Хор
Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога Діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників хору (в комедії – 24 особи, в трагедії – від 12 до 15 осіб). Останні втілювали певний реальний (жінка, дівчина, моряк та ін.) або фантастичний (боги, хмари, птахи тощо) образи, Організатором та постановником X. був хоревт. Він спочатку виконував обов’язки вчителя (дидаскала) та корифея. X. містився в орхестрі (круглий майданчик з вівтарем в середині), куди він прямував після пролога у наступній частині п’єси (пароді) урочистим маршем у супроводі гри флейтиста, без масок (на відміну від акторів). Партії X. мали вигляд віршових строф, яким у діалозі відповідали антистрофи. Він не тільки співав, а й декламував тексти, брав участь у танцях. Починаючи з VI ст. до н. е., X. поступово втрачав провідне місце в еллінській драмі, коли Есхіл (525-456 до н. е.) ввів другого актора, а Софокл (496-406 до н. е.) – третього. Згодом роль X. звелася до заповнення музичних вставок (трагедії Еврипіда). Спроби відновити традицію античного X. спостерігалися у творчості Ф. Шіллера наприкінці XVIII ст. (драма “Мессинська наречена”) та в XX ст. (Б. Брехт, А. Адамов, М. Фріш та ін.). В українській драматургії XIX ст. X. став органічним її складником (“Вечорниці” П. Ніщинського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М. Старицького та ін.), набувши національного колориту.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Хор
художня своєрідність роману анна кареніна
Хор