Художня своєрідність прози Чехова в російській літературі

Ще в 1882 г. Пушкін помітив: “Точність і стислість – от перші достоїнства прози”. На цих принципах будується проза Чехова, що зумів точно й коротко передати правду самого звичайного, буденного життя, побачити, як проявляються трагічні колізії в зовні спокійному плині дійсності, у її дріб’язках, як може бути жахливе життя зовні цілком благопристойна й мирна, якщо вона далека від норми, позбавлена “загальної ідеї”.

Оповідальна манера Чехова відрізняється яскравою своєрідністю. Письменник майже повністю відмовляється від ліричних

відступів або прямих висловлень, які допомогли б зробити висновки про авторське відношення до тих або інших подій і особам. Його відносини до героїв ніде прямо не декларуються.

По думці Чехова, висновки повинен робити читач. Однак висновки ці випливають із того художнього матеріалу, що осмислений насамперед письменником. Письменник підводить читача до певного сприйняття тих проблем, які поставлені в художньому творі

У Чехова сполучаються об’єктивність і тенденційність , авторське невтручання й авторська оцінка . Іншими словами, Чехов, створюючи свої оповідання й повести, орієнтується на співтворчість

читачів. Авторська думка, авторська концепція знаходять вираження у всій художній структурі добутку, але зовсім не “виносяться” на поверхню тексту

Ліберальна й народницька критика 80-90-х років далеко не відразу зрозуміла й прийняла принцип об’єктивності оповідання, що послідовно проводився Чеховим. Орієнтуючись на зразки народницької літератури, з якої Чехов вів ідейно-художню суперечку, критики шукали в нього звичні й загальнозрозумілі ідеї й, не знайшовши їх у вигляді чітких авторських формулювань, обвинувачували письменника в аполітичності, безідейності й т. д. Тим часом проза Чехова, що відрізняється строгою об’єктивністю, містить у собі й певний емоційний підтекст. Для нього характерний непрямий спосіб оцінки. Досить згадати, як в “Иониче” Віра Йосипівна Туркина читає свій роман про те, “чого ніколи не буває в житті”.

Письменницька іронія в цьому епізоді цілком відчутне: читання роману перебивається заходом смаженого лука; шаблонова фраза “Мороз крепчал” різко контрастує з теплим літнім вечором; на читачів робить величезне эстетическое вплив зовсім не роман, а народна пісня, що доноситься до слухачів, “Лучинушка”, тому що в ній передане було те, “чого не було у романі й що буває в житті”. Так проявляється найважливіша вимога естетики Чехова: у мистецтві потрібна тільки правда. Неправда в мистецтві вбиває насамперед саме мистецтво; неправда ніколи не може бути гарної, незважаючи на будь-які старання прикрасити її фальшивими прикрасами або сюжетами про молоду, гарну графиню, що полюбила мандрівного художника

У зрілій творчості Чехова відступає на задній план сюжетна гострота оповідання, несподіванка або парадоксальність кінцівок. Трагічна доля багатьох його персонажів є наслідком не якихось із ряду геть вихідних подій, а причин буденних, повсякденних, повсякденних. Вони гинуть непомітно, невідчутно навіть для них самих, нерідко навіть не відчуваючи жаху того, що з ними відбувається

Чехов бачить трагедію у життєвих дріб’язках, у щоденних подіях – таких непомітних, рядових, що їх, властиво, і подія^-те навіть назвати не можна. У цьому змісті антиподом Чехова в російській літературі був Достоєвський, “изображавший у своїх романах неймовірні й катастрофічні події, у також сюжетні ситуації, виняткові по гостроті й напруженості. Достоєвський ставив у своїх романах твердий експеримент, зводячи героїв один з одним на ніж, занурюючи їх у надзвичайні обставини – в атмосферу злочинів і вбивств, щоб вони виявили свою щиру сутність, сховану до пори до часу. А Чехов думав, що самий жорстокий експеримент ставить над людиною бридка повсякденна дійсність, терзаючи його одноманітністю вражень і вульгарністю” “.

Чехов увійшов у російську літературу як чудовий майстер нових жанрових форм. Його оповідання й повести, порівняно невеликі по обсязі, були побудовані на строгому відборі життєвого матеріалу, на використанні нових прийомів сюжетосложения, нових принципів художнього оповідання. Епізодичність, фрагментарність, сюжетна незавершеність стають не прийомом, а структурним принципом чеховської прози, особливо в зрілий період його творчості

Художня манера Чехова будується певною мірою на монтажному принципі. Він широко використає так звану зміну різних планів: загального, середнього й великого . У дочеховской літературі частіше веего можна було зустріти чергування загального й середнього планів, а Чехов показав принципову важливість використання й великого плану. Тому він і деталі подає “крупно”, щоб вони були помітні. Деталі у творчості Чехова стають структуроутворюючим фактором, вони завжди значимі, іноді навіть перетворюються в символ . У Чехова речі, предмети, конкретні деталі звичайно допомагають зрозуміти людину, несуть на собі відбиток особистості власника . У деталі може виявитися сама суть характеру або ситуації

Згадування про коней Старцева – не просто інформація. Так позначені вузлові моменти оповідання. В “Учителі словесності” в одному семантичному ряді з’являються, здавалися б, зовсім непорівнянні поняття, але вони передають у цілому наростання жаху в героя оповідання від обивательського існування, страшної, образливої вульгарності: “Нудні, незначні люди, горшочки зі сметаною, глечики з молоком, таргани, дурні жінки…”

Чеховський пейзаж відрізняється лаконізмом, стислістю опису. 2 квітня 1895 р. Чехов писав одному зі своїх кореспондентів: “Опис природи повинне бути насамперед картинно, щоб читач, прочитавши й закривши ока, відразу ж міг уявити собі зображуваний пейзаж…” Для самого Чехова пейзаж – органічна, невід’ємна частина всього оповідання, найважливіший засіб вираження авторської думки. При цьому набагато частіше, ніж його попередники, письменник прибігає до “великого плану”, широко використовуючи конкретні деталі й роблячи тим самим пейзаж більше предметним, відчутним і як наслідок більше емоційним. Проза Чехова – це чудовий внесок у розвиток росіянці літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Художня своєрідність прози Чехова в російській літературі
твір козача левада