Художня своєрідність оповідання Доля людини Шолохова М. А

При всій глибині змісту оповідання-епопея “Доля людини” відрізняється простотою й скнарістю художніх засобів, які, однак, усі використані Шолоховим для вираження головної ідеї добутку: людина може восторжествувати над своєю трагічною долею, може зберегти в собі людяність всупереч війні й нелюдськості навколишнього світу. По композиції “Доля людини” – оповідання в оповіданні. Він відкривається авторським зачином-описом теплого весняного дня на березі широко, що розлилася річки, Бланки. Це експозиція оповідання. Зав’язка

відбувається, коли Андрій Соколов і Ванюшка сідають поруч із автором на повалений тин, щоб відпочити й дочекатися в переправи човна.

Оповідання головного героя про своє життя є кульмінацією всього добутку, а заключне авторське міркування про людину-герої відіграє роль розв’язки.

Сповідь Андрія Соколова може розглядатися як закінчене оповідання із самостійним сюжетом, де є своя експозиція , зав’язка , кілька кульмінацій , але немає розв’язки. Відкритий фінал сповіді показує, що життя Андрія Соколова і його прийомного сина триває, і це залишає деяку надію на щасливий кінець . Композиція “оповідання в

оповіданні” припускає двох оповідачів: “зовнішній” оповідання, що відкриває й закінчує добуток, ведеться від імені автора, “внутрішній” оповідання – від імені головного героя. Наявність двох оповідачів дозволяє описати трагічну долю Андрія Соколова із двох точок зору: погляд “зсередини” самого Андрія Соколова й погляд “з боку” слухача, всім серцем співчуваючому незнайомому шоферові.

Андрій Соколов у своєму оповіданні-сповіді говорить тільки про свої почуття й думки, а автор доповнює його історію описом зовнішнього вигляду й манери поводження героя. Таким чином, зображення Андрія Соколова в оповіданні виходить більше повним: сам герой не знаходить нічого особливого у своїй долі через особисту скромність, але автор-оповідач у випадковому співрозмовнику побачив героїчну особистість, у якій втілилися кращі риси російського характеру й людського характеру взагалі. Підтвердженням такої високої оцінки героя є назва добутку.

Улюбленим художнім прийомом письменника Шолохова є антитеза, що підсилює трагічну напруженість оповідання. В “Долі людини” протиставляються значеннєві символи: весна, життя, дитина – війна, смерть; людяність – бузувірство; порядність – зрадництво; дрібні труднощі весняного бездоріжжя – життєва трагедія Андрія Соколова. На контрасті побудована композиція оповідання: епічний зачин – драматична сповідь – лірична кінцівка.

Композиційна побудова “оповідання в оповіданні” дозволило Шолохову застосувати всі три способи зображення, використовувані в художній літературі: епос, драму, лірику. Авторський зачин являє собою епічне опис весняного дня й дороги до станиці Букановской.

Автор перераховує звичайні ознаки весни: гаряче сонце, повіддя, запах сирої землі, чисте небо, запашний вітерець сполей. У покладений строк приходить весна, природа прокидається, і по-іншому бути не може. Так конкретний пейзаж перетворюється в символ: як природа оживає після зими, так і люди приходять у себе після страшної війни, що принесла стільки страждань і смертей.

Недарма герої сидять на березі ріки й дивляться на поточну воду, що з давніх часів персоніфікувала для поетів мінливість життя.

В оповіданні-сповіді Андрія Соколова присутні головні ознаки драми. По-перше, головний герой розповідає про своє життя й, як у п’єсі, розкривається через власне слово По-друге, автор спостерігає Андрія Соколова з боку . По-третє, сповідь Андрія Соколова – надзвичайно насичене, напружене оповідання не тільки про життя, повної катастрофічних подій, але й про стійкість людини, що вижив всім смертям на зло.

Ліричний мотив звучить у заключній частині оповідання, коли автор дивиться вслід Андрію Соколову й Ванюшке й намагається розібратися у своїх почуттях. У його душі складно переплелися: глибоке потрясіння від почутого, симпатія до батька й хлопчика, повага до солдата, подив перед його мужністю, співчуття головному героєві в його великому, непоправному Горе, страх за майбутнє дитини, прагнення запам’ятати в пам’яті зустріну із чудовою російською людиною, надія на те, що Андрій Соколов, всупереч всьому, “видюжит” і зможе виростити сина Дві третини тексту займає оповідання головного героя про своє життя. Исповедальная форма дозволяє Шолохову досягти максимальної правдоподібності й домогтися сильного емоційного ефекту.

Як у цілому оповіданні, так і в монолозі Андрія Соколова є епічні частини, ліричні відступи й драматичні діалоги. Автор, описуючи обставини зустрічі з незнайомим шофером, недарма відзначає, що переправа через річку, що розлилася, займає годину.

Незнайомець із хлопчиком вийшли на берег через кілька мінут після відплиття човна . Андрій Соколов закінчує сповідь саме тоді, коли почулися удари весел по воді. Тобто оповідання триває всього друга година, по обсязі тексту можна припустити, що він переданий автором майже слово в слово, без яких-небудь вилучень. От так за друга година можна переправитися через річку, що розлилася, або розповісти людське життя. І яке дивне життя!

Стислість у часі й одночасний зсув реальної тимчасової довжини подій надають схвильованість і природність оповіданню Андрія Соколова Наприклад, у дві сторінки тексту вміщається опис життя героя до війни , истолько ж сторінок займає одна сцена – прощання із дружиною на вокзалі, що реально тривала двадцять-тридцять мінут. Роки полону описуються мимохіть, а епізод у Мюллера – докладно: фіксуються не тільки слова, але й руху, погляди, думки учасників цієї сцени. Такі особливості людської пам’яті – відбирати й запам’ятовувати те, що здається людині найбільш важливим. Шолохов з історії Андрія Соколова дуже продумано вибирає кілька епізодів, які проясняють різні риси характеру героя: прощання із дружиною , перша зустріч із фашистами , убивство зрадника Крижнева , сцена в Мюллера , друга втеча з полону , смерть сина й пояснення з Ванюшкой .

Оповідання від першої особи дозволяє охарактеризувати героя через манеру говорити, через вибір слів Андрій Соколов досить часто вживає просторічні форми й звороти , що свідчить про його недостатню освіченість. Герой і сам не приховує, що він звичайний шофер. Зовні суворий, стриманий, він уживає слова з уменьшительно-ласкательними суфіксами, коли розповідає про своєму прийомний синишке . Отже, щоб виразити ідейний зміст оповідання, Шолохов уживає такі виразні прийоми, які відразу не впадають в око, але непомітно виконують труднейшую завдання – створити в невеликому художньому тексті переконливий образ сьогодення російської людини.

Розмаїтість цих прийомів викликає замилування: композиція “оповідання в оповіданні”, при якій два оповідачі доповнюють один одного й підсилюють драматичну напругу оповідання; антитези філософського характеру, що поглиблюють зміст; протиставлення й взаємне доповнення епічного, драматичного й ліричного зображення; реальний і одночасно символічний пейзаж; форма сповіді; зображальні можливості художнього часу; мовна характеристика героя. Варіювання цих художніх засобів доводить висока майстерність письменника. Всі прийоми гармонійно з’єднуються в невеликому оповіданні й утворять цілісне й досить сильне по емоційному впливі на читача добуток


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Художня своєрідність оповідання Доля людини Шолохова М. А


вірш моє серце в верховині
Художня своєрідність оповідання Доля людини Шолохова М. А