Хто – батько або син – викликає найбільшу симпатію автора й чому?

И с смутком таємницею й серцевої Я думаючи: “Жалюгідна людина. Чого він хоче!., небо ясно, Під небом місця вистачить всім, Але безупинно й дарма Один ворогує він – навіщо?” М. Ю. Лєрмонтов Оповідання “Родимка” ставиться до донського циклу М. А. Шолохова. Головною ідеєю добутку є зображення громадянської війни як національної трагедії: вона спотворює людські життя й руйнує природні людські відносини, у ній немає й не може бути переможців.

Довідавшись, що банда напала на радгосп Грушинский і треба поспішати туди на допомогу комунарам,

Николка Кошовий утомилося думає: “Учитися б поїхати куди-небудь…

А отут банда… Знову кров, а я вуж вморився так жити… Обридло все… ” . І отаман Кошовий утомився від війни, утомився від нескінченних убивств і безглуздих скитаний.

Адже козак не тільки воїн, але й хлібороб, тому так хвилює старший Кошовий вид і захід квітучих полів. Переказуючи думки старшого Кошового Шолохов пише: “Біль, дивовижн і незрозуміла, точить зсередини, нудотою наливає мускули, і почуває отаман, не забути її й не залити лихоманку ніяким самогоном. А п’є – дня тверезим не буває тому, що пахуче й солодко цвіте жито

в степах донських, перекинутих під сонцем жадібною чорноземною утробою” . Від війни страждає простий народ, оказавшийся між червоними й білими.

Грабіж, приниження, беззаконня – усе звалюється на старого мірошника Лукича: від громадянської війни не вкритися ніде.

А як щасливим був мирний день, що старий провів у себе на млині, поки не приїхали непрошені гості – бандити отамана Кошового. “Родимка” дуже нагадує баладу. Її сюжет трагичен: батько вбиває із сина й, тільки коли вже нічого виправити не можна, батькові відкривається страшна правда.

Шолохов переніс цей “” літературний сюжет, щокочує, в епоху громадянської війни на Доні: батько бандитський отаман – убиває єдиного сина – вісімнадцятирічного червоного командира Від балади в оповіданні зберігаються загадковість і недосказанность подій, різка й несподівана розв’язка, стрімкість дії. Останнє очевидно, тому що зав’язка ,кульмінація і розв’язка перебувають в останній головкомі. Відступом від звичайного баладного сюжету є розтягнута експозиція , побудована на різкому контрасті вчинків батька й сина.

Розтягнута експозиція не передбачена в баладі, але вона потрібна авторові, щоб докладно описати двох головних героїв і так виразити своє відношення до них.

Шолохов не пояснює вибір героїв . Про Николке говориться скупо: він “з мальства сирота” , батько пропав без звістки в германську війну, матір умерла. До п’ятнадцяти років він поневірявся в працівниках, і, хоча автор не описує життя Николки в хазяїв, по іншому оповіданню з донського циклу можна представити, яке було підліткові в батраках. Тому не дивно, що в п’ятнадцять років він став червоноармійцем: адже червоні боролися за гарне життя для бідняків.

Старший Кошовий, як багато донських козаків, бореться проти червоних – спочатку у військах Врангеля, потім у банді. Звичайно, відсутність серйозного мотивування вибору в героїв є недоліком добутку, тому що веде до схематизму образів. Однак, щоб глибоко розкрити проблему вибору в громадянській війні, декількох слів, які письменник може присвятити цьому питанню в невеликому оповіданні, явно недостатньо, однаково пояснення вийде поверхневим Тому Шолохов взагалі відмовляється від міркувань на цю тему й треба правилу, сформульованому Л. Н. Толстим:” Не захоплюйтеся тим, щоб в одному оповіданні сказати всі”. Письменник створює типову для громадянської війни ситуацію: соціальній ворожнечі протистоять родинні відносини Батько й син виявилися ідейними ворогами, але Шолохов відзначає, що в душі кожний зберігає світлі спогади про іншому.

Николка пам’ятає, як батько вчив його, хлопчика, їздити верхи і йшов поруч, ведучи коня в приводу.

