкового, від вічної “суєти суєт”, стаємо вищі і красивіші… Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми.

За останні десятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі страшної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи “Ножа в сонці” трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І страшною реальністю є “Чорнобильська мадонна” – крик одчаю, застереження людству… Певне, тривожнішого дзвону, аніж в цих поемах І.Драча, які кличуть до пильності, не пролунало в жодній з літератур. Поет писав:

Я землі належу.

Весь. До дна.

А до сонця, золота струна

Тчеться вітром, тчеться від землі –

Я пливу до сонця на крилі..

Душу носять по світах вітри.

Сонце вчить крилато догори.

Я ж землі належу. До кісток.

До майбутніх буйних пелюсток.

І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


“Я землі належу. Весь. До дна”
аналіз талан