Художня майстерність Тургенєва у романі “Батьки й діти”

У портретній майстерності Тургенєв почасти перегукується з Гоголем. Портрети в романах Тургенєва різні. По-перше, це деталізований портрет з точним описом індивідуальних зовнішніх ознак, розрахованих, головним чином, на зорове враження й супроводжуваних невеликими коментарями

Герой або героїня, яких Тургенєв зображує сатирично, звичайно з’являються, як і в Гоголя, коли вже намальований відповідне тло й читач із, що передує опису обстановки склав собі певне подання про їх. Тільки після того як було сказано про місто, його вулицях, про

будинок і кімнату, у якій живе Кукшина, Тургенєв малює її портрет: “На шкіряному дивані напівлежала дама, ще молода, білява, трохи розпатлана, у шовковому, не зовсім охайному, плаття, з великими браслетами на коротеньких руках і кружевною косинкою на голові. Підкреслюючи ряд невідповідностей у зовнішньому вигляді Кукшиной , Тургенєв дає авторський коментар до портрета, що розростається в сатиричну характеристику від імені Базарова й автора: “Базарів поморщився… Мимоволі хотілося запитати в їй: “Що ти, голодна?

Або нудьгуєш? Або боїшся? Чого ти пружишься?” .

Для характеристики героїв автор використає

різноманітні лексичні й фразеологічні засоби . Так, у мовленні Павла Петровича Кірсанова багато специфічних слів і виражень, характерних для поміщицького лексикона XІX століття. Ці вираження він уживає, перемішуючи їх зі словами літературної мови. Замість загальнонародного цей, цим Павло Кірсанов говорить эфтим, эфто, замість принцип – принсйп; дуже часто він прибігає до витиеватим зворотів мовлення, наприклад: “А от извольте вислухати.

На початку вашого перебування в будинку мого брата, коли я ще не відмовляв собі в задоволенні розмовляти з вами…”; “Ваші слова рятують мене від деякої сумної необхідності…”; “Відчутно вам зобов’язаний” і т. д. Замість “Ви все жартуєте” Павло Петрович говорить Базарову: “Вам все желательно жартувати”; замість “попереджаю вас” – “уважаю боргом попередити вас”.

Такі вираження, як “извольте”, “дозвольте полюбопитствовать”, “личить”, ” не маю честі знати”, ” чине завгодно подарувати”, “уважаю боргом” і т. п., представники дворянської аристократії вважали ознакою вишуканий і світський тони, Тургенєв не тільки відтворює лексикон Павла Петровича, але й пояснює його походження. “У цій примсі, – пише автор, – позначався залишок переказів Александровского часу. Тодішні тузи, у рідких випадках, коли говорили на рідному язъгзе, уживали одні – эфто, другие-эхто: ми, мол, корінні русаки, і в той же час ми вельможі, яким дозволяється зневажати шкільними правилами…” .

Стиль мовлення англомана Павла Петровича, іронічно настроєного до всього вітчизняного, відрізняється також достатком іноземних виречень, прислів’їв, приказок, нерідко штучно перемішаних з росіянці лексикою

Уникаючи різких, кричущих епітетів, Тургенєв використає як визначення до абстрактних іменників настільки ж відвернені, що здебільшого ставляться до області емоцій прикметники або дієприкметники, наприклад, “глухі ридання”, “холодний жах”, “витончена смиренність”, “чарівна веселість”. Сполучення абстрактних, що не б’ють в очі своєю новизною визначень із подібними ж обумовленими словами, завдяки їхній однотипності, не роблять враження несподіванки й оригінальності, але Тургенєв до цьому й не прагне. Письменник хоче підкреслити, що мова йде про звичайні людські емоції.

Однак в. залежності від авторського задуму на тлі подібних словосполучень з’являються і яскраві, несподівані визначення, те лірично, те сатирично пофарбовані, наприклад, “буде з його губернського фіміаму”, “чиновник у благонамереннейше-застегнутом віцмундирі”, “сладкоглазий старий”, “прилизаної особи”, “фешенебельний час для прогулянки”. Сатиричне фарбування досягається в наведених прикладах розходженням і далекістю друг від друга сфер,, у яких звичайно вживаються обумовлені й визначальні слова

Більшу роль у мові роману грають порівняння. Опираючись на традиції усної поетичної творчості народу, Тургенєв черпає більшість порівнянь із навколишньої людини миру, наприклад: “схудлі, шорсткі, немов обгризені, корови жадібно щипали траву по канавах”; “ми тепер голодні, як вовки”; “Васько, хлопчик років семи, з белою як льон головою…”; “Її коса золотих кольорів І важка, як золото, падала нижче колін”; Фенечка “виглядав як звірок”; “Дуняша… поглядала на нього, пробігаючи мимо перепелочкой”; “Двірські хлопчиськи бігали за “дохтуром”, як собачки”.

При з’ясуванні основного конфлікту “Батьків і дітей” не можна обмежитися алгебраїчним рішенням проблеми: “теорія розбивається об життя”. Все питання п тім, яка саме теорія, яке її соціальний і політичний зміст

На відміну від консервативно-ліберального табору, демократичні журнали розійшлися в оцінці проблем тургеневского роману: “Сучасник” і “Іскра” побачили в ньому наклеп на демократів-різночинців; “Російське слово” і “Справа” зайняли протилежну позицію

Провідні критики журналу “Сучасник” не могли відгукнутися иа роман “Батьки й діти”; Добролюбов до цьому временя вмер, а Чернишевський був арештований. З рядом статей про роман Тургенєва в “Сучаснику” виступив М. А. Антонович. У своїх статтях рл> керувався рядом тактичних міркувань, що не дозволили йому з достатнім ступенем об’єктивності оцінити роман Тургенєва. І хоча ідейно-політична передумова М. Антоновича була вірної, эстетические принципи критика при підході до роману виявилися протилежними эстетическим принципам Чернишевського й Добролюбова: М. Антонович підмінював по суті те, що фактично було відбито у романі, тим, що, на його думку, хотів сказати автор.

Критик вивчив задум письменника, але досить поверхово проаналізував результат, тобто сам роман. Полемічна роздратованість М. Антоновича привела до того, що б став заперечувати соціальну значимість і навіть художню цінність роману, дорівнявши його до ретроградного роману бездарного письменника В. І. Аскочеиского, і навіть назвав “Батьки й діти” родоначальником антинігілістичних романів. М. Антонович перекручено витлумачив і образ Базарова, порахувавши героя ненажерою, базікою, циніком, п’яничкою, хвастунишкой, жалюгідною карикатурою на молодь, а весь роман – наклепом на молоде покоління

Вірно вказавши на досить істотні сторони тургеневского задуму, продиктовані класовою тенденцією письменника, Антонович у той же час не звернув уваги – ні на протиріччя у світогляді Тургенєва, ні на боротьбу між його класовою тенденцією й реалістичним зображенням життя. Природно, що така полемічна однобічність, навіть при вірній “подібній політичній позиції, перешкодила критикові об’єктивно оцінити проблематику роману.




Художня майстерність Тургенєва у романі “Батьки й діти”
приклад ліро-епічного твору