Отаман біжить із турецького полону на Дон, де сім років тому залишив сім’ю – дружину і єдиного сина, про долю яких з початку германської війни нічого не знає. Шолохов відзначає також, що син і батько схожі, тобто підкреслює не тільки фізичну подібність, але й духовне споріднення їхніх характерів. Син успадкував від батька якості, які дуже цінувалися козаками: любов до коней, невимірну відвагу, організаторський талант, тому що вже у вісімнадцять років успішно командує ескадроном.

Шолохов порушує ще одна жанрова ознака балади – автор не тільки розтягує експозицію, про що говорилося вище, але й відкрито виражає своє відношення до героїв: батько й син в оповіданні одержують різко контрастне зображення Щиросердечна ясність Николки, що виразилася в його мріях, викликає в автора явну симпатію. Описуючи старшого Кошового, автор кілька разів порівнює його з вовком, що “тихенько накоїть лих”, а потім іде від переслідування, по-волчьипутая сліди.

У сцені єдиноборства отаман, як хижий шуліка, палі тіл на червоного командира. Для письменника коштовно, що важке дитинство не “зламало” молодшого Кошового, у душі він зберіг жаль до людей і віру, що життя може бути доброї й справедливої. Отаман постійно п’є й із задоволенням знущається з людей .

Шолохов підкреслює розгубленість і озлоблення на все біле світло старшого Кошового. Николка добровільно вступив у комсомол і захищає радянську владу, тому що впевнено, що бореться за праве діло Бандити, які нишпорять по станицях, грабують, палять, убивають, сподіваючись терором повернути колишні порядки, викликають у письменника цілком зрозумілий осуд. Отже, головні герої протипоставлені автором: світлий, совісний, що мріє учитися син і “зачерствілий” , щоМ отчаялись, разуверившийся в вс Читачеві ясно авторське відношення до героїв – симпатія до сина й осуд батька, але Шолохов не зупиняється на такому прямолінійному протиставленні.

У заключній сцені авторське відношення до героя міняється: старший Кошовий зображений не як бандитський отаман, а як нещасний батько, що власною рукою вбив єдиного й улюбленого сина. Нове авторське відношення проявляється в описі батька над холодіючим тілом сина: зі страхом розглядає отаман особа вмираючого червоноармійця, обіймає його за плечі й звертається до нього з розпачливими словами, але не одержує ніякої відповіді.

Горе батька зрозуміло й не може не викликати співчуття й жалю автора. Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що Шолохов все життя вірив в ідеали революції, що проголосила своєю метою захист інтересів трудящого людини Це цілком відбилося вже в його ранніх оповіданнях, де він явно симпатизує червоноармійцям, хутірським біднякам, що борються за нове, справедливе життя. Чіткі політичні переконання не заважали йому бути теперішнім письменником, тобто зображувати сучасну йому трагічну епоху із загальнолюдських, а не з вузько класових позицій.

Радянські критики часто дорікали Шолохова: у його добутках виражений “розпливчастий”, абстрактний гуманізм замість ясного революційного гуманізму . Оповідання “Родимка” є саме прикладом того, що автор співчуває всім своїм героям – учасникам і жертвам громадянської війни. Авторське відношення в оповіданні, як було показано вище, виражається різними способами: через оцінні порівняння , через внутрішні монологи, які передають думки й почуття героїв , через передісторію батька й сина Кошових, через них учинки Тобто авторська позиція в “Родимці” проявляється дуже стримано: немає ліричних відступів, емоційних вигуків, психологічних пейзажів. Але от дія оповідання доведена до трагічної розв’язки, а Шолохов пише ще короткий епілог, у який у перший і останній раз поміщений психологічний пейзаж, що зображує осінній степ, що живе своєю особою життям, незалежної від людей і їхніх проблем.

Шуліка-Стерв’ятник над непохованими мертвими козаками – точна деталь безлюдного поля бою. Цей пронизливий безмовний пейзаж несе найважливіше ідейно-емоційне навантаження: автор остаточно проясняє своє відношення до описаного епізоду громадянської війни, призиває піднятися над сиюминутними, класовими оцінками героїв, будить у читачі почуття жалю й до батька, і ксину.




Хто – батько або син – викликає найбільшу симпатію автора й чому?


особливості композиції слова
Хто – батько або син – викликає найбільшу симпатію автора й чому?