Хоку – поезія згадки, пізнання, душевного перевтілення, пошуку краси у буденному, гармонії духовного і матеріального
У кожного народу свої традиції, свої символи, свої образи. Час, у який живе поет, країна поета так само, як і його особистість, визначає душу поезії. Все це розумієш. І знаєш вислів з відомого кінофільму: “Схід – справа тонка”. Але все ж таки, на наш погляд європейця, сприймати японські вірші не так просто.
На цю хвилю треба налаштуватися. Мабуть, так само роблять мешканці японських багатомільйонних індустріальних міст, коли відпочивають, поновляються душею, занурюючись у світ мистецтва, у свою історію.
Тиша. Ніщо не заважає слухати
Так пересікаєш межу століть. Відкидаєш метушню, зайве, залишаючи саму суть, вірніше – душу суті. Почуваєш себе невід’ємною часткою світу природи, бачиш красу поруч, кожного дня.
Вчишся знаходити її величність Гармонію.
XVІІ ст. Важке для слов’янської мови і незвичне для написання ім’я – Мацуо Басьо. Дивовижний поетичний жанр – хоку.
Усього три рядки. Частіше за все – якесь несподіване порівняння:
В небе такая луна,
Словно дерево спилено под корень:
Белеется свежий срез.
Тихая
Слышно, как в глубине каштана
Ядрышко гложет червяк.
Навіть три крапки – не просто розділовий знак наприкінці речення. Це попередження. Це запрошення прислухатися. А далі, як у дитинстві, десь на грані реальності – казки-вигадки:
Слышно, как в глубине каштана
Ядрышко гложет червяк.
Короткі пейзажі – настрій, з несподіваним блискавичним баченням, ніби дитячими очима, лаконічно й влучно:
Как разлилась река!
Цапля бредет на коротких ножках –
По колено в воде.
На голой ветке
Ворон сидит одиноко.
Осенний вечер.
Как свищет ветер осенний!
Тогда лишь поймете мои стихи,
Когда заночуете в поле.
Навіть відразу не визначиш, де закінчується матеріальне, конкретне і починається асоціація, спогад, висновок-переосмислення.
Приходить настрій. Це навіть не запрошення до роздуму – ти просто потрапляєш у течію великої ріки, яка вже існує сама собою, поза тебе, і ти зараз стаєш ІЗ часткою, її краплиною. І, розчинившись у Всесвіті, ставши часткою великого плину часу, починаєш бачити душі навколишнього:
Ива склонилась и спит.
Кажется мне, соловей на ветке –
Это ее душа.
Хоку – поезія згадки, пізнання, душевного перевтілення, пошуку краси у буденному, гармонії духовного і матеріального
планета наш дом сочинение
Хоку – поезія згадки, пізнання, душевного перевтілення, пошуку краси у буденному, гармонії духовного і матеріального