Хвиля – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено

Хвиля йде,

Вал гуде – білий, смілий, срібний, дрібний,

Нападе

на сухеє баговиння,

На розсипане каміння,

Білим пломенем метнеться,

Стрепенеться,

Скине з себе все, що ясне,

Й гасне…

Хвиля смутна,

Каламутна,

вже не ясна, вже не біла,

Відпливає посумніла,

Мов до гробу.

Із плачем до себе горне

баговиння тьмяне, чорне,

Мов жалобу.

І зітхає,

І втихає,

рине в море величезне

Й щезне…

Чи вона

Йде до дна?

Може, буде там покірно,

Мов рабиня, тихо, вірно,

Колихать

малі молюски,

гаптувать прозорі луски,

На коралі класти карби,

Вартувати морю скарби,

І слугою

Під вагою там вона довіку

Стане й не повстане?

Чи полине межи сестри, межи милі,

Вільні хвилі,

Розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

Потім зрине

І гучна,

І бучна,

переможно валом сплесне

І воскресне?

Коментар

Прекрасна пейзажна картина “Хвиля” Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю – то гучну, світлу і сильну, то смутну, кала мутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то “колише молюски”, кладе карби (фарби) на коралі, береже

скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Хвиля – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено


вірш ліс восени
Хвиля – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено