Художнє відображення волелюбності трудового народу в оповіданні “Дорогою ціною”

В оповіданні М. Коцюбинського “Дорогою ціною” письменник опоетизував волелюбний дух трудящих України. Та його оповідання вражає читача трагічністю долі головних героїв.

Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, “який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані”. Ті розповіді розбуркували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів миритися з тим, що він, Соломія, дід – не більше, ніж худоба у пана.

Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але з рідким краєм, з коханою його розлучає панщина.

Він, молодий, сміливий, одарований життєвою силою: “Стрункий, міцний, з чорними очима, темним молодим вусом” і жити в неволі для нього – гірше смерті, “ліпше загинути в багні, ніж жити в неволі”. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.

Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, страждаючої, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. “Ваша Соломія – то джерело під час спеки… то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе”, – так визначала цей образ відома

громадська діячка того часу Н. Кобринська. Рішуча і любляча, Соломія зібрала всю свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла вперто і завзято з вірою, що зламає всі перешкоди.

Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудовими косами: “Дивні косми чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсунулись по плечах додолу і лягли по землі дивними покосами”. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачаться вони, коли з жахом слідкує Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів, в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа, на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого.

Прощаються ці очі з надією на волю, з небом, з радістю, з життям, коли чорна безодня дунайської води заковує тіло.

“Остапе!”, – з розпукою кличе її душа.

“Соломіє!” – доноситься до неї крик його серця. Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за бажання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює нескореність, волелюбність українського народу.




Художнє відображення волелюбності трудового народу в оповіданні “Дорогою ціною”


лихі люди скорочено
Художнє відображення волелюбності трудового народу в оповіданні “Дорогою ціною